«Братство тарасівців»

«Братство тарасівців», як віха у розвитку українського національно-визвольного руху

Наприкінці 19 століття Україна була у стані кризи культурницького руху (українофільства). І як реакція на це в середовищі молодих інтелігентів виникає націоналістична течія. Глибинною причиною створення був колоніальній стан українського народу в Російській імперії.

Історія створення цього братства дуже банальна. Ніхто не міг навіть і подумати, що із студентського гуртка, створеного на початку 90-х рр., вийде така міць українського руху.

Чому саме «Братство тарасівців»?  Відомий українофіл О.Русов залучив до роботи у національному напрямі багатьох  студентів. Саме під час цієї роботи склався гурток із чотирьох студентів (І.Липа, М.Байздренко, М.Базькевич, В.Боровик). І вже улітку 1891 року  вони, склавши клятву вірності ідеї визволення Україні на могилі  Т.Г.Шевченка, заснували своє таємниче товариства і стали називати себе «Братством тарасівців»

Так як же вони впливали на уми людей, які, у зв’язку із політичними змінами, остаточно заплутались у своїх думках?

Щоб підтримати та пояснити свою назву, першим прилюдними виступом «Братства» стало читання промови на шевченківських роковинах в Харківському університеті у 1893 році. В тому ж році вона була надрукована в галицькому часописі «Правда». Відома промова називалася «Profession de foi молодих українців».

Як же ця промова знайшла своїх прихильників у такий непростий час? Взагалі ідеї, висловлені в промові, неможна назвати націоналістичними, але на тлі загального занепаду українського громадсько-політичного руху вони виглядали національним радикалізмом. «Тарасівці» стверджували, що українці є окремою націю (хіба можна назвати це націоналізмом ?!). З цього виходили такі пункти, як необхідність створення українських шкіл, необхідність уживання української мови, як державної тощо.  Вони виказали ідею повної автономії українців (на той час ніхто не наважувався про це говорити).

«Тарасівці» були люди інтелігентні, тому мали негативне ставлення до українофільства через його дуже різкі способи впливу на людей, але все ж таки казали, що у сучасному положенні ця віха навіть дуже корисна. Це свого роду «струс» для людей, які вже примирилися із своєю невольницькою долею.

Отже,  на жаль, в кінці 90-х рр.. братство почало занепадати через те, що не мало конкретної програми дій. Але у свідомості людей і по цей час вони залишилися справжніми патріотами, які просто мріяли створити незалежну Україну, не дивлячись на усі перешкоди.

Нам вже легко про це говорити, коли наша країна квітне у своїй незалежності. Тому ми маємо пам’ятати та шанувати тих людей, які присвятили своє життя нашій Україні.