Українські землі в складі Російської імперії наприкінці ХVIII - в пер.пол.ХІХ ст

 Україна на початку ХІХ століття була аграрною країною з кріпосницькими відносинами: близько 75% землі належало поміщикам,а більше половини населення ( 60%) становило кріпосне селянство.

У сільському господарстві почалася криза феодально-кріпосницького виробництва.Домінували кріпосницькі відносини: поміщик мав право не тільки на працю,а й на майно селянина і міг продавати його з землею або без землі. Основними формами експлуатації кріпаків були відробіткова,грошова та натуральна рента.Але згодом почалося посилення експлуатації селян:урочна система (складне завдання (урок),яке неможливо виконати за день) та панщина від 4 до 6 днів на тиждень. Разом із тим селянам надавалися неродючі віддалені землі-це значно ускладнювало працю; почалося знеземелення  селян.

Державні ж селяни сплачували грошову ренту і виконували повинності на користь держави. Найбільше державних селян було на Лівобережжі (50%), найменш-на Правобережжі (близько 13 %). Відбулося також майнове розшарування селян і селяни,які розорилися, йшли на заробітки,переважно у Південну Україну.

З 1817 до 1857 рр. існували військові поселення:частина війська передавалася на утримання селянам. Тобто фактично селяни-поселенці перетворювалися на довічних солдатів,які водночас займалися сільським господарством. Дітей зараховували до кантонистів (новобранців) вже с 7 років.

Примітивні,застарілі знаряддя праці не давали можливості запроваджувати прогресивні технології,спричиняли технічну відсталість сільсько-господарського виробництва,неефективне екстенсивне господарювання.

Між тим прибутки землевласників не буди високими- кожен четвертий поміщицький маєток перебував під заставою.

Але були й позитивні риси в сільському господарстві того часу.

Капіталістичні відносини зуміли проникнути в сільське господарство. Це спричинило розширення посівів технічних культур (соняшник,буряк,льон,тютюн,конопля),що вимагало поліпшення обробітку землі,використання добрив.

Почалося використання більш продуктивної найманої праці,земля передавалася купцям та заможним селянам в оренду. Зросла товарність виробництва, поглиблення спеціалізованих окремих районів і поміщицьких господарств.

Отже,наявність вели­ких земельних площ, сприятливих умов для збуту сільськогос­подарських продуктів, незначне поширення кріпосницьких відносин, використання вільнонайманої праці створювали умови для поступової заміни примітивної техніки машинною. Проте це були лише поодинокі зрушення, дальший розвиток яких гальмувався феодальною системою господарювання. Недостат­ню продуктивність праці переважна більшість поміщиків на­долужувала посиленням експлуатації селян, що вкрай підри­вало їх господарства, і з рештою, всю систему, засновану на примусовій праці.