Два по двадцять два

Історія, як відомо, має властивість повторюватися. От і імпровізоване роздоріжжя між ЄС і Митним союзом на двадцять другій річниці незалежності України насправді сповнене неабиякого символізму.

«Перший період власне української державності розпочався в 860 році і тривав 22 роки, доки у 882-му київський престол не посів представник династії Рюриковичів Олег», - розповідає професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимир Іванович Сергійчук. За його словами, доба руської держави розпочинається саме з початком правління Віщого Олега, а до того є всі підстави вважати державність Київської Русі виключно українською.

Найбільш вагомим аргументом на підтвердження своєї думки академік наводить факт підписання князем Аскольдом у 860 році міжнародного договору з Візантією, яке, по суті, проголосило державність Русі. «Річ у тім, що головною характеристикою держави як такої є навіть не усвідомлення окремішності її жителями, а факт визнання країни іншими суб’єктами міжнародного права», - пояснює Володимир Іванович. Відтак, підписавши мирний договір і знявши тим самим облогу Константинополя, українську державність наймогутніша тогочасна держава Візантійська імперія визнала ще тисяча сто п’ятдесят три роки тому.

Очевидно, що подібні тези не могли бути ще сміливішими, адже цей період історії Київської Русі з відомих причин досліджено не надто ретельно, а постать напівлегендарного князя Аскольда і зараз викликає сумніви у певної групи істориків. Найбільше фахівців бентежить походження зачинателя української державності: за версією польського історика Яна Длугоша, Аскольд був прямим нащадком першого київського князя Кия, арабські літописці переконані в його варязькому походженні, а за іншими гіпотезами він був братом або воєводою князя Діра. Тим не менш, договір про перемир’я між русинами та візантійцями є історично задокументованим константинопольським патріархом Фотієм І фактом, тому ця версія походження української державності, безумовно, має право на життя.

Не підлягає жодним сумнівам те, що прихід до Києва новгородця Олега поклав край цьому періоду в історії Київської Русі, а на великокняжому престолі з того часу закріпилися нащадки Рюрика. За літописами, Аскольд був підступно вбитий ласим до влади варягом, який, щоправда, не обійшовся без підтримки незадоволених князем-християнином киян. Іронія долі в тому, що столичні язичники фактично позбавили князювання свого одноплемінника, віддавши віжки державотворення іноземцю. Напередодні надзвичайно важливого рішення українців вже на початку третього тисячоліття повторення цього сценарію виглядає як ніколи імовірним.

Окрім жартів, до наступного Дня Незалежності період князювання Аскольда залишатиметься найдовшою в часових рамках добою власне української державності. Молода українська суверенність повинна окреслити вектор свого розвитку до Вільнюського саміту ЄС, але навіть у разі непідписання Угоди про асоціацію і різкого крену нашої політичної верхівки в бік Митного союзу критично важливо буде зберегти нашу державність до двадцять третьої річниці. Зрештою, шанс творити цю історію є саме у нас.