Біля Національного меморіалу вшанували жертв Голодомору

Біля Національного меморіалу вшанували жертв Голодомору

«Тоді нас міг врятувати хліб, тепер нас врятує пам’ять. Приходь. Пам’ятай. Запали свічку!». Такими словами супроводжувалися жалобні заходи по вшануванню пам’яті жертв Голодоморів, що їх зазнала Україна протягом ХХ-го століття. В парк, що розташований біля Національного меморіалу пам’яті жертв Голодоморів, ще задовго до визначеної організаторами години, сходилися кияни й мешканці інших регіонів України. Вранці на території Меморіалу жалобну свічку запалили всі чотири президенти незалежної України, які з цього приводу зібралися разом.

Особливо дивною виявилася присутність Януковича на жалобних заходах в Києві і Биківні. Раніше Віктор Федорович не вважав за потрібне з’являтися на подібних зібраннях. Тож є певний сумнів в його щирості. Тим паче, що парламент відмовився у 2012 році вшанувати пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 років на державному рівні. Дещо цинічно прозвучали слова Януковича сказані ним з нагоди пам’ятної дати: „Свято, зберігаючи пам`ять про трагічні сторінки нашого минулого, Українська держава впевнено рухається вперед, розвиваючи громадянське суспільство на принципах захисту прав і свобод, закладаючи міцні основи для прийдешніх поколінь”. А в неділю удень українські каральні органи розігнали наметове містечко доведених до відчаю голодуючих інвалідів-чорнобильців. Наслідком таких дій людей в погонах стала смерть одного з голодуючих.

Втім о 14-й годині із президентської четвірки з людьми залишилися лише Леонід Кравчук та Віктор Ющенко. Вони і ще багато сотень присутніх, стали свідками ходи, присвяченої померлим від голоду дітям. Багато хто не міг стримати сліз від гніву і почуттів, які стискали горло. Під щемливу музику, меморіальний захід розпочався з покладання символічних горщиків з зерном із запаленими свічками від колишніх керівників держави, послів закордонних країн, делегатами від політичних партій, громадських організацій, а також від кожної з областей України. Потім голови і представники найбільших релігійних громад в Україні відслужили панахиду в пам`ять невинно убієнних голодом.

Моторошно прозвучали слова очевидця тих страшних подій:
„В 1933 році мені було три роки. Наша сім’я дуже страждала від голоду, особливо ми, діти. Мої сестри п’яти і семи років. Нам весь час хотілося їсти, але особливо їжі не було. Ми їли мерзлі картоплю, буряки, а потім зелене листя. Та все марно, мої сестрички пухли з голоду і лежачи на печі просили вишень. Не судилося, так і померли майже водночас, не спробувавши вишень. Їхні маленькі тіла поклали в одну труну… Я добре пам’ятаю, як мій батько, в останні хвилини свого життя, просив потримати мене на руках, а мати молила його цього не робити. Вона боялася, щоб батько в безпам’ятстві ненароком не завдав мені шкоди…”

Завершився вечір виконанням кобзарем Тарасом Компаніченком „Думи про голод 33-го року”. Люди клали квіти до меморіалу і поволі розходилися. Та ще довго запалені свічки на київських підвіконнях вказували невинно загиблим душам про те, що їх не забули…