Бій під Крутами - 94 роки потому

Бій під Крутами - 94 роки потому

94 роки минуло з того січневого дня, коли стався бій за станцію Крути. Довгі роки цей епізод Визвольних змагань 1917-1921 років піддався забуттю, але геть стерти його з народної пам’яті комуністичному режиму не вдалося.

Після відродження України як незалежної держави на місце бою приїжджають численні делегації українських громадян, щоб вшанувати полеглих патріотів. Люди їдуть з усіх куточків країни автобусами, автомобілями, електричками, незважаючи на холод і важку дорогу. Віддати шану героїчним юнакам традиційно приїжджають білоцерківці. Так і цього року в Крути приїхало декілька делегацій, сформованих різноманітними політичними партіями та громадськими організаціями. Біля меморіалу під Крутами були присутні представники Чернігівської обласної держадміністрації, керівники місцевого самоврядування, громадські та релігійні діячі, військові.

Розпочалися урочистості виступом кобзаря, який виконав думу про героїв Крут, після чого офіційні делегації поклали квіти до підніжжя пам’ятного кургану. Полеглим в бою під Крутами салютували козацькі гармати і залпи почесного караулу. Коли відгриміла канонада, представники релігійних громад відслужили молебень по загиблим, а з гучномовців долинули слова Президента України Віктора Януковича, який закликав вшанувати героїв. Слова гаранта час-від-часу глушили вигуки «Ганьба» і, варто сказати, що на те була вагома причина. Річ у тім, що міліціонери створили загородження і не допускала до меморіалу людей, які хотіли покласти квіти до пам’ятника. Влада черговий раз створила конфліктну ситуацію, хоча ніколи в Крутах не було жодної сутички. Що ж, як казав класик російської критики «…страшно далеки они от народа…».

Але як потрібно сприймати бій чотирьохтисячної армії більшовиків, під командуванням кривавого садиста Михайла Муравйова з ополченням чисельністю близько трьохсот чоловік, що майже повністю складалося з студентів і гімназистів міста Києва? Варто зазначити, що Крути стали символом патріотизму й самопожертви української молоді, а учасників бою прирівняли до трьохсот спартанців царя Леоніда і трьохсот запорожців під командуванням Нечитайла, які прикривали відхід українського війська під Берестечком. В народній уяві число полеглих юнаків теж рівняється числу «триста», хоча Павло Тичина написав вірш «Пам’яті тридцяти».

Історичні джерела подають різну інформацію щодо втрат українців (це пояснюється хаосом в тодішньому документообігу), але їх ніяк не могло бути більше ста п’ятидесяти чоловік. І це після п’ятигодинного бою, в якому недосвідченим та ненавченим військовим тактичним прийомам юнакам протистояли загони бувалих фронтовиків. Та дисципліна й самопожертва давала змогу відбивати атаки противника аж до сутінків. Надалі українські частини евакуювалися в Київ і лише студентський розвідувальний загін, який заблукав в заметілі та темряві, був роззброєний та закатований озвірілими від втрат більшовиками, давши тим самим початок легенді. Втрати Муравйова історики оцінюють від трьохсот до п’ятисот бійців.

Радянська, а тепер російська історія, пишуть про бій під Крутами, як про малозначущий епізод великої війни. Та чи це насправді так? Вдала бойова операція на маленькій залізничній станції дала змогу вірним уряду військам придушити повстання на заводі «Арсенал» і виграти час на переговорах в Брест-Литовську. Більш тривалим наслідком бою під Крутами стало визнання Української Народної Республіки Центральними державами, швидке повернення уряду УНР в Київ і спалах українського патріотизму. В цій статті не буде зроблено аналіз правильності кроків Центральної Ради в Брест-Литовському (країни Антанти внаслідок тих подій відмовилися надавати будь-яку допомогу українським урядам). Хочеться лишень зазначити, що бій під Крутами дав початок цілому ряду вдалих бойових операцій під проводом визначних військовиків Петра Болбочана, Михайла Омеляновича-Павленка, Олександра Удовиченка, Володимира Сінклера, Олекси Алмазова, результатами яких не змогли розпорядитися бездарні українські політики.