Полку лауреатів прибуло. В Білій Церкві вручили літературно-мистецькі премії

Цьогоріч Білоцерківську літературно-мистецьку премію ім. М.Вінграновського отримала Олена Тетерук

Нещодавно в Білій Церкві відбулося вручення міської молодіжної літературно-мистецької премії ім. М.Вінграновського. Її лауреатами стали музикант і поет Руслан Соловйов та артистка театру Олена Тетерук .

Олена є яскравим представником нового молодого покоління акторів, яке прийшло в театр ім. Саксаганського протягом останніх п’яти років. Велика заслуга в цьому художнього керівника театру, заслуженого діяча мистецтв України В’ячеслава Ускова, який енергійно реформував діяльність ввіреного йому закладу, не побоявшись довірити ролі молодим талантам.

Про Олену Тетерук і її премію він каже так: «Це нагорода всьому театру. Звісно, Олена своїм талантом виділяється в трупі. Кожен режисер хоче, щоб вона грала саме в його спектаклі, бо Тетерук напрочуд тонка акторка з багатим внутрішнім світом і великим життєвим досвідом. Чому ми, театр, висунули її на цю премію? Бо бачимо її потенціал, бачимо, як вона працює і думаю, що це не остання її премія. Знаючи Олену, можу передбачити, як ця премія спонукатиме її ще більше працювати над собою і здобувати славу собі та театру».

Зустріч з Оленою відбулася після спектаклю «Пізанська вежа», в якому Тетерук зачарувала своєю грою глядачів. Не дивлячись на витрачену енергію і втому, Олена була надзвичайно люб’язною та цікавою співрозмовницею, яка відверто говорила про своє життя і шлях до сцени.

- За час своєї кар’єри ви отримали чимало відзнак різноманітних театральних фестивалів, і от настала черга премії ім. Вінграновського, що вона для вас означає?

- Це крок вперед! Приємно, що мою гру так високо оцінили. Я відношуся до тієї категорії акторів, яких треба заохочувати, тоді мені працюється легко і весело. Але це й велика відповідальність, адже тепер я не маю права опустити планку своєї виконавчої майстерності. Після нагородження – тільки вперед, досягати нових вершин.

- Важко простій дівчині з Узина досягти успіху на сцені? Ваш шлях до визнання був тернистим?

- Думаю, не важко. Треба лишень любити свою професію і віддавати їй всі свої сили. Знаєте, я не ходжу на роботу, я йду в театр, як додому. Тут я отримую колосальне задоволення від того, що я роблю. Були, звичайно, дрібні негаразди. Наприклад, після закінчення театрального інституту я була молода, боязлива. Мені не вистачило напору, щоб закріпитися в столичному театрі, й вісім років я не бачила сцени.

- І чим ви займались?

- Я народила дітей, двох донечок, виконавши тим самим найголовнішу свою місію. Довелося попрацювати в торгівлі в Києві, а потім в білоцерківських магазинах. Але й там мені подобалося. Я ж була не продавець, а продавець-консультант (сміється). Мені багато радості давало спілкування з людьми. Я перетворювала акт купівлі в маленьку виставу і людям це подобалося.

- А як вдалося повернутися на сцену?

- Напевно тому, що я виявилася до цього готова. Коли народилася друга донька, то почали з’являтися думки: „А може, варто спробувати?” І от моя знайома принесла звістку, що в наш театр набирається нова трупа. Я вирішила ризикнути і, прочитавши монолог з твору Ліни Костенко „Маруся Чурай”, пройшла відбір. Крім того, багато чого відклалося в пам’яті з часів навчання в інституті, я дістала свої підручники та конспекти і повторила колись вивчене. Все це допомогло мені ввійти до складу трупи.

- У Вас немає планів підкорити столицю?

- Ні. Мені всі кажуть: „Чому ти не хочеш?” Та ж у мене двоє дітей і як би я не любила свою роботу, все одно не хочу їх залишати на досить великий термін. Тим паче, мені подобається те, що відбувається у нас в театрі. А грати в третьому ряді другу мишу якось не хочеться. Крім того в Києві постійний рух, всі кудись поспішають, а мене це напружує. Я комфортніше себе почуваю в Білій Церкві. Хоча, може колись і наважусь…

- А кіно?

- В кіно зіграти хочеться, але не в якомусь „милі”. Та я для цього поки що нічого не роблю. Театр, діти…, а можливо, просто не прийшов мій час…

- Які ролі вам ближче – комедійні чи драматичні?

- Комедійні ролі лише на поверхні комедійні. Всередині героя - переживання, трагедія, драма. Тому я не можу вирізнити драму чи комедію, якщо переживаєш то тип ролі не має значення.

- Яку роль ви хотіли б зіграти?

- Я хотіла б зіграти роль жінки-стерви, такої, що нема де й проби поставити. Хочеться, щоб це була неоднозначна постать, щоб там було намішане добро і зло. Правда, я не зустрічала подібного матеріалу, цей образ в моїй уяві. Можливо, доведеться писати самій.

- В трупі театру ім. Саксаганського є якісь особливі забобони чи ритуали?

- Ритуал. Коли ми граємо прем’єрну виставу, то стаємо в коло, беремося за руки і проговорюємо нашу таємну фразу.

- А є роль, яку б Ви не грали ні в якому разі, ні за які гроші? Леді Макбет, чи Маргариту, наприклад?

- Ні, таких ролей немає, хоча… Я ні в якому разі не хочу грати вульгарність, порнографію на сцені.

Молоді притаманний максималізм. Іноді молодим людям вдається одразу спалахнути яскравою зіркою і добитися успіху. Інші йдуть до своєї мети поступово, крок за кроком. А Олена Тетерук за дуже короткий відтинок часу взнала радість навчання і гіркоту поразки, втрату мрії і відродження надії. Вона довго йшла до сцени, але, зрештою, подолала всі негаразди і стала справжньою окрасою Київського академічного обласного театру ім. Саксаганського.

Розмову вели Костянтин Климчук та Тетяна Виговська.
Фото Тетяни Виговської та з власного архіву акторки.

Повний текст інтерв`ю тут:
http://blogs.korrespondent.net/users/blog/klymchukgruh/a60664