В Легедзиному пройшла щорічна Трипільська Толока

В Легедзиному пройшла щорічна Трипільська Толока

"Мені, крім іншого, імпонувало, що трипільці – це один з небагатьох етносів, котрі замешкували Україну, від якого не дійшли до нас гіркі плачі над тяжкою долею. Та, мабуть, вони і не плакали безкінечно, бо інакше б не виживали так успішно впродовж тисячоліть і не створили б те, що називається тепер трипільською цивілізацією." Василь Кожелянко, роман «Третє поле»

Мабуть, подібні думки виникли і в директора музею Трипільської культури, що знаходиться в селі Легедзине, Владислава Чабанюка, коли 2008 року держава припинила фінансувати цей заклад. І він вирішив організовувати трипільську толоку. На його заклик відгукнулися люди з усієї України. Спочатку учасників толоки було кілька десятків чоловік, сьогодні в Легедзине приїжджають сотні.

До Легедзиного прибуваємо вранці. З прикрістю відмічаємо, що будівля ще де-не-де світить рамами без склопакетів – гроші меценатів використовуються на наукові роботи. Владислав Чабанюк привітно зустрічає учасників толоки і одразу ж направляє їх у музей – роботи почнуться згодом. Дорогою зустрічаємо відомого режисера артхаусного кіно Наомі Умань, яка вже кілька років мешкає в Легедзине. Американка нарізає овочі для майбутнього борщу. Вона татуйована і екзотична. В залах музею знаходиться невеличка частина трипільських скарбів, решта дожидаються свого часу в запасниках. Але й від того, що виставлено, перехоплює подих – де ще побачиш найдавніший мідний виріб, знайдений в Україні, чи химерно розписаний гончарний посуд, на якому зберігся відбиток пальців майстра (трипільці не знали гончарного круга).

Тим часом біля музею стає людно. Усіх, наче магніт, притягує до себе велика купа глини, якій доля судилася стати стелею, стінами, вівтарем, подіумом і піччю двох реконструйованих трипільських хат. В натовпі можна побачити знайомі обличчя. Ось уже починає «травити байки» казкар Лірник Сашко. Лунає сміх. Ось серед людей помічаємо інтелігентне сивобороде обличчя режисера першого українського кінохіта «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» Михайла Іллєнка. Він у шортах, футболці і босоніж. Каже, що приїхав повчитися технології зведення мазанок і організації толоки, бо працює над екранізацією вірша Тараса Шевченка «У тієї Катерини хата на помості». Робоча назва фільму – «Толока». «Кожен українець має зробити свою толоку, - наголошує митець, - а в кожній толоці є своя символіка воскресіння. Бо коли чергова війна, навала, пожежа, революція, колективізація, штучне водосховище руйнували вашу хату, то ви скликали толоку і приходили усі, навіть такі люди, що були з вами у сварці, і хата воскресала. Це акт релігійний, акт духовний. Тепер кожен українець має хоч клуньку якусь зробити – скликати сусідів, замісити глину, втовкти собі хоч собачу будку, але щоб це було свято для кожного сусіда!»

Аж ось директор музею оголошує план толоки: працюємо, обідаємо, відвідуємо різноманітні майстер-класи, їдемо на місце розкопок трипільського протоміста, куштуємо куліш і, наостанок, «трипільські вечорниці».

Одразу всі кинулися до купи глини. Швидко її розрівняли, поробили спіральні канавки і заливши водою рушили колами, ретельно вимішуючи глину ногами. Тут повну свободу дій отримала численна дітвора, адже не кожен день можна «легально» вимаститися. А тут копирсайся скільки хочеш, та ще й дорослі похвалять.

Учасники толоки охоче наслідують дітям. Один падає, другий розмальовує себе сакральними символами, інші вже з голови до ніг обмазалися глиною і все це відбувається під сміх та пісню. Тут же метушаться численні репортери. Замісили. Настала черга висипати в заміс, ні, не кізяки, а полову, а потім закинути утворену субстанцію майстрам. Качаються глиняні колобки і мандрують по людських руках. У трипільських хатах кипить робота. Чабанюк теж не лишився осторонь, а мурує подіум. Зрештою усе задумане виконане і настає черга обіду. Борщ та каша «розлітаються» миттєво. Потомлені, але щасливі люди сидять на тюках соломи в холодочку, смачно брязкаючи ложками по тарілках.

Аж ось, приємний сюрприз. На толоку завітав лідер гурту «Тінь сонця» Сергій Василюк. Він вдягається у козацький одяг і починає співати. Йому підспівують і по закінченню міні-концерту проводжають гучними оплесками.

Не гаючи часу, майстри народно-декоративного мистецтва розкладають свій товар. Хтось купує, інші намагаються зробити якусь річ своїми руками. Сьогодні глина користується популярністю, тож біля гончарного круга тісно. Автор спробував зробити горщик – на виході отримали блюдце.

Велику цікавість викликала поїздка до місця розкопок трипільської хати. Серед кукурудзяного поля викопана яма глибиною півметра. На дні купа твердої, мов каміння, перепаленої глини і маленькі уламки посуду. Лише досвідчене око археолога може в цьому гармидері розпізнати інтер’єр житла трипільців. Керівник археологічної експедиції Володимир Круц стоїть у розкопі і терпляче відповідає на численні запитання. Абсолютній більшості присутніх хочеться, щоб вчений сказав, що: а) трипільці були праукраїнцями, б) малюнки на кераміці – то трипільські письмена. Проте Круц ставиться до таких версій скептично, як і до визначення Трипілля «цивілізацією», і дивиться на людей поблажливо і з посміхом, наче перед ним романтики і диваки. Люди невдоволено гудять. Але ж прогрес і рухають ті, кого більшість вважала диваками (а інколи й божевільними), тож не будемо дивуватися, якщо трипільські горщики коли-небудь заговорять. Жаль, що Шампольйони і Кнорозови народжуються раз у кількасот років.

А на вечір було три види кулешу, а після нього чудовий концерт, на якому співали гурт «Мандрівні дяки» з Січеслава (Дніпропетровська) та бандурист Михайло Коваль, розказував гуморески Лірник Сашко. І так було радісно на душі, і такий був піднесений настрій, що хотілося торкнутися зорі в небі над Легедзине.

Матеріали по темі:
Історико-культурний заповідник Трипільська культура. Здобутки і поневіряння.
http://reporter.korrespondent.net/reports/8857