Святкування 94-ї річниці Вовчухівської офензиви

Святкування 94-ї річниці Вовчухівської офензиви

У Львівській області є село Вовчухи. Чули щось про нього? Мабуть, небагато таких знайдеться, особливо у східних регіонах нашої країни. А от ті, хто цікавиться історією України, одразу згадають героїчні події Вовчухівської офензиви, військової операції Української Галицької Армії під час українсько-польської війни 1918-1919 років. А ще у Вовчухах бував Іван Франко, який на той час підтримував дружні стосунки з місцевим священиком греко-католицької церкви. Але це вже інша історія.
Пройшли роки. Місцеві жителі пам’ятають своїх героїв. На сільському цвинтарі було встановлено дерев’яний хрест на могилі загиблий воїнів. Згодом на зібрані усім миром кошти хрест замінили на кам’яний пам’ятник.
16-17 лютого цього року в селі відбулися заходи з нагоди 94-ї річниці Вовчухівської офензиви. В перший день святкування львівські кінематографісти знімали фільм про бойові події минулого, відтворити які їм допомагали учасники Товариства пошуку жертв війни «Пам’ять». Наступний день, 17 лютого, почався з богослужінь у місцевих церквах, греко-католицькій та православній. Потім два потоки людей разом зі священиками об’єдналися в один і хресним ходом пішли на цвинтар, де біля пам’ятника загиблим січовим стрільцям відбулася панахида.
Люди стояли і молилися, можливо, кожен про своє. Увагу привертали члени «Пам’яті». В очах цих молодих людей не було гніву, агресії, бажання помсти комусь і за щось, але читалась спокійна розсудливість, що притаманна людям в літах, і разом з тим рішучість, не театралізована, а справжня віра в майбутнє. Відчувався якийсь дивний зв’язок часів, що викликало водночас і подив, і гордість за свою країну, бажання бути хоч якось причетним до народної справи.
Після кладовища всі зібралися в Народному домі. Спочатку був проведений концерт, на якому читали патріотичні вірші, народний хор співав стрілецькі пісні. Мотив однієї з пісень видався знайомим. Пам’ятаєте «Сотня юных бойцов из будёновских войск на разведку в поля поскакала»? Виявляється, це мотив стрілецької пісні часів Першої світової війни! От тобі й маєш!
Концерт закінчився і до слова запросили гостей села, відкриваючи народне віче. Онук капелана загону стрільців, та онук того самого священика , з яким дружив Іван Франко, і який ховав загиблих стрільців у 1919 році, розповіли не тільки спогади своїх шановних предків про ті події, але й багато цікавих історичних моментів, підкресливши тим самим глибоку зацікавленість у збереженні пам’яті та відкритті нових фактів героїчної історії нашої країни.
Деякі запрошені виголошували промови так, наче вони на трибуні у Раді. Але це не головне. Головне те, що ці люди об’єдналися задля народної справи, і були б раді, якщо їх підтримають, незалежно від віку, віросповідання, місця проживання. Навіть приїжджі гості, що спілкувалися російською, не викликали зневаги, або роздратування, хоча, можливо, тому, що говорити українською вони таки намагалися через повагу до присутніх.
Невеличкий відступ. Якось на одній із телезустрічей О.Вілкул, віце-прем’єр-міністр України, на зауваження О.Тягнибока, лідера партії «Свобода», відповів, що російськомовний патріотизм нічим не гірше україномовного. Воно-то так, але мова – це один із коренів нації. Забуваючи мову, забуваєш і про своє коріння. Людина, що не має коріння, не має майбутнього. Це вже доведено. До того ж, вивчати мову не складно, було би бажання.
На завершення заходів був знов відтворений бій далеких часів, але вже у зменшеному форматі, більш показовому, що все одно дало змогу відчути його справжність: справжні постріли, справжні вибухи, але, слава Господу, не справжні поранені і вбиті.
Такі дійства більш, ніж будь що, сприяють патріотичному вихованню молоді, та і людей старшого віку примушують по-іншому подивитися на загально відомі речі, зробити нові висновки, зрозуміти нарешті, що слово «націоналізм» є синонімом слова «патріотизм».
Я запитую в себе, питаю
У вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той місяць,
Той проклятий тиждень і день,
Коли ми, українці, забули,
Що ми – українці?

В.Баранов «До українців»