Стоїть мені моя гірка зоря…
Стоїть мені моя гірка зоря…
Моя єдина зоре-пересмуто,
На землі злі, на зморені моря
Твій віщий погляд сяє мені люто.
Ти бачиш, моя зоре, крізь пітьму,
Як зв’язаний своїм я власним домом,
Своїм убогим домом, що йому
Живу я, зоре, віща моя мово.
Кричить-горить занедбаний мій дім,
Мій дім убогий ладен старцювати,
Горить усе з-під ніг, з’їдає душу дим,
А ниву й не засіяно, щоб жати.
Не встиг ще знять коромисла з плеча,
Як відра вже порожні, наче сниво…
Вже стільки всього впало, що аж дивно,
На серце, на тоненьке, як печаль.
Вже стільки тої лютежі і стугни
Перебуло на нашій голові,
Але дивись — ще мрії в нас живі,
І щастя, і добро нам мокрі чола студять…
Мій віщий знаку, сестро золота,
Моя єдина воле-пересмуто,
Гори мені хоч мить на всі мої літа,
І погляд твій мені хай сяє люто.
Работа на конкурс иллюстраций к
поэзии Николая Винграновского
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.