Ілюстрація до твору Вінграновського. Сидів і довго думав над собою
Сидів і довго думав над собою
Блакитний вечір вдома повесні,
Тим часом, як спливалася водою
Його зоря на темному веслі.
Я не скажу, що я – оце той вечір
В блакитнім одязі на зорях при воді..,
Важкий вогонь мої закутав плечі,
Закутав так, що вже і рад собі...
Як ти летіла! Як ти довго билась!
Мене з малих, крилечечко із крил,
Сама собі сама собою снилась
До переджнив`я, груш і до вітрил.
Не треба вже нічого говорити.
Твої уста цвітуть в устах моїх.
І не зроню я слова, як з молитви,
До тих любовей, де любов – ще гріх!
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.