Я дві пори в тобі люблю. Ілюстрація до поезії Вінграновського

Я дві пори в тобі люблю. Ілюстрація до поезії Вінграновського

* * *
Я дві пори в тобі люблю.


Одну, коли сама не знаєш,


Чого ти ждеш, чого бажаєш —


Уваги, ревнощів, жалю?
В гірчичнім світлі днів осінніх,


На літо старша, ти ідеш,


Й тече твій погляд темно-синій,


Як вітер в затінку небес.
І час твій берег ще не миє,


І твої губи ще уста…


Дорога давня молодіє,


Де б твій веселий крок не став.
Ти вся — із щастя! і з тобою


Ще не вітається печаль,


Та біль з розлукою німою,


І нелюбові чорна даль.
Я дві пори в тобі люблю…


Люблю ту пору благовісну,


Коли до неї, як до пісні,


Свою я голову хилю.
Ця вже пора повільноплинна,


Як біля вогнища в пітьмі,


Де слово пахне, як дитина,


Де вже не скажеш “так” та “ні”…
Де почалося все тобою


І не поверне навпаки,


Де вже вітаються з любов’ю


Печалі, болі і роки.
Хоч все те саме: світ осінній,


Прозорість вод схололих плес


Й той самий погляд темно-синій,


Як вітер в затінку небес…