Микола Вінграновський. Вона була задумлива, як сад...

Микола Вінграновський. Вона була задумлива, як сад...

Цифровий Колаж

"Вона була задумлива, як сад..."
Вона була задумлива, як сад.
Вона була темнава, ніби сад.
Вона була схвильована, мов сад.
Вона була, мов сад і мов не сад.

Вона була урочиста, як ніч.
Вона була одненька, ніби ніч.
Вона була в червоному, мов ніч.
Вона була, мов ніч і мов не ніч.

Вона була, що наче й не була.
Але вона була! Була!

Любове, ні! не прощавай!
Непевний крок свій не збивай.
Непевний крок свій в ніч і сад...
Сердець розбитих серцепад...

Непевний кроче мій, іди!
Непевний кроче мій, іди!!
Непевний кроче мій, іди!!!
Непевний кроче мій, не йди...

Страждаю я, страждає труд,
А хмари небо труть і труть,
І дні, мов коні вороні,
Дорогоцінний час несуть.

Вона була, вона була!
Вона була, як світ, як гори!
І її гори - моє горе,
В її краю мені хула.

Але вона - жона. Вона -
Самозбереження народу.
І мову, кров його і вроду
Їй доля зберегти дана...

Ну, що ж тепер мовчиш, мій вік
Цивілізованих калік?!
Вітчизно-сльозе-мріє-сну,
Прийми болінь моїх весну.

Бо наче я вже не живу,
Свою надію неживу
Приспав під серцем і не сплю...
Двадцятий вік як я люблю.

Вона була за всі віки...
В прощальнім слові до руки
Схилялись їй і ніч, і сад...
Сердець розбитих серцепад.

1960