Українські спорстмени як прислуга "старших братів". Манкурти в позі примітивної меншовартості.

9 серпня ц.р. я виставив пост у блозі під назвою «Показовий провал захваленої Харлан». У ньому підкреслював, що виглядає все так, начебто українські учасники Ігор приїхали в Ріо на прогулянку і зовсім не готувалися до змагань. У тому числі й колишні олімпійські, європейські і світові чемпіони. Може навіть насамперед вони. Не інакше, як вирішили шапками закидати суперників.          Можна сказати, що 99, 9 відсотків читачів погодилась зі мною, їх позиція подібна до ось цієї: 

Irina Gordiets   поширила Ваш   post . 

9 серпня о 15:36   
...це точно, що Харлан була здатна тільки на гучні вигуки без причини, як ніби-то вона дійсно зовсім НЕ готувалася до змагань...Ганебна поразка(((   

       Але знайшовся один чоловік, який публічно мені висловив своє «фе». Ось воно: 
Pavlo Bulgak   Більш ганебного посту я давно не читав. Пане Горобець, вам саме впору починати вболівати за збірну Росії, я так розумію. Соромно за вас... Що ж у нас за нація, яка не вміє цінувати свої перемоги та пишатися ними? З рабською психологією в голові багатьох людей продовжуємо висікати самі себе:(( 

Справа в тому, що означений Павло є не хто інший, як радник міністра спорту. Він ще раз, зайвий раз продемонстрував: честь мундира для нього вища за цноту і славу держави. А вони в Ріо ганебно втрачені позаяк і не озброєним оком видно, що українська команда цілковито не готова до боротьби за престижні трофеї ОІ. Якого виду спорту не торкнися, провал за провалом. Там крок, там півкроку буцімто, як стверджують коментатори на телеканалі ЮЕЙ:ПЕРШИЙ, не вистачає до п’єдесталу. Начебто це якось виправдовує суцільні програші у боротьбі за Олімп. Таке стосується насамперед колишніх призерів, володарів медалей. А ось більшість, відсотків під 90  українських спортсменів зійшла з дистанцій буквально на першому ж етапі борінь. Відтак, Україна в медальному заліку скотилася під завісу четвертого десятку країн-учасниць ОІ. Неймовірна ганьба. 

 І складових цих безславних поразок цілий ряд. Головна з них та, на моє переконання та, що наші юнаки та дівчата не налаштовані на протиборства психологічно. Немає в них тієї затятості, впертості, яку завжди демонструють, до прикладу, китайці чи навіть росіяни. Що називається, помри, а добийся перемоги. Тут же все робиться спустивши рукави. безвольно.

 Я думаю, що першорядний чинник усіх поразок той, що наші посланці приїхали до Ріо, як мандрівники, аби полоскотати мавп на парканах спортивних майданчиків, побачити, як цвітуть сади  посеред зими в Бразилії. А змагання? Спортивні ж начальники всюди, як папуги повторюють дурнувату тезу: головне не медалі, а участь. У такому разі навіщо було тратити величезні гроші на перевезення спортивної дружини у понад двісті осіб за моря та океани, якщо можна було просто знайти українців в Бразилії. Там є чимало наших людей. Особливо в Сан-Пауло, ціла українська колонія, вони там мешкають з тих часів, коли більшовики розгромили УНР в двадцяті роки минулого століття.

 Одне слово, немає команди, все перемагаючого козацького духу в ній. А звідки йому взятися, якщо, як пишуть ЗМІ, Фейсбук буквально забитий подібними повідомленнями, мовбито  голова Олімпійського комітету України більше заклопотаний не станом справ у рідній делегації, внутрішнім настроєм команди, а тим, якби відбілити московітів з їхніми допінгами, підробними сечоаналізами. За це ті мовбито з усіх сил підтримують його кандидатуру в керівництві МОК.  Хто знає, можливо колишній прославлений пан спортсмен і досі знаходиться в лоні керівництва дорогим Віктором Федоровичем, як був раніше у безпосередньому його ручному управлінні. Хоча стверджувати не беруся, доказів не маю. Так воно зовні виглядає. Хоча добре відомо, що й джиму без вогню не буває... 

Однак, добре відомо: куди хилиться начальство, туди, на жаль, горнеться й молодь. З Ріо надходить просто таки сотні повідомлень про те, що найбільші братання безхребетної української команди йде якраз з рашен федерайшен. І цілі ріки сліз (про це читайте тут) наші продажні посланці (зверніть увагу на телесюжет: тренери у тому числі!) проливають за «старших братів», яких, бачите, не допустили до змагань через створення особисто їхнім Путлєром державно-кагебістської системи масового вживання допінгу, котрою вони користувалися, що підтвердила вельми серйозна перевірка МОК. До речі, батьки цих московітських спортсменів, накачаних супер стимуляторами, у цей час, у ролі збройних окупантів, захопили й тероризують, убивають українців на нашій землі. Поклали в могили уже понад десять тисяч наших людей, насамперед патріотів України. Моя б воля, я б цього придуркуватого тренера з телесюжету зодягнув би в український однострой і відправив би на передову. Нехай би там перебіг до Д/ЛНР, як він так любить московітів, можливо б, дещо йомі тоді б зі спини підстрілили наші патріоти… 

Або ж почитайте=погляньте на ось цю публікацію зі світлиною. 

Враження, що українська делегація почувається там, як філіал російської команди, з якою безпринципні, манкуртні вигодованці  (так і хочеться написати – «товаришів») Жданова-Бубки ходять по Ріо в обнімку з рашівцями. Мовляв, у спорті немає політики. 

Немає? А ось красномовний факт цього плану. Учора на Олімпіаді був випадок: спортсмен з Єгипту відмовився потиснути руку ізраїльтянину перед початком змагань. Скільки ж ще росіяни мають захопити української території, знищити все на ній усе живе й інфрастуктурне, скільки ще убити наших громадян, аби тупі манкурти від спорту зрозуміли: московіти наші найзапекліші вороги і брататися з ними це просто грішно.

Ось як вигладає все це меншовартісне манкурство.  

Наші здаються, принижуються перед росіянами уже тим, що використовують у своєму особистому спілкуванні їхній зненависний угро-фінський язик, котрий століттями вогнем та мечем нав’язувався нашим людям. Виглядають у цій культурній царині наче бідні сироти, буцімто в українців не має своєї рідної співучої, гордої мови. При чому, в рази мелодійнішої, красивішої за московітську. 

Учора переважно рашівський за подачею в ефір мовних сюжетів телеканал ЮЕЙ:перший, як він себе величає, і котрий працює (не забуваймо про це!) за наші з вами податки, показав вельми примітний сюжет про немовбито українську команду з синхронного плавання. Як пояснили ведучі, спортсмени зняли його самостійно, позаяк київських телевізійників у Ріо немає.

 І ми побачили, що в команді всє до адной русскіє дєвочкі. Цяпають виключно на вєліком і могучєм. Оскільки, так би мовити,  вони голі і через те ніяких розпізнавальних знаків на них немає, то складається враження, що це команда з якоїсь там Самари чи Вологди. Бо кожна, одна з поперед іншої, на камеру намагаються зробити все помітніший притиск на власний московський акцент. Їй-право, якесь божевілля безмізкових істот. Вони не аполітичні, вони просто без клепки. Як і їхні спортивні боси. 

А тепер відповідь на звинувачення мене в не патріотизмі з боку радника міністра спорту. Її замість мене склали цієї ночі українські фехтувальниці на чолі з тією ж таки пані Харлан. Росіянки повністю декласували захвалених українок, які виступали зовсім в’яло, без злості, спустивши рукава. Словом, у безвольному дусі всієї олімпійської команди. Я ще раз повторю своє відчуття, висловлене попереднього разу: вони абсолютно не готові до принципових змагань. Ні за майстерністю, ні за командним духом. А як же ж інакше. Хіба ж можна перемагати «старших сестер»? 

У мене є знайома людина на Олімпіаді. Кілька днів тому вона описала мені те, як відбувався офіційний прийом у Ріо з приводу виступу нашої команди. Все було вишукано і багатше на столах, ніж у благополучних і успішних країн: таке правило поводження наших манкуртів. Привезли навіть сало. Але забули взяти чорний хліб, краще б усього житній. Через це наш фірмовий, стратегічний продукт вживали з… булками, вафлями, печивом, з тістечками.

 Одне слово, усе там виходить за давньою приказкою – дурне сало без хліба…