Учні не повинні бути заручниками державних стандартів

У всіх розвинутих країнах перед прийняттям важливих державних рішень попередньо проводять відповідні практичні тестування елементів реформи, особливо коли це стосується освіти.

Нещодавно завершилося чергове громадське обговорення проєкту Державного стандарту базової середньої освіти. Перше громадське обговорення відбулося влітку минулого року і викликало чимало зауважень. За його результатами було прийнято рішення про доопрацювання документа з урахуванням отриманих пропозицій.

Чи відбулися суттєві зміни? Чи враховано у ньому найголовніше – інтереси дитини? Чи є серце в реформі? Чи знову розгортається боротьба хто запровадив «реформу» незважаючи на її якість? Спробуємо розібратися.

Слід зазначити, що до обговорення долучилася широка аудиторія: від здобувачів освіти та їхніх батьків до педагогів, науковців та народних депутатів. Принаймні, так звітує профільне міністерство. Однак, це не говорить про те, що до процесу долучилися усі зацікавлені особи. Зокрема, роботодавці, представники бізнесу, психологи, лікарі і кого це найбільше стосується – учні.

У підсумку маємо непогано оформлений документ, модель із базових компонентів, які схвалює навчальний заклад. При цьому, на мій погляд, інтерес дитини вторинний. Вони залишаються заручниками стандарту, універсальними солдатами. На відміну від американського стандарту навчання, діти не можуть обрати тільки ті предмети, до яких у них є хист і бажання глибше в них зануритись. Що в свою чергу призводить до того, що школа позбавляє найголовнішого – вчитися мислити, досліджувати, формулювати і відстоювати власну думку, працювати в команді. Врешті-решт, це може призвести до того, що дитина в майбутньому не зможе повноцінно реалізуватися, оскільки ще зі шкільного віку не знайшла себе, не спробувала, що їй найбільше цікавить історія, математика чи, можливо, психологія.

Варто було б запустити пілотний проєкт в одній чи декілька областях щодо апробації різних моделей – американської, фінської чи за власно створеною моделлю. Щоб діти спробували самі обирати собі предмети, при цьому мали наставника, як це є в кожній школі США (schoolcounselor – є тією людиною, до якої учень може звернутися з будь-яким питанням: сумніви щодо вибору майбутньої професії, проблеми в навчанні, насилля в сім’ї. Наставники складають для кожної дитини розклад, виявляють складнощі у навчанні учнів, допомагають підтягнути ті предмети у яких є відставання тощо). Це сприяло б набуттю учнями глибоких знань, вмінь та навичок в окремих напрямах. Діти можуть бути талановиті в чомусь одному і цей талант потрібно знайти і розвивати. Інакше, отримані знання вивітрюються одразу після отримання атестату.

У всіх розвинутих країнах перед прийняттям важливих державних рішень попередньо проводять відповідні практичні тестування елементів реформи, особливо коли це стосується освіти. Тому що глибинні результати освітньої реформи можна буде оцінити лише через 10-15 років, а це величезна відповідальність за мільйони дітей і майбутнє країни! У нас, на жаль, спочатку затверджують стандарти, а потім починають тестувати їх на дітях. Змінюється міністр – і знову починається процес бурхливої роботи над змінами в роботі попередника, а насправді черговий бездушний експеримент над долями майбутніх поколінь.

Зробити гарні слайди – це не реформа освіти. Серцем всього повинна бути дитина, щоб їй було комфортно, цікаво та щоб вибір був саме за нею.

Без пілотного проєкту неможливо зробити правильні висновки, адже не спробуєш – не дізнаєшся.