Правове регулювання зайнятості осіб, які ведуть особисте селянське господарство

Діяльність осіб, які ведуть ОСГ, хоч і не визнається підприємницькою діяльністю, проте максимально наближена до неї.

Володимир Федорович, експерт Українського центру соціально- правових досліджень, кандидат юридичних наук, доцент кафедри ЛНУ ім. І.Франка 

Однією з організаційно-правових форм сільськогосподарської діяльності в Україні є ведення особистого селянського господарства (ОСГ). Відповідно до ст.. 1 ЗУ «Про особисте селянське господарство», ОСГ – це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі у сфері сільського зеленого туризму.

Члени ОСГ здійснюють діяльність на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового  господарського порядку, дотримуючись вимог чинного законодавства. Діяльність, пов’язана з веденням ОСГ, не відноситься до підприємницької діяльності.

Правові, організаційні, економічні та соціальні засади ведення ОСГ визначені законом «Про особисте селянське господарство» від 15 травня 2003 року.

Прийняття цього закону було обумовлено низкою причин :

у другій половині 1990-х років майже 60% валової продукції сільського господарства вироблялося ОСГ ( тоді, - особистим підсобним господарством) ;

громадяни, які вели ОСГ, не мали права на зарахування періоду роботи в ньому до трудового стажу, не мали соціального страхування і пенсійного забезпечення подібно до працівників сільськогосподарських підприємств;

внаслідок паювання землі і майна недержавних сільськогосподарських підприємств і їх реструктуризацій, більшість працездатного сільського населення залишились незайнятими  у суспільному виробництві і стали безробітними.

З прийняттям зазначеного закону селяни стали соціально захищеними, набувши можливість реалізувати гарантовані Конституцією України права на працю, пенсійне забезпечення, соціальне страхування.

Дія закону «Про ОСГ» поширюється на фізичних осіб, яким у встановленому законом порядку передано у власність або оренду земельні ділянки для ведення ОСГ.

ОСГ є специфічним видом господарської діяльності громадян, що зумовлюють закріплення у чинному законодавстві особливостей його ведення та специфіки правового становища осіб, зайнятих у здійсненні такої діяльності.

Визначені у Законі ознаки ОСГ дозволяють відмежувати його від подібних видів діяльності чи організаційно - правових форм господарської діяльності, а саме: фермерських господарств, приватно – підприємницької діяльності і т. і.

З метою створення юридичних гарантій громадянам, які ведуть ОСГ,у законі встановлено, що ОСГ підлягають обліку. Облік ОСГ здійснюють сільські, селищні, міські ради за місцем розташування земельної ділянки в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері статистики. Обліку підлягає саме ОСГ, а не особи, які його ведуть.

Такий облік передусім пов’язаний з визначенням осіб, які самостійно забезпечують себе роботою і на яких розповсюджується дія Закону України «Про зайнятість населення».

Перша редакція закону «Про зайнятість населення» від 01.03. 1991р. осіб,  які вели особисте підсобне господарство, до зайнятого населення не відносила, однак і не містила вичерпного переліку зайнятого населення.У прийнятому у 2003 році Законі України «Про ОСГ» з’явилася норма про зайнятість членів ОСГ (ст.. 8), відповідно до якої члени ОСГ належали до категорії зайнятого населення в разі, якщо робота в цьому господарстві була для них основною і розрахунковий місячний дохід на одного члена ОСГ дорівнював або перевищував розмір мінімальної заробітної плати.

Оскільки особливістю роботи в ОСГ є її сезонний характер, прибутки від неї в різні періоди року можуть бути різними. Тому встановлення у законі якісного критерію такої роботи, яким був розрахунковий мінімальний дохід на одного члена сім’ї  і не нижче від мінімальної заробітної плати визнавався цілком обґрунтованим.

Однак у частині зайнятості осіб, що ведуть ОСГ у 2008 році до відповідного законодавства були внесені зміни. Так, законом «Про зайнятість населення» до переліку зайнятого населення були віднесені  також члени ОСГ, діяльність яких здійснюється відповідно до ЗУ «Про ОСГ».

У новій редакції була викладена й стаття 8 Закону «Про ОСГ», відповідно до якої члени ОСГ є особами, які забезпечують себе роботою самостійно і відповідно до Закону України « Про зайнятість населення» належать до зайнятого населення за умови, що робота у цьому господарстві для них є основною.

Закон України «Про зайнятість населення» в редакції від 05. 07. 2012 року, який набрав чинності з 01. 01. 2013 року, теж відносить осіб, які ведуть ОСГ до зайнятого населення, зазначивши у п. 1 ст. 4, що до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно ( у тому числі члени ОСГ), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються  за денною формою навчання у загальноосвітніх, професійно – технічних та вищих навчальних закладах, поєднують навчання з роботою.

Оскільки здіяльність ОСГ пов’язана із використанням земель сільськогосподарського призначення , облік ОСГ пов’язується з отриманням особою відповідної земельної ділянки. Відповідно до ст.5 Закону «Про ОСГ» для ведення ОСГ використовують земельні ділянки  розміром не більше 2.0 гектара, передані фізичним особам у власність або в оренду в порядку, встановленому законом. До недавнього часу власник земельної ділянки для ведення ОСГ міг передати її в оренду лише фізичній особі. Юридичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності орендувати таку земельну ділянку не могли. У лютому 2015 року до Закону «Про ОСГ» та до Земельного кодексу України в частині землекористування ОСГ були внесені зміни, які розширили повноваження осіб, які ведуть ОСГ в частині розпорядження такими земельними ділянками. Так, відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону «Про ОСГ» земельні ділянки ОСГ можуть використовуватися для ведення ОСГ, товарного, сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, та, відповідно до ст.. 33 Земельного кодексу можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення земельних ділянок.

Таким чином, віднесення осіб, які ведуть ОСГ до зайнятого населення підтверджується не тільки законодавством про зайнятість, але й земельним законодавством.

Діяльність осіб, які ведуть ОСГ, хоч і не визнається підприємницькою діяльністю, проте максимально наближена до неї.

Використана література:

1) Закон України «Про зайнятість населення» від 01. 03.1991р.

2) Закон України «Про зайнятість населення» від 05.07. 2012р.

3) Закон України «Про особисте селянське господарство» від 15.05.2003 р.

4) Земельний кодекс України від 25.10.2001р.

5)Кальніченко А. Актуальні питання земельного законодавства: особисте селянське господарство//Землевпорядний вісник, 2011, № 1, с. 28-33

6) Науково-практичний коментар до Закону України «Про особисте селянське  господарство». //За ред.. канд.. юрид. наук, доц. Носіка В.В.-К.: Кондор, 2004.-252с