Власник сторінки
Член Національної спілки журналістів України, член Українського Географічного Товариства, стипендіат Вроцлавського університету
Приклад використання традиціоналістичної політико-антропологічної методології з позитивних для державотворення позицій. Науково-філософське есе.
Колективна (вона ж – соціальна) структура індивідуальної свідомості – важлива категорія людської життєдіяльності. Її важливу роль було виокремлено мною ще в монографії «Нариси з теорії соціокультурної антропології» (Вінниця, 2013, 256 ст.) та в ряді останніх програмних статей. Зокрема, важливу роль колективної структури свідомості було відзначено в статті «Tradition and nation in political anthropology (Ukrainian ethno-historical context)», котра нині готується до друку в Кембриджському виданні із серії Copernicus Graduate Studies.
Сучасна українська дійсність продукує необхідність відповідних висновків із наявної етнічної колективної структури свідомості. Одним із таких важливих висновків є розуміння корупційності та корупціогенності української масової свідомості. Відповідно до цієї реалістичної гіпотези, підкріпленої практикою багаторічних спостережень за особливостями українського соціального життя, науковці повинні сприйняти корупцію як невід’ємний атрибут українства в цілому.
Корупція – факт української реальності. Факт можна кваліфікувати як субстанцію негативного чи позитивного характеру. Його можна і слід розглядати багатовекторно й неупереджено. Однак, заперечити його неможливо. Корупція була, є і залишається змістоутворюючою традицією суспільної життєдіяльності.
Корупція – субстанція, котра може і повинна бути визначена і проаналізована соціально-філософськи та соціально-психологічно. Вона викликана великою кількістю причин не стільки пов’язаних із актуальною негативною соціально-економічною ситуацією в країні, скільки детермінованих традиціоналістично.
Традиційний, навіть традиціоналістичний характер такого феномена як «українська корупція» було мною розкрито і пояснено в статті «Принципи формування українського варіанту капіталізму в контексті традиційної економічної системи», котра була виголошена у вигляді доповіді на заключному семінарі з предмету Varieties of Capitalism (9 травня 2015 року), який я вивчав під час проходження стипендіальної програми в інституті міжнародних відносин Вроцлавського університету.
Корупція закорінена в традиції. Традиція в свою чергу формується виключно в контексті історичного процесу. Історичним процесом, факторами його статико-динамічної еволюції традиція розвивається та детермінується. В даному випадку слід говорити про те, що феномен «української корупції» полягає не стільки в закоріненості у традиціях, скільки у повній ідентичності понять «корупція» й «традиція». Корупція в процесі складних історичних перипетій і специфічних слов’янських факторів нашої етнічної психології стала традицією. Саме цим і потрібно керуватися, коли ми говоримо про якусь ефемерну «боротьбу з корупцією» чи якесь невизначене у часі й просторі «подолання корупції». Все це насправді не має жодного практичного сенсу й значення і не виходить за межі пустих розмов. Корупція – традиційна для нашого суспільства. Корупція – явище, що не тільки породжується в процесах суспільного поступу, але й продукує та рухає соціальне буття. Виключати корупцію з подальшого соціально-економічного розвитку означає виключати звідти частину «душі народної». Це докорінно неправильно.
Зважаючи на традиціоналістичний характер проблематики, ми повинні зазначити, що вона не піддається вирішенню. Однак, слід підкреслити, що подолання корупції залишається явищем недосяжним саме в тій площині «боротьби з корупцією», котра домінує в масовому інформаційному просторі сьогодні. Якщо ж інтерпретувати проблему інакше, то ми бачимо вихід. Цей вихід доволі конкретний – визначити корупційну традицію в якості певного специфічного і достатньо архаїчного (що і робить його нездоланним при використанні вищезазначеної методології) «русла» соціальної енергії і спробувати оцінити цей різновид народної/соціальної самореалізації позитивно. Тобто одним із актуальних завдань сучасної української політології та соціально-культурної антропології є визначення параметрів перенаправлення української соціальної корупційної енергії в «інше русло». При цьому, варто розуміти, що корупція недооцінена вітчизняною гуманітаристикою. Її потрібно проаналізувати саме з позитивних позицій і визначити наскільки етнопсихологічна притаманність корупції для українського етнофора (носія української етнічної ідентичності) може приносити позитивні для суспільства наслідки. Ну а для українського державотворення даний приклад використання традиціоналістичної політико-антропологічної методології надає цілком практичний і діючий висновок: в процесі будь якої подальшої законотворчої чи законодавчої роботи слід враховувати наявність в кожному українцеві корупційної традиції, перманентного потягу до вчинення корупційних дій. Саме виходячи з цього положення і потрібно надалі здійснювати законотворчу роботу для того, аби приймати такі закони, які б не провокували корупційні дії, а дозволяли б чітко їх уникати.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.