Тернистими стежками спільної історичної пам'яті

Роздуми про рефлексії щодо Волинської трагедії в сучасному суспільстві

На рубежі нового тисячоліття людство пережило черговий пізнавальний переворот, який іменують “поворотом до пам'яті”. Інтерес до нової галузі останнім часом переріс у справжній нездоровий ажіотаж, що відкриває водночас широкі можливості для спекуляцій історичною пам'яттю в кон'юнктурних цілях. Потроху емоційний вплив пам'яті про травми, репресії, депортації відходить на задній план і питання колективної пам'яті переходить у розряд політичної боротьби, де спільними тяжкими сторінками намагаються маніпулювати заради отримання короткотривалих політичних вигод. Тож, не дивно, що врешті суспільства стикаються з парадоксом, коли дослідження історичної пам'яті не призводить до залагодження конфліктів між носіями кардинально різних типів історичної пам'яті, а навпаки призводить до чергової ескалації їх протистояння. Досить відверто, проте надзвичайно влучно пояснив такий стан речей французький політолог Жорж Мінк: історична пам'ять та наші рефлексії щодо неї «більше пов’язані з бажанням таврувати, дискредитувати супротивника, здійснити перегляд історичних матеріалів, змінюючи в них вердикт, грати на конфліктному минулому в сьогоднішніх політичних змаганнях»1

Проблеми історичної пам'яті майже завжди супроводжується конфліктами. У соціумів, розташованих поруч, що мають спільне історичне минуле знаходяться точки розбрату не лише в сфері безпосередніх інтересів, але й у сфері колективних спогадів.2Проте врешті виникає ситуація, коли певні кола починають вдаватись до маніпуляцій історичною пам'яттю в політичній боротьбі задля отримання певних сумнівних дивідендів у сучасних міжнаціональних відносинах.

Чиненайяскравішим прикладом подібних спекуляцій історичною пам'яттю, безперечно, є спільні сторінки польсько-українських відносин, апогеєм напруження яких стала Волинська трагедія 1943 року. Українське та польське суспільства, що “хворіють на історію”, болісно сприймають будь-які проблеми, пов'язані, особливо, зі спільним минулим обох народів. Пам'ять стала таким собі “полем змагань” національних історіографій за утвердження своєї власної “правди”, яких, як правило не одна; а про “про пошуки істини” вже й говорити

не доводиться”. Колективна пам'ять для обох народів виявилась зоною метафоричного моделювання і нестримної міфотворчості.

Протягом тривалого історичного періоду поступово накопичувався загальний обсяг взаємних українсько-польських образ, суперечностей, певних непорозумінь і неузгодженостей у суспільно-політичній, економічній, релігійній і культурній сферах, тож у ХХ ст. Українці і поляки мали вже достатній багаж взаємних претензій та суперечностей, які вилились у новий виток напруження, що переріс у справжнє збройне протистояння.

Досить важливим аспектом для ведення дискусії є її рівень. Якщо поляки зуміли звести історичну дослідження історичної пам'яті в справжню міжгалузеву дисципліну, то українці вдались винятково до редукції історичного фактору. Тож, сьогодні ми маємо вести зважену дискусії на рівних і уникати взаємних звинувачень на адресу один одного.

Події 1943 р. на Волині залишаються предметом гострої польсько-української дискусії, яку, на жаль, ведуть не лише науковці, а й політики, публіцисти та громадські діячі, що свідчить про потребу вибору мови на користь саме академічного дискурсу. Українські та польська академічні кола намагаються хоча б якось дотримуватися культури дискусії, коли висловлювання політиків і публіцистів, особливо, в в роковини Волинської трагедії, призводять до чергового нагнітання конфлікту між обома націями.

Проте й академічні кола не мають єдиного зваженого погляду на польсько-українські відносини середини 40-х рр. ХХ ст. Інколи погляди на трагедію кардинально різняться: від активного звинувачення протилежної сторони конфлікту, до цілковитої пасіонарності у ставленні до трагедії.

Проблема Волині і загалом протистояння на західноукраїнських землях має ще один надзвичайно важливий вимір. Мова йде про те, настільки сторінки Волинської трагедії є складовою національної свідомості та історичної пам'яті. Досить багато науковців екстраполюють негативний досвід стосунків українців та поляків середини 40-х рр. ХХ ст. На сучасність, що призводить до того, що проблема Волинської трагедії набуває статусу сучасних викликів, нехтувати якими аж ніяк не можна.