Правда і вгадки про гетьмана Мазепу

Кілька концептуаьних штрихів до розуміння гетьмана Мазепи та його ролі в історичному процесі

Ось уже протягом багатьох років точиться жорстка дискусія щодо постаті гетьмана Івана Мазепи в історії України. Під впливом російської пропаганди сформувалась однозначна думка, що гетьман був зрадником і ми це сприймаємо без необхідного осмислення, не намагаючись зрозуміти кого і чому він зрадив.

В історії склався дуже суперечливий підхід до самої особистості гетьмана та його діяльності, в чому не останню роль відіграла поема Байрона, що на століття визначила оцінку образу гетьмана у національність та світовій літературі та історіографії. Не вважаю за доцільне переказувати читачеві біографію «зрадливого» гетьмана, а хочу зупинитись на маловідомих, суперечливих та малодосліджених аспектах діяльності гетьмана. Мета даної публікації аж ніяк не в тому, щоб сказати був гетьман Мазепа зрадником чи національним героєм, а пролити світло на це суперечливе питання, що протягом довгого часу обросло численними історіографічними міфами та елементами імперської та націоналістичної пропаганди. Отож, наша мета не у тому, щоб звеличити або «опустити» цю без перебільшення вагому постать нашої історії, а у тому, щоб привідкрити ширму на діяльність цієї суперечливої особистості, резонанс щодо якої не втихає і по цей час. Прослідковуючи розвиток відносин гетьмана та царя Петра І майже протягом вісімнадцяти років, ми бачимо, що Мазепа був тією ключовою постаттю, що зіграла вирішальну роль у воцарінні на троні молодого та енергійного Петра Олексійовича. Зробивши правильну ставку, Мазепа отримує надзвичайно широкі привілеї щодо управління внутрішнім життям Гетьманщини та користується надзвичайною довірою та підтримкою двору Наришкіних.

Мазепа стає довіреною особою молодого царевича, користується його цілковитою довірою та сприянням і небезпідставно, оскільки, зосередивши максимум уваги на південному зовнішньополітичному напрямкові, гетьман здійснив те, що не вдалось його попередникам, зокрема, гетьману Самойловичу. Здійснивши успішні Азовські походи. він уклав важливу угоду з Туреччиною. що цілком відповідала інтересам Росії. Хтось це може вмотивовувати боротьбою з турецько-татарською загрозою, що знов посилилась наприкінці XVII. Проте, я вважаю, що даний крок здійснювався переважно в інтересах Російської імперії. Роль Мазепи у цих процесах важко переоцінити, оскільки як ми пам’ятаємо Прутських похід непереможної російської армії завершився її нищівною поразкою.

Заслуги гетьмана не лишились непоміченими Петром І. Мазепа стає другим кавалером ордену Андрія Первозванного після канцлера Федора Головіна. Гетьман обсипається численними привілеями, які доходять навіть до дарування міст: Новобогородицького міста-фортеця.

Особливо активно гетьман співпрацював з Російською державою у сфері зовнішньополітичній, про що свідчать численні документи Батуринського архіву і Посольського приказу. Мазепа, будучи обізнаний у справах Речі Посполитої, Кримського ханства, Османської імперії та поду навських держав часто консультував представників російського зовнішньополітичного відомства щодо ключових питань зовнішньої 25.jpegполітики. Натомість гетьман Мазепа щедро ділився з російським зовнішньополітичним відомством розвідувальною інформацією, що її здобувала його широка агентурна сітка. Тож, стверджувати, що Мазепа в цей час активно готував свою «підступну» зраду не доводиться. Лише упереджений може вбачати в діях Івана Степановича в цей час якийсь підступ.
В дослідженні петербурзької дослідниці Тетяни Таїрової-Яковлєвої особлива увага також виділяється церковній політиці. Саме мазепа був одним із натхненників церковної реформи, що мала зменшити вплив старого реакційного духовенства, замінивши його церковними кадрами з Гетьманщини. Взагалі Мазепа був одним із найбільших поборників «вестернізації» Російської держави у середовищі Петра І. Тож, і в цьому випадку не доводиться говорити про те, що в цей час мазепа виношував підступний план «зради».
Пролити світло на т. зв. «зраду» гетьмана Мазепи можуть його відносини з політичними діячами Петровської доби. Гетьман підтримував дуже тісні, мало не дружні, стосунки зі «старим» крилом прихильників Петра І. Так, відомо на даний момент близько 114 листів гетьмана з канцлером Федором Головіним, що виходять за межі ділового спілкування. Не менш цікавим є листування Мазепи з воєводою Шереметьєвим, що розумів українську культуру та підтримував негативні оцінки гетьмана, щодо «молодого» крила прихильників Петра Олексійовича, які всіляко намагались дискредитувати діячів типу Мазепа та Шереметьєв.

Відносини Мазепи з «молодим» крилом прихильників царя складало «несолодко». особливо це проглядається на прикладі конфлікту мазепи та Меншикова. Конфлікт між ними набрав скоріше внутрішнього протиборства. Можливо саме смерть одного з протекторів і найближчого друга Ф. Головіна і утвердження в Петровському оточенні так званої «нової хвилі», «людей без роду і племені» типу Меншикова. Шафірова, могло бути не під силу знести шляхетному Мазепі, що породило катастрофічні непорозуміння і призвело до трагічних подій 1708-1709 рр.

Проте питання саме відносин Мазепи з новим крилом прихильників Петра, на мою думку розглянуто ще не достатньо у історичній літературі для визначення їх як однієї з передумов, того, що Мазепа той, який протягом вісімнадцяти років відстоював інтереси царської Росії. Тож, лише подальше доопрацювання даного питання вкаже нам на глибинні причини «зради». Розглядаючи окремі аспекти діяльності гетьмана, ми доходимо висновку, що вісімнадцять років Мазепа вірно служив своїми діяннями скоріше не заради ідеї Російської держави, а прагнув під крилом Росії виплекати модерну Українську державу, вивівши її на міжнародну арену.
Що ж стало причиною такого досить спонтанного розриву Мазепи? Більш за все, причина криється в тому, що різко змінилося суспільно-політичного життя Російської імперії на початку XVIII ст. Вихід на політичну арену «нової генерації» прихильників Петра І зумовив трагічний конфлікт з ними. Цілковита відданість царю, прихильність до утвердження самодержавства, себелюбні плани щодо України таких постатей як Меншиков, йшли в розріз з планами Мазепи, цілком суперечачи їм. Тож, гетьман був змушений шукати підтримки своїм планам деінде. І знайшов цю підтримку він у стані шведського короля. Наскільки наші припущення є вірними покажуть подальші дослідження взаємин гетьмана з «Новою генерацією». Лише розгляд цього питання проллє світло на світоглядні парадигми гетьмана Мазепи у його відносинах з Росією. Лише тоді точно можна буде вказати чи є життя Мазепи «історією вірності і зради» чи насправді історією відстоювання інтересів своєї Вітчизни.