Голодомор 1932—1933 рр. в Україні, його причини та наслідки

Голодомор

Голодомор 1932—1933 рр. в Україні, його причини та наслідки

Справжньою катастрофою для українського народу став голодомор 1932-1933рр.,у результаті якого вимерли цілі регіони. На думку дослідників , у той період в Україні вмерло від голоду 7-10 млн осіб.

Головною безпосередньою причиною голоду стали хлібозаготівлі, які не припинялися.

Невиконання плану хлібозаготівель у Москві розглядали як саботаж, спрямований на зрив планів соціалістичного будівництва. Це пояснювали як підривною роботою класових ворогів. Внаслідок цього Сталін наказав застосовувати до України тверді заходи.

Після цього восени 1932 року в Україну прибула надзвичайна комісія на чолі з В.Молотовим , яка перевела республіку на надзвичайний стан. Для «вибивання» українського хліба були залучені загони НКВС, армія комуністичних , радянських, комсомольських, профспілкових активістів. Комісія В.Молотова , підкоривши собі партійне та державне керівництво республіки,узяла на себе надзвичайну ініціативу – вилучити хліб за всяку ціну. Головним репресивним заходом стала реквізиція насіннєвого,продовольчого й фуражного фонду колгоспів. Повсюди запроваджувалася практика натуральних штрафів , які накладалися на селян-боржників заготівель - м’ясом ,картоплею та іншими сільгосппродуктами. Траплялися випадки, коли вилучали навіть шкіряні речі, щоб їх не варили та не їли.

Це призвело до змагання між радянськими та партійними чиновниками за збільшення хлібозаготівель , внаслідок чого  обшукувалися  будинки ,зривали  підлоги, навіть залазили у колодязі. У селян відбирали не тільки знайдені зернові запаси , але  й інші харчові припаси: картоплю, сало, буряки й навіть сухарі. Хлібозаготівельна кампанія перетворилася на цілеспрямоване фізичне винищення селянського населення.

Навіть створили компанію репресій проти тих комуністів, які вилучали недостатню кількість хліба у селян, яку очолив  уповноважений ЦК ВКП(б) П. Постишев. До виконання плану хлібозаготівлі окремі адміністративно-територіальні одиниці України заносилися на «чорну дошку». До республіки припинялися постачання товарів, вилучалися продовольчі і посівні фонди. Це фактично прирікало людей на голодну смерть. Спроби протидіяти насильству жорстоко придушувалися, що також стали причиною Голодомору.

Аналіз тодішніх подій переконливо свідчить, що в українському селі мали місце всі елементи політики геноциду.

Голод, що поширювався протягом 1932 р., набув найстрашнішої сили на поч. 1933 р. За підрахунками дослідників, в Україні щодня помирало голодною смертю 25 тис. осіб, щогодини — 1 тис, щохвилини — 17. Середня тривалість життя українців у 1933 р. у чоловіків становила 7,3 року, а в жінок — 10,9 року. Голодом були охоплені головні сільськогосподарські райони Радянського Союзу.

Селяни їли мишей, щурів та-горобців, кісткову муку і кору дерев. Люди вмирали родинами, селами. Були зафіксовані страшні випадки людожерства й трупоїдства. Трагічною була доля селянських дітей. Батьки , прагнучи врятувати дітей від голодної смерті , везли їх у міста і там кидали у лікарня та на вулицях. Уражені голодом райони були оточені внутрішніми військами, що завертали тих, хто намагався дібратися до міста. Купи зерна та картоплі, зібрані на залізничних станціях для вивезення в Росію, нерідко гнили просто неба. Але охорона не підпускала до них селян.

Під час кульмінації голоду ЦВК і РНК СРСР прийняла закон «Про охорону майна державних підприємств,колгоспів та кооперацій і зміцнення соціальної власності». Цей закон було ухвалено 7го серпня 1932 року ,відповідно до якого за крадіжку колгоспного майна передбачалася «найвища міра соціального захисту» - розстріл з конфіскацією всього майна або позбавлення волі. В народі назвали «законом про п'ять колосків».

Що найцікавіше , Радянський Союз не визнавав голоду , а будь-яка допомога з боку міжнародної та радянської громадськості була заборонена. Але це не зупиняло західних українців, які  пускали плоти з харчами Збручем і Бугом, проте на протилежному березі радянські прикордонники стріляли в українців, які намагалися підхопити ті плоти.

У січні 1933 року масовий голод набув нечуваних масштабів. Проте з трибуни об’єднаного пленуму ЦК і ЦКК ВКП(б) Й.Сталін заявив: «Ми, безперечно, добилися того , що матеріальне становище робітників і селян поліпшується в нас рік у рік. У цьому можуть сумніватися  хіба що закляті вороги радянської влади.» Тобто трагедію українського села Й. Сталін та його оточення сприймали як чергову перемогу комуністичної ідеї.

У 1933році Кремль,намагаючись уникнути катастрофи , був вимушений відмовитися від прискорення й підвищеного тиску на селян. Але це ніколи не відмінить того , що за масштабом, жорстокістю, цинізмом і організованістю з боку влади та наслідками для майбутніх поколінь ця трагедія  не має аналогів в історії людства. Демографічна катастрофа посіяла в душах мільйонів людей фізіологічне почуття страху, необоротно вплинула на генофонд нації. У кінці 30-х років  сільське господарство України вийшло на рівень , який існував до початку колективізації. Колгоспний лад перетворився на один із механізмів командно-бюрократичної економіки й авторитарного режиму.

Насильницька колективізація ,розкуркулення,Голодомор мали для України непередбачувані наслідки. У всі наступні роки СРСР і Радянська Україна не змогли ліквідувати продовольчий дефіцит, забезпечити народ повноцінним харчуванням. Сталінським режимом було підірвано сили в обстоюванні споконвічних національних прав українського народу.

Клишти   Клишти Анастасії РЗГ 1 курс 2 група