Жодного "подарунка Хрущова" не було. 19 лютого 1954 року на прохання Кремля Україна взялася рятувати украй занедбаний Російською РФСР Крим - із розваленою економікою і депортованим населенням. Ось що
Здавалося б, політичні діячі, які не мають ніяких
стосунків зі спеціалістами з психіатрії, не повинні серйозно перейматися
проблемами, на яких історія і саме життя вже давно поставили крапку.
У таких випадках люди зважають на нову історичну
ситуацію. З врахуванням її вони і намагаються опікуватися реальними земними
справами, перш за все дбати про добробут та благополуччя у своїх оселі, селі,
місті і загалом у державі.
Незважаючи на юридичну бездоганність оформлення
передачі в 1954 році Кримської області Україні та цілу низку міждержавних і
міжнародних угод та експертиз, питання про легітимність цього акту продовжує
хвилювати російських політиків.
Для Криму Велика Вітчизняна війна скінчилася весною
1944-го. Безперечно, упродовж 1941 - 1944 років народне господарство країни
зазнало величезних збитків, оскільки півостровом двічі прокочувалися руйнівні
хвилі війни.
Руйнівні наслідки війни як в Криму, так і в інших
регіонах України, Білорусії та в окупованих областях Росії істотно не
відрізнялися. Всім їм протягом тривалого часу не вдавалося досягти довоєнного
рівня виробництва. Але в Криму економічна та соціальна ситуація у повоєнну добу
виявилася надзвичайно складною, навіть катастрофічною.
Значною мірою кризу економіки, особливо
сільськогосподарського виробництва, тут спричинила масова депортація
кримськотатарського народу, греків, вірменів, чехів та болгар. А в перші дні
війни з Криму було вивезено ще й понад 50 тисяч німців, які мешкало тут ще з
часів Катерини II.
Отже, загальна кількість вивезеного з Криму люду
сягала близько 300 тисяч. Якщо ж урахувати, що доросле чоловіче населення
воювало на фронтах і зазнало значних втрат, після депортації кримських татар та
інших національних меншин півострів практично обезлюднів. Офіційна
статистика свідчить, що за час війни населення в Криму зменшилося вдвічі і до
травня 1944 року становило 780 тисяч осіб, а після депортації кримських татар
тут лишилося близько 500 тисяч. Сталінсько-беріївські опричники, ніби
навмисне, приурочили виселення кримських татар до розпалу весняних робіт, коли
повинні були закладатися основи майбутнього урожаю.
У більшості кримських сіл уже влітку не було кому
зібрати й мізерні дарунки землі. По моторошно безлюдних, понищених та
пограбованих татарських селищах та садибах бродили лише зголоднілі коти та
собаки.
Перша хвиля переселенців до Криму з глибинних областей
Росії не принесла бажаних наслідків. Люд із лісистої Росії важко приживався в
степу і не міг адаптуватися до гірської місцевості.
Ще важче переселенцям давалася вельми складна й
специфічна землеробська культура. Сади, виноград, ефіроноси, тютюн, технічні
культури, навіть кукурудзу російські переселенці побачили в Криму вперше у
своєму житті.
Якщо в 1940 році площа посівів у Криму становила 987,4
тисячі гектарів, то у 1950-му вона зменшилась майже на 100 тисяч (881,9 тис.
га).
До війни степовий Крим спеціалізувався на вирощуванні
високоякісних сортів цінних пшениць. Площа озимої пшениці в Криму в 1940 році
складала 447,5 тис. га, а в 1950-му зменшилася майже вдвічі (257,5 тис. га).
Значно скоротилися площі і технічних культур (72,9 тис. га в 1940 році і 53,6
тис. га в 1950 році). У вельми занедбаному стані опинилися і такі провідні
галузі кримської економіки, як садівництво, виноградарство та виноробство.
Якщо оцінювати діяльність партійних і господарських
органів за кінцевими результатами, то слід визнати, що внесок обласної
"керівної і спрямовуючої сили" у той час у розбудову сільського
господарства був досить низьким, а діяльність її - малоефективною.
Виявилася безперспективною орієнтація обласного
керівництва на поновлення трудових ресурсів регіону лише за рахунок
переселенців з Росії. Ще тоді, коли Крим був у складі РРФСР, стало зрозумілим,
що у цьому вельми складному і примхливому природно-кліматичному регіоні можуть
прижитися лише люди з степовою землеробською культурою.
Глибокої осені 1953 року перший секретар ЦК КПРС
Микита Хрущов здійснив таємну поїздку в Крим. Найбільше
ошелешили, схвилювали і обурили Хрущова галасливі натовпи російських
переселенців, які торпедували машину Першого секретаря. Люди скаржилися на
нестерпні умови життя, погане житло, нестачу харчів, вимагали допомоги.
"Чого ж ви їхали у Крим?" - питав Хрущов. -
І натовп заволав: "Нас обманули".
Хрущов у той же день терміново виїхав до Києва. По
приїзді у Маріїнському палаці він мав тривалу розмову з керівництвом
республіки. Головною темою її стало кримське питання та неприємні враження від
поїздки. Користуючись своїм величезним
авторитетом серед київського керівництва, Микита Сергійович умовляв українців
допомогти відродженню кримської землі. "Там южане нужны, кто любит
садочки, кукурузу, а не картошку", - переконував він.
Безперечно, рішення про передачу Кримської області зі
складу РРФСР до УРСР було породженням колективної думки вищого керівництва
партії та уряду СРСР. Без участі старої сталінської гвардії - Маленкова,
Молотова, Кагановича, Ворошилова, Булганіна - воно б не відбулося.
Позиції Хрущова в партії і державі на той час ще не
були настільки сильними, щоб самочинно вирішувати долю такого стратегічно
важливого регіону, як Крим. А тому намагання деяких російських політиків і
місцевих кримських сепаратистів перекласти відповідальність на Микиту Хрущова з
наукової точки зору не витримують критики і є кон'юнктурно-спекулятивними.
Не існує жодного документа, який би підтверджував
вирішальну роль Хрущова у кримському питанні 1954 року, а тим більше намагання
зробити якусь послугу Україні. Все це брутальні шовіністичні вигадки.
Перебуваючи у складі РРФСР, Кримська область лишалася
в економічному просторі України. Паливно-енергетичний комплекс, металургія,
машинобудування та легка промисловість, залізничний транспорт України і Криму
фактично були єдиними.Україна ще до 1954 року надавала Кримській області велику
допомогу у відродженні міст, відбудові заводів та фабрик, у вирішенні проблем
водопостачання, будівництва.
Рішення про передачу Кримської області Україні у
вищого керівництва СРСР визріло наприкінці 1953 - на початку 1954 року.
Впродовж цього періоду велася напружена підготовча робота. Проводилася також
інтенсивна ідеологічна робота з підготовки кримчан до перемін.
Саме в цей час на сторінках кримської преси замайоріла
й українська тематика. Так, тільки в січні 1954 року "Крымская
правда" присвячує українській темі такі матеріали, як "Торжество
дружбы народов великой Родины", "Нерушимое братство", "Навеки
вместе", "Советский Киев" (подається світлина Хрещатика).
А в номерах за 17 та 19 січня газета подає спеціальні
добірки під рубрикою "Цвети, Советская Украина". Зазначені публікації
в друкованому органі іншої республіки переконливо засвідчують про початок
підготовки громадської думки.
Досвідчені політичні шулери й інтригани, які пройшли
багатолітній вишкіл у "сталінських університетах", добре розуміли, що
під передачу Криму необхідно було підвести надійне ідеологічне підґрунтя. Ним
став досить вигідний і зрозумілий радянським масам ювілей - 300-ліття
Переяславської ради, яку пропагандистська машина як царської, так і
більшовицької імперії представляли як возз'єднання України з Росією.
Цю дату вирішили гучно і широко відзначити на
державному рівні. Передача Кримської області до складу України напередодні
грандіозного свята "вечной дружбы двух братских народов" чудово
вписувалася в добре підготовлений кремлівський сценарій.
Подальші події показали, що такого гучного
пропагандистського шоу, влаштованого в Криму в другій половині травня 1954 року
з нагоди 300-ліття возз'єднання, мабуть, не було в жодній з українських
областей, навіть у Переяславі.
16 травня 1954 року, згідно з постановою виконкому
Кримської обласної і Сімферопольської міської Рад депутатів трудящих, відбулася
об'єднана ювілейна сесія, присвячена 300-літтю возз'єднання України з Росією.
Після належного проходження "кримського
питання" по всіх інстанціях в РРФСР та в УРСР і ретельного обговорення
його на засіданні Верховної Ради СРСР Президія Верховної Ради СРСР 19 лютого
1954 року одноголосно ухвалила Указ "О передаче Крымской области из
состава РСФСР в состав Украинской ССР".
"Учитывая общность экономики, территориальную
близость и тесные хозяйственные и культурные связи между Крымской областью и
Украинской ССР, Президиум Верховного Совета Союза Советских Социалистических
Республик постановляет: утвердить совместное представление Президиума
Верховного Совета РСФСР и Президиума Верховного Совета УССР о передаче Крымской
области из состава Российской Советской Федеративной Социалистической
Республики в состав Украинской Советской Социалистической Республики".
Проте остаточна законодавча ухвала Указу про передачу
Криму Україні відбулася лише через два місяці, 26 квітня 1954 року. Згідно з
існуючим законодавством, рішення про зміну існуючих кордонів між республіками
за їхньою згодою могла ухвалити лише Верховна Рада СРСР. Закон було прийнято у
такій редакції:
"О передаче Крымской области из
состава РСФСР в состав Украинской ССР.
ЗАКОН ВЕРХОВНОГО СОВЕТА СССР
Верховный Совет Союза Советских Социалистических
Республик постановляет:
1. Утвердить Указ Президиума Верховного Совета ССР от
19 февраля 1954 года о передаче Крымской области из состава РСФСР в состав
Украинской Советской Социалистической Республики.
2. Внести соответствующие изменения в статьи 22 и 23
Конституции СССР".
Наприкінці березня 1954 року в Києві відбувся XVIII
з'їзд КПУ. Виступаючи на ньому, перший секретар Кримського обкому Д. С.
Полянський зазначив:
"Сегодня на съезде мне хотелось бы кратко
доложить вам о самой молодой области Украинской республики - Крыме. Решение
Верховного Совета СССР о передаче Крымской области в состав Украинской
республики является свидетельством дальнейшего укрепления единства и нерушимой
дружбы русского и украинского народов в великой и могучей семье народов
Советского Союза.
Крым и Украину роднит, помимо общности экономики, территориальной близости,
тесных хозяйственных и культурных связей, еще и общность многовекового
исторического развития.
Передача Крыма в состав Украинской республики,
безусловно, положительно скажется на всестороннем и более быстром развитии
Крымской области и будет содействовать дальнейшему развитию экономики Украины.
Трудящиеся Крымской области с исключительным
удовлетворением встретили заявление секретаря Центрального Комитета
Коммунистической партии Украины тов. Кириченко о том, что со стороны правительства
Украинской республики и Центрального Комитета Коммунистической партии Украины
будет уделено должное внимание дальнейшему развитию народного хозяйства Крыма и
повышению материального благосостояния трудящихся области. В этом трудящиеся
Крымской области убеждены".
Безперечно, Дмитро Полянський не помилився,
сподіваючись на економічну підтримку Кримської області Україною. Треба відверто
визнати, що вона, за рахунок зменшення фінансування інших областей та
капіталовкладень в інші регіони України, була всебічною і величезною.
Якщо говорити образно, у 1954 році на зруйновану
війною Україну Кремль накинув, повторюся, ще одне економічне ярмо, змусивши
відбудовувати ще й вкрай занедбаний Російською РФСР Крим.
Швидке економічне піднесення всіх галузей виробництва
вже в перше десятиліття після передачі Криму Україні - найвагоміший доказ
вирішального внеску українського народу в післявоєнне відродження півострова.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.