Сталінська індустріалізація України

Чи виправдало себе моральне й фізичне спустошення українців заради розвитку промисловості?

У 20-х роках мала місце гостра партійна дискусія про те, якими шляхами досягти світового рівня економічного розвитку. Перемогла лінія Й. Сталіна та його соратників, які були прихильниками авторитарних форм управління і здійснення індустріалізації будь-якою ціною і в найближчій перспективі.

До грудня 1925 р. була закладена певна база для початку індустріалізації: відновлена економіка приблизно до рівня 1913 р.; зміцнилося фінансове становище держави (завдяки стабільності й конвертованості червінця); з’явилися нагромадження й джерела подальшого фінансування індустріалізації (успіхи НЕПу - прибутки від сільського господарства, торгівлі, легкої промисловості і т. п.).

У грудні 1925 р. відбувся XIV з'їзд ВКП(б), який проголосив курс на індустріалізацію СРСР. Наступний, XV з'їзд, у 1927 р. визнав пріоритет державного плану над ринком, що означало згортання нової економічної політики і знищення товарно-грошових відносин. За формулою Сталіна, плани мали носити не прогнозний, а директивний характер, тобто бути обов'язковими до виконання. Передбачалось досягти 19 % щорічного приросту промислової продукції, а в 1929р. XVI конференція ВКП(б) затвердила ще вищі темпи розвитку. Противники надзвичайних заходів і штурмівщини — М. Бухарін, О. Риков, М. Томський та інші — були оголошені "правим ухилом" і під час "чистки" партії розгромлені. На основі показників першого п'ятирічного плану на 1928/29 - 1932/33 роки відповідно були розроблені плани економічного розвитку України, затверджені XI Всеукраїнським з’їздом Рад.

Основними джерелами індустріалізації були: націоналізація промисловості, збільшення прямих і непрямих податків, використання трудового ентузіазму трудівників і примусової праці політичних в’язнів, колективізація сільського господарства, конфіскація церковного і монастирського майна, прибутки від зовнішньої торгівлі та інші.

На відміну від розвинених країн світу, в СРСР індустріалізація здійснювалася не для задоволення споживчих потреб населення, а навпаки, споживання промислової продукції населенням обмежувалося. Важливим джерелом індустріалізації був колоніальний визиск поневолених народів. Визиск здійснювався шляхом встановлення неадекватних цін на ввіз і вивіз продукції, особливо сільськогосподарської. Так, за центнер м’яса Україні платили 2,4 крб, тоді як на світовому ринку (Лондон) ціна становила 8,8 крб. Найдешевше коштував хліб, що вивозився з України за кордон.

Перша п'ятирічка становила суму річних планів, які постійно підправлялись у бік збільшення. Для України встановлювалися напружені темпи зростання важкого машинобудування, хімічної промисловості, видобутку електроенергії. Фактично закріплювалась дореволюційна структура господарства, розрахована не на впровадження нових технологій, а на використання енергетичних і сировинних ресурсів. Вже перший п’ятирічний план, який передбачав реконструкцію та будівництво в Україні промислових підприємств, був для неї несприйнятливим. Він ставив у привілейоване становище російський центрально-промисловий район, Ленінград і Урал. В Україні ж прискореним темпом мали розвиватися лише ті галузі, що забезпечували паливом та металом промисловість Росії.

Країна могла розраховувати лише на внутрішні джерела фінансування індустріалізації (доходи економіки, держпозики, заощадження населення). Брак кваліфікованих кадрів робітників та інженерів (Україна була в цьому плані у вигіднішому становищі, ніж інші регіони). Це був перший в історії досвід проведення планової індустріалізації. У результаті: XIV з’їзд ВКП(б) (грудень 1925 р.) проголосив курс на індустріалізацію.

Особливості радянської індустріалізації: почалася з важкої, а не з легкої промисловості; мала більш високі темпи, ніж індустріалізація в Західній Европі; спиралася лише на внутрішні джерела; здійснювалася за планом.

На тлі світової економічної кризи 1929—1933 pp. створювалося враження швидкого економічного прогресу в СРСР. Це породжувало в більшовицьких лідерів бажання ще більше напружити сили народу і здійснити великий стрибок в соціалізм. Сталін встановив темпи приросту промислової продукції на другий рік п'ятирічки 32 %, а далі - 45 %. Така "надіндустріалізація" не підкріплювалася реальними можливостями. Окремі галузі економіки розвивались з випередженням, інші відставали. Внаслідок цього на новобудовах не вистачало коштів, кваліфікованих кадрів, устаткування. З'явилось таке поняття, як "штурмівщина", коли плани капітального будівництва неодноразово переглядались, але кожен з них мав виконуватись.

У роки першої п'ятирічки в Україні будувалося близько 400 нових підприємств, у тому числі Дніпровська гідроелектростанція, завод інструментальних сталей у Запоріжжі "Дніпроспецсталь", Харківський тракторний завод, шахти в Донбасі та ін. Велика промисловість України перейшла у підпорядкування загальносоюзних наркоматів. Таким чином, Україна, як і інші республіки, була позбавлена економічної самостійності. Адміністративно-директивні методи управління стали головними у розвитку радянської економіки.

В період індустріалізації великих масштабів набувало соціалістичне змагання, яке наприкінці 20-х років перетворилося на масове - ударницький рух. Перший договір про соціалістичне змагання був укладений між шахтами "Центральна" і "Північна" тресту "Артемвугілля" 31 січня 1929 року. Народився лозунг "П'ятирічку - за чотири роки!". А потім почали народжуватися мов гриби після дощу: зустрічні плани, ізотовський рух, рух за зниження витрат виробництва у промисловості, стахановський рух, рух багатоверстатників.

Зусилля партійних, профспілкових і комсомольських організацій давали результати. Досягнення стахановцівта інших переможців соціалістичних змагань лягли в основу перегляду норм виробітку для всіх робітників і планових завдань підприємств. Норми виробітку збільшилися на 35-45%.

Щоб довести тріумф першої п'ятирічки, Сталін спритно маніпулював статистичними показниками. Спеціальним рішенням політбюро було заборонено друкувати окремим відомствам підсумки своєї роботи. Зростання промислової продукції подавалось не в конкретному обчисленні, а в карбованцях. Отже, досить було встановити великі ціни на нову продукцію, як валові показники різко зростали. Це дало змогу оголосити про виконання першої п'ятирічки за 4 роки і 3 місяці. Щорічний приріст промислової продукції в середньому становив близько 16 %, тобто менше, ніж було заплановано.

У роки другої п'ятирічки 1933-1937 pp. темпи зростання були визначені на рівні 16,5 %. В Україні стали до ладу гіганти металургійної промисловості — Запоріжсталь, Криворіжсталь, Азовсталь, а також Новокраматорський завод важкого машинобудування — один з найбільших у Європі.

О. Стаханов - за допомогою двох кріпильників виконав 14 норм (102 т вугілля) за добу; М. Ізотов-за допомогою 12 кріпильників добув 600 т вугілля; машиніст Кривоніс (депо Слов’янська) - став удвічі швидше водити поїзди. У результаті: піднесення зростало до 1937 р., після чого почався різкий спад.

1938 - 1941 рр. - третя п’ятирічка - спад виробництва, викликаний:репресіями міністрів, директорів, інженерів в результаті пошуків «шкідників»; страхом проявити ініціативу; відсутністю матеріальної зацікавленості при постійній експлуатації моральних стимулів.

Країна з аграрної перетворилася в індустріально-аграрну, частково незалежну від Заходу (перестали імпортувати трактори, турбіни, екскаватори, паровози та багато ін.). Зміцнилася оборона країни (можливість виробляти більш сучасне озброєння та у великій кількості). Відбулися структурні зміни в промисловості: більшу частку складала вже не легка й харчова галузі, а важка індустрія (шкідлива диспропорція, що залишалася до самого кінця існування СРСР). Ліквідовано безробіття, але знизився життєвий рівень населення (інфляція, породжена браком коштів на індустрію; карткова система; не вистачало товарів ширвжитку; життя в бараках у містах, що швидко зростали, та ін.). Загальним результатом стали згортання НЕПу й перемога адмініст­ративно-командної системи.

Індустріалізація викликала істотні зміни у структурі народного господарства країни в цілому, і України зокрема. У загальній продукції народного господарства змінилося співвідношення між промисловістю й сільським господарством. У республіці обсяг продукції машинобудування й металообробки зріс протягом 1927-1937 років більше, ніж удвічі. За виробництвом металу і машин Українська СРР йшла попереду Франції та Італії, наздоганяла Англію. Таким чином, довоєнні п'ятирічки вивели Україну на якісно новий рівень економічного розвитку. Аграрний характер економіки України залишився в минулому. На карті Європи з'явилася індустріальна Україна.

Виконання перших п'ятирічок потребувало надзвичайних зусиль усіх народів СРСР. Причому п'ятирічки не були розраховані на піднесення матеріального добробуту. Більше того, голод 1932-1933 років викосив мільйони людей, село запустіло, міста й новобудови поновлювалися дешевою робочою силою. "Шахтинська справа" в Донбасі - суд над старими спеціалістами вугільної промисловості започаткувала організоване цькування фахівців з дореволюційними дипломами.

Більшовики не надавали великого значення матеріальним стимулам праці. Карткова система давала можливість робітникам і службовцям придбати мінімум товарів. Ігноруючи економічні важелі піднесення продуктивності праці, керівники більшовицької партії і уряду намагалися скористатися ентузіазмом мас, а також неоплачуваною працею мільйонів безневинно ув'язнених. Соціалістичне змагання (стаханівський рух та ін.) надовго стало головною формою боротьби за вищі показники у праці.

Передбачене в більшовицьких планах витіснення капіталістичних елементів вилилося у фізичну ліквідацію значної частини економічно активного населення — так званого куркульства на селі і власників приватних підприємств у місті. Посилився товарний голод, бо ривок важкої промисловості відбувався при хронічному занепаді соціальної сфери і легкої промисловості. Щоб зберегти темпи розвитку промисловості, робітників та інженерно-технічних працівників фактично прикріпили до підприємств і установ, а порушення дисципліни прирівнювалось до кримінального злочину.

Таким чином, позитивним підсумком індустріалізації України стало зростання підприємств важкої промисловості (майже в 11 разів), будівництво нових шахт, електростанцій і в підсумку перетворення України в індустріально-аграрну країну, яка за рівнем окремих галузей промисловості випередила деякі європейські держави. Негативні наслідки: підрив розвитку сільського господарства, легкої і харчової промисловості; нераціональне й нерівномірне розміщення продуктивних сил; посилена централізація управління промисловістю; ігнорування економічних механізмів розвитку економіки; зниження життєвого рівня населення (поширення державних позик, торгівля алкогольними напоями, черги, продовольчі картки, хронічний дефіцит товарів і послуг, житлові проблеми тощо).

Довгий час вважалося, що перші радянські п'ятирічки були виконані достроково і вловному обсязі. Протягом десятиліть історії радянського суспільства практично в жодній публікації вчених не робилося спроби проаналізувати цифри п'ятирічних планів і звітні дані радянської статистики. Як свідчить сучасний аналіз результатів і першої, і другої п'ятирічок, їх результати сталінське керівництво фальсифікувало. Наприклад, перший п'ятирічний план передбачав довести видобуток вугілля в Україні з 27 млн. до 53 млн.т. Потім завдання шахтарям збільшили - на кінець п'ятирічки вони повинні були довести видобуток вугілля до приблизно 80 млн.т. Але фактично їм вдалося досягнути лише 45-мільйонного рубежу. І така ж ситуація прослідкувалася в інших галузях народного господарства.

Ще ніколи в історії будь-яке суспільство не робило спроби здійснити величезні економічні перетворення за такий короткий період. Для цього конче необхідною була масова активність усіх, ентузіазм мільйонів при мінімальному матеріальному стимулюванні, гострому дефіциті товарів народного споживання, продуктів харчування, послуг. 

В цілому за роки довоєнних п'ятирічок в надзвичайно складних умовах тоталітарного режиму трудящі України ціною трудових зусиль і ціною величезних втрат створили надзвичайно потужну індустріальну базу, яка вивела Україну в коло економічно розвинутих країн світу.