Про базис гуманітаристики

Теоретичні нотатки.

Гуманітаристика дуже інтегративна в плані взаємодоповнення між різними науками. Гуманітаристика – колоподібна. Вона починається з філософського роздумування (базису або підґрунтя) і так само закінчується абстракцією. Не маючи в кінцевому результаті пізнання істини, вона починається та закінчує своє «коло роздумування» ірраціональними категоріями. Ірраціональне – непізнаване для інтелекту людини. Це демонструє запрограмованість на суб’єктивних судженнях та зумовлену природними факторами нездатність людини пізнати об’єктивний зміст речей. Отже, істина (як «природа», «Всесвіт», «гармонія») керує людиною, а не навпаки. Стверджувати це – говорити «гуманітарно правильно», що означає визнання аксіоматичності наступних закономірностей: життєвого колообігу («еволюційна циклічність»); гармонії у природі (як форми тлумачення «Вищої Істини»); «вічного життєвого двигуна» (динаміко-статична фазовість розвитку людини); ієрархічності тотожності раціонального й ірраціонального. 

«Гуманітарно правильної» аксіоматизації, наприклад, потребує індивідуальність колективно-групового безсмертя, що пояснює історизм і генетичність як принципи антропологічного. Наука про людину (антропологія) повинна перетворитись у методологію гуманітарних суджень, які філософія систематизує будучи ресурсом для творчої особистості. Гуманітаристика є науковою галуззю, базованою на суб’єктивному сприйнятті об’єктивного факту людського життя. Антропологія тут не обмежується дефініціями. Вона виступає одночасно в ролі: а) конгломерату наукових дисциплін, б) методологічного підходу, в) квінтесенції наукового відображення процесу людської життєдіяльності. Отже, антропологія здатна пояснити сенс «гуманітарності» та «гуманітарного». 

Антропологія – приклад балансування між протилежностями, як дзеркальне відображення конфлікту свідомості індивіда. Таке балансування відбувається на межі: суб’єктивного і об’єктивного, раціонального й ірраціонального, логічного й еклектичного, обмеженого в часі та вічного, динамічного і статичного у часі та просторі. Нарешті це балансування абсолютно чітко підводить філософа до відкриття факту протистояння – протистояння між «своїм» і «чужим». Цим фактом відбувається детермінація психології соціально-етнічних спільностей – етнічної психології. Отже, якщо антропологія виступає теоретико-практичною квінтесенцією гуманітаристики, то етнічна психологія – це квінтесенція філософії життя людського колективу.