МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ООН ЯК ОРГАНІЗАЦІЇ З ПІДТРИМАННЯ МИРУ

З того факту, що за своєю політико-правовою сутністю ООН є організацією мирного співіснування, слід виводити та тлумачити всі принципи та норми її діяльності, зафіксовані в Статуті.

Статут не просто відображає принципи мирного співіснування, хоча вони містяться в ньому, не дивлячись на відсутність самого терміну «мирне співіснування»; всі принципи Статуту безпосередньо випливають з зазначеної сутності ООН та, у свою чергу, виступають в якості нормативного закріплення принципу мирного співіснування держав як загальновизнаного принципу сучасного міжнародного права.

Слід відзначити, що згадувана Декларація про зміцнення міжнародної безпеки 1970 р. встановлює основоположне для розуміння правової природи ООН поняття міжнародної безпеки, яке можна визначити, виходячи з аналізу положень її норм, як стан міжнародних відносин, для забезпечення якого необхідно дотримання цілей та принципів Статуту ООН, що містяться у главі І Статуту. На думку М. Тахера, «в широкому аспекті механізм забезпечення всезагальної безпеки містить у собі підтримання міжнародного правопорядку, адже безпечний світ – це світ законності та правопорядку. А, у вузькому сенсі, це реалізація можливостей, що закладені в чинних міжнародно-правових нормах». Таким чином, слід погодитися з В.А. Карташкіним в тій частині, що «центральна роль у процесі забезпечення міжнародного правопорядку має належати ООН – єдиній універсальній організації, створеній для забезпечення всезагального миру та безпеки». Виходячи з такого розуміння ролі ООН у сучасному світі, природнім є висновок про те, що Статут ООН є основним міжнародно-правовим актом, на якому нормативно базується система загальної міжнародної безпеки. В свою чергу, як вже було зазначено, головна відповідальність у зазначеній сфері покладається членами ООН на РБ відповідно до ч. 1 ст. 24 Статуту. Діяльність ООН з підтримання міжнародного миру та безпеки може здійснюватися за різними напрямами, які найбільш вдало класифікував М.О. Баймуратов: ««1. Превентивна дипломатія – це дії, що спрямовані на попередження виникнення спорів між сторонами, запобігання переростання існуючих спорів у конфлікти та обмеження масштабів конфліктів після їх виникнення. 2. Миротворчість – це дії, спрямовані на те, щоб схилити ворожі сторони до угоди, головним чином, за допомогою таких мирних засобів, що передбачені главою VI Статуту ООН. 3. Підтримання миру – це забезпечення присутності ООН у конкретному районі, що пов’язане із розгортанням військового та / або поліцейського персоналу ООН, а часом і цивільного персоналу. 4. Миробудування у постконфліктний період – це дії, спрямовані на попередження спалаху насильства між державами та народами після ліквідації конфлікту або конфліктної ситуації».

 Отже, в цілому можна відзначити той факт, що ООН відповідно до свого Статуту має досить вагомий обсяг повноважень задля реалізації своєї основної функції з підтримання міжнародного миру та безпеки, який є цілком достатнім за умови дотримання членами світового співтовариства норм та принципів міжнародного права, регламентованих Статутом. В той же час, реалії міждержавних відносин на сучасному етапі вказують на той факт, що міжнародна безпека може бути забезпечена лише за допомогою міжнародно-правових гарантій, серед яких відзначаються нормативні, організаційні та матеріальні, адже, за висловом М.О. Ушакова, «в реальній міжнародній дійсності такий правопорядок суттєво порушується, свідченням чого є десятки та сотні міждержавних конфліктів, що мали місце в період після другої світової війни». Виходячи з такого фактичного стану, діяльність РБ в рамках ООН є найважливішою нормативною (статутною) гарантією міжнародної безпеки, якщо вона забезпечена організаційними та матеріальними засобами відповідно до міжнародно-правових норм.