Залиплі після пар студенти КПІ мали на що подивитися. Поруч
із входом в метро видовище, що трапляється далеко не кожного дня. Стоїть купка
із півдесятка якихось людей, ще з десяток журналістів, на їхньому фоні майорять
два прапори «Батьківщина Молода». Політика! «Велика Політика» зійшла і до
їхнього студмістечка. Дивина та й годі. Але тільки поодинокі перехожі
відважувалися зупинитись і дізнатися, чому все це відбувається.
А відбувалося ось що. Як
відомо, з нового року КМДА хоче суттєво (фактично, до 5 грн.) підняти ціну проїзду в Київському
метрополітені. Мовляв, у всіх цивілізованих країнах світі все одно набагато
дорожче, а вкрай низькі ціни на вітчизняне метро стримують його розвиток у
динамічному сучасному світі і головне зазіхають на святеє святих – прибуток. Тому партійні активісти і
зібралися компактненько під стінами адміністрації метрополітену, що там
розташовується. Вимагали залишити старі ціни. Ну, а на мисливця, як відомо, і
звір біжить. Півтора-два десятка активістів молодіжки Батьківщини в Києві
достатньо, щоб на них зібралась ціла гурба телекамер. Була до того ж і своя
родзинка програми – внесення великого пінопластового жетону в будівлю
адміністрації. Чим не відверта боротьба з режимом?
От тільки студенти потоком далі і далі пропливали мимо,
залишалися небагато, та й ті відверто не знаходили собі там місця серед
«професійних революціонерів». Адміністрація теж не дала маху, вони згодні на 3
гривні як економічно обгрунтовану ціну, а понад те – від лукавого (тобто від
Попова). За внесений жетон ніхто не карав, напроти, покликали на переговори
(звісно, запевняючи у власній безпомічності). Такий от млявий початок кампанії
проти подорожчання цін в метрополітені. Але нічого, увечері мільйони інших
громадян увімкнуть свої телевізори, глянуть на професійно зроблену журналістами
картинку і ментально приєднаються до групки протестувальників. Боротьба
продовжується. От тільки віртуально.
Власне, для того, щоб краще зрозуміти специфіку цього
протесту варто глянути на статистику інших схожих виступів проти подорожчання
громадського транспорту. Її можна знайти в моніторингу протестів, поступок і
репресій Центру дослідження суспільства. Отож, в цілому за
попередній та поточний (до травня місяця) роки була зафіксована досить
пристойна кількість протестів на тему громадського транспорту – 85. Тим не менше, оскільки за останні роки
різкого подорожчання транспорту в принципі не відбувалося, лише 5 (2 за цей рік
та 3 за минулий) тією чи іншою мірою стосувалися такої проблематики. Зате
відбувалось інше – недолуга зміна і
скасовування (так званої «оптимізації») маршрутів публічного транспорту, які і
без цього всього часто перебувають у незадовільному стані. Саме такій
проблематиці і присвячена переважна більшість навколотранспортних протестів. До
того ж, цікаво, що у цих випадках (на відміну від протестів проти подорожчання)
не боялися вдаватися до конфронтаційних дій (у 26% подій проти 17% в середньому
серед усіх протестів). Варто додати, що до таких транспортних виступів
відноситься одна із найуспішніших
протестних тактик – перекриття
дороги.
Отож, як бачимо, люди, в принципі, в крайніх для себе
ситуаціях із громадським транспортом починають вживати протестних (і доволі
радикальних) дій. Контекст подорожчання проїзду же чомусь не відносить ними до
таких крайніх ситуацій (добре ж, що транспорт взагалі ходить!). Напроти, деколи
все скочується навіть до протилежного, коли в Тернополі водії маршруток протестують,
вимагаючи підняття тарифів на перевезення… Таким чином, для
протестів проти подорожчання є чимале поле роботи, але для його освоєння
потрібні зусилля дещо іншого характеру.
Власне, сам фокус згаданими протестувальниками під
адміністрацією метрополітену був взятий правильно: студенти – соціальна група,
по якій подорожчання метро вдарить у першу чергу. І навіть поспілкувавшись з
ними під час акції, я дізнався, що вимагають вони не лише «замороження» цін, а
цілий ряд прогресивних вимог – серед яких контроль за рекламою і торгівлею в
метро, перерозподіл доходів звідти у вартість самого проїзду, врешті, прозора
фінансова звітність, оскільки є обґрунтовані припущення, що значна
частка доходу метро залишається в тіні. От тільки навряд усе це
зафіксували в себе ЗМІ, яким потрібні простенькі картинки типу «опозиція проти
Попова». Ніякі, навіть найрозтиражованіші в медіа-протести групок активістів не
змінять порядок денний, вони можуть послугувати елементом політичного піару, не
більше. Для того ж, щоб здобувати реальний вплив, потрібно йти до самих людей,
долати їхню зневіру в колективній
протестній дії. А потім такі маси можна виводити хоч і на перекриття дороги.
Тільки чи потрібно це «Батьківщині», хай і молодій? У її рядах, безперечно, є
розумні хлопці і дівчата, з якими мені вдалося поспілкуватися під час протесту.
Однак для того, щоб повноцінно заявити свої прогресивні вимоги, їм потрібно
піти на розрив із вищими чинами партії, яких цікавить лиш популізм і власний
самопіар. А я не певен, що цим «молодобютівцям» на це вистачить духу.
Тим не менше,
приклад брати є в кого – в непарламентських лівих, яким у 2008 році на фоні
різкого подорожчання метро з 50 коп. до 2 грн. вдалося провести радикальну
акцію «Шалені
пасажири». 9 листопада увечері в годину пік близько
півсотні активістів зібралися неподалік від метро Хрещатик. Вони почали збирати
людей, агітуючи проти нових тарифів в метро. Народу в цей час там немало, тому
навколо формувалися пристойні маси слухачів. Урешті, у вирішальний момент їх
усіх закликали гуртом без оплати пройти повз турнікети в метро в знак протесту
проти подорожчання. І всі пішли! Метрополітенці були настільки розгублені, що,
провівши одну один натовп із гаслами «Революція! Анархія! Безплатний проїзд!»,
лівим активістам вдалося організувати ще й другий захід. Головною ж «фішкою»
акції були гумові покришки, символічно перероблені під нові дорогі сині жетони
метрополітену. Їх спукали по ескалатору і взагалі всіляко глумилися, вимагаючи
повернення старих низьких цін. Врешті, коли після другого заходу
протестувальники пішли під будівлю
Київдержадміністрації по всьому Хрещатику вимкнули світло. Влада злякалась не
на жарт. Учасники протесту не розгубилися, в замін вони поскладали гумові
покришки-«жетони» на вулицю і підпалили, аби освітити вулицю. Багаття під КМДА
– це вже було цілком безпрецедентно. «Вечірка» закінчилася після цього дуже
скоро – на автобусах прибув «Беркут» і розігнав зухвалих протестувальників.
Водночас сама акція не минула безслідно. Після неї в справу втрутився Антимонопольний
комітет, і після його розслідування тарифи, хоч і не знизили до старої ціни в
50 коп., але поставили так
звану ціну собівартості – 1 грн. 70 коп., як і понизили до півтори гривень раніше
підняту ціну на наземний транспорт (трамваї, тролейбуси, автобуси).
А, головне, "Шалені пасажири" нагадали, що люди справді можуть масово
самоорганізовуватись у протестні рухи під час скрутних для них часів.
Саме на непарламентських лівих варто розраховувати і цього
разу. Їх порядок денний набагато глибший на відміну від правопопулістських
противників подорожчання метро, для яких це виключно дотична можливість
попіаритись на популярних гаслах: набрати прихильності електорату чи захистити
міфічного «українського пасажира» метра. Він (лівий порядок денний) стосується
капіталістичних відносин і їх звичної злощасної орієнтації витиснути прибуток
зі всього до останньої каплі. Крім того, до лівих протестувальників цього разу
проти подорожчання громадського транспорту мають всі шанси долучитись робітники
«Київпастрансу», яким вже з
травня (майже півроку!) не виплачують і без того невелику зарплату.
І саме до таких протестувальників варто приєднуватися молодобютівцям (та,
взагалі, усім!) зі своїми прогресивними вимогами. Адже віртуальний протест, хай
і роздмуханий потужними медіазв’язками БЮТу в дійсності нікуди не доведе, і
тільки безпосередня боротьба пліч-о-пліч разом із ураженими «оптимізацією»
громадського транспорту масами дає шанс на реальні зміни.