Битва за альтернативу: як відставка Федорова загрожує рейтингам Залужного

Таким чином, конфлікт виконує одразу кілька завдань: дискредитує Головнокомандувача, створює політичний бренд Федорова, мобілізує протестний електорат та послаблює потенційних конкурентів Банкової напередодні можливого виборчого циклу.

Напередодні у Києві та інших містах відбувалися акції з вимогою повернути Михайла Федорова на посаду міністра оборони та звільнити головнокомандувача ЗСУ Олександра Сірського.

Натомість я предлагаю подивитись на конфлікт Федорова із Сірським не як на звичайне протистояння реформатора зі старою військовою системою. На мою думку, це протистояння могло бути штучно створене, поступово підготовлене в інформаційному просторі, а тепер використане для значно більшої політичної гри.

У цій історії важливо не лише ті, чому Федорова звільнили, а й ті, чому його конфлікт із головнокомандувачем раптом став настільки громадським, викликавши протести і перетворивши Сірського на головного винуватця кадрового рішення президента.

Аналіз ситуації дозволяє констатувати, що відставка Федорова може бути частиною підготовки нового політичного проекту. Цей проект буде позиціонуватися як опозиційний до Офісу президента, але насправді залишатиметься пов'язаним із Банковою.

Наразі суспільству активно пропонують пояснення, що якби причиною звільнення стали особисті ревнощі Володимира Зеленського через зростання популярності ексміністра оборони Федорова. Проте раніше подібні публічні припущення про мотиви президента швидко припинялися, а не ставали центральною темою дискусій у медіа та соціальних мережах.

За п'ять років війни ми звикли, що подібні сентенції досить жорстко караються з боку Офісу президента, а не стають предметом публічного обговорення. Тому можемо припускати, що цю тезу було вкинуто навмисно — для мобілізації протестного електорату навколо Федорова.

Варто зауважити, що Федоров як потенційний політичний проект може працювати на електоральному полі колишнього головнокомандувача Валерія Залужного.

Федорова, за цією версією, можуть представити як молодого реформатора, який залишився в Україні, розвивав дрони, намагався ламати корупційні схеми у Міністерстві оборони та відкрито виступив проти застарілих підходів у війську. Водночас Залужного його оппоненти будуть намагатися зображати як людину, яка перебуває біля Великої Британії і дистанціювалася від внутрішніх українських процесів.

Таким чином, Федорова створюють як медійну торпеду, щоби знизити рейтинги Залужного.

Щодо появи теми відставки Федорова, то я її пов'язую і з нещодавнім приїздом Залужного до Києва. За даними з відкритих джерел, під час червневого візиту Валерія Залужного до Києва Володимир Зеленський прямо запитав його: "Якщо вибори відбудуться осенью, чи будете ви балотуватися?". Буду”.

І саме після цього Банкова могла активізувати пошук політичного проекту, здатного працювати з тією самою аудиторією.

При цьому зауважу, що проведення виборів під час війни залишається дискусійним питанням. Однак я не виключаю, що США та європейські партнери можуть наполягати на їх проведенні в разі започаткування реального мирного процесу. На мою думку, питання легітимності української влади, на що тисне РФ, може постати під час підписання майбутніх домовленостей, тому політичні сили вже зараз можуть готуватися до можливого виборчого сценарію.

Показовим є той факт, що під час зустрічей із Залужним секретар РНБО Рустем Умєров та голова фракції “Слуга народу” Давид Арахамія наголошували на ризиках громадського розколу через конфліктну виборчу кампанію. Натомість скандал навколо Федорова вже зараз розділив суспільство на прихильників колишнього міністра оборони та противників Сірського. І це подається як прояв демократичних процесів у країні під час війни.

Президент Володимир Зеленський назвав протести через відставку Федорова виявом демократії під час брифінгу з премьером Великої Британії Кіром Стармером. "Ми боремося за свободу і демократію, тому, мені здається, ми правильно все робимо. І люди роблять що вони хочуть. Вони хотіли вийти - ну і правильно", - сказав президент.

Показово, що раніше Банкова могла намагатися створити альтернативний виборчий проект навколо одного із регіональних керівників — Терехова, однак образ “міцного господарника” не зміг набрати необхідної популярності. Натомість Федоров уже має впізнаваність, підтримку частини активного суспільства та репутацію технологічного реформатора. Тому навколо нього можуть зібрати протестний електорат, який буде голосувати не стільки за конкретну політичну програму, скільки проти чинної системи. За схожою логікою у 2019 році частина виборців підтримувала Зеленського передусім як альтернативу Порошенку.

Саме тому Федоров може бути вигідним як технічний політичний проект, що відтягуватиме голоси у Залужного і, не виключено, потім безпосередньо атакуватиме його репутацію.

Мова йде про створення нового політичного проекту Банкової під назвою “умовна опозиція”. Федоров може топтатися на електоральному полі Залужного і не виключено, що згодом почне працювати безпосередньо проти нього.

Декілька слів варто сказати і про конфлікт Федорова із Сірським, як яскравий приклад політичних технологій.

На мою думку, Федорова могли назначити міністром оборони вже з розрахунком на майбутній конфлікт із Сірським. Такий сценарій дозволяв поступово дискредитувати головнокомандувача та послабити ще одну потенційно впливову військову фігуру.

Нагадаю, що каденція Федорова почалася на тлі публічного скандалу між Сірським та Сергієм Стерненком. Конфлікт перейшов у публічну площину після того, як Стерненко у своїх стрімах різко розкритикував вище військове керівництво, заявивши про “неадекватну систему управління військами”.

Невдовзі Одеський обласний ТЦК оголосив Стерненка у розшук через нібито неявку за повісткою. Стерненко назвав цей розшук “прямою вказівкою Сірського”, який, за його словами, особисто образився на вимоги провести армійську реформу. Тоді посредником у конфлікті виступив Офіс президента, а потім Стерненко став радником міністра оборони.

Відтоді і почала формуватися інформаційна база для майбутнього протистояння: критика головнокомандувача звучала вже не лише з боку окремого активіста, а й від людини, пов'язаної з керівництвом Міністерства оборони.

Водночас наголошую, що Міністерство оборони та Головнокомандувач ЗСУ мають різні повноваження. Основний принцип розподілу полягає в тому, що міністр є цивільним керівником, який забезпечує армію всім необхідним, а Головнокомандувач — військовим професіоналом, який безпосередньо воює та керує операціями. У харчуванні загальної стратегії Головнокомандувач підпорядкований Міністру оборони, проте під час ведення бойових дій він виконує безпосередні накази Верховного Головнокомандувача (Президента України).

Тому заяви Федорова про власну участь у плануванні бойових операцій я вважаю некоректними. Публічне змішування функцій міністра та Головнокомандувача лише допомагає представити конфлікт як боротьбу двох військових стратегій, хоча юридично їх ролі кардинально відрізняються.

Звертаю увагу на показово швидку появу протестів на підтримку Федорова. Варто порівняти це із відставкою Залужного, після якої, попри значний рейтинг колишнього Головнокомандувача, масових акцій на його підтримку не відбулося. Якщо нинішні виступи не блокуються і натомість стають центральною медійною подією, це може свідчити, що громадське збурення комусь вигідне. Воно закріплює образ Федорова як несправедливо усунутого реформатора, а Сірського як начебто представника старої системи, який нібито домігся відставки популярного міністра.

Втім, я переконаний, що потенційними цілями ширшої політичної операції можуть бути не лише Сірський та Залужний. Варто згадати і колишнього керівника ГУР Кирила Буданова, за репутацією якого намагалися вдарити через справу про замах на бізнесмена Єрмолаєва в Монако та затримання людей, пов'язаних із структурами ГУР МОУ.

Нагадаю, підсанкційний бізнесмен Вадим Єрмолаєв у своєму офіційному листі від 16 липня 2026 року звинуватив у покушенні на собі та свою батьківщину чинних офіцерів Головного управління розвідки (ГУР) Міноборони України. За його словами, розслідування вказує на участь агентів розвідки, близьких до нинішнього чи колишнього керівництва відомства, очолюваного Кирилом Будановим

В інформаційному просторі цю історію намагалися подавати як провал ГУР і самого Буданова, хоча той уже не очолював української розвідки та не міг відповідати за планування відповідної операції.

Представник ГУР Андрій Юсов офіційно відкинув звинувачення Єрмолаєва, назвавши їх “оціночними політичними заявами”, які шкодять слідству.

На мою думку, варто розглядати це як спробу нейтралізувати ще одну популярну військово-політичну фігуру.

Окремим ударом по політичних конкурентах і екстрадиція в Україну колишнього народного депутата Руслана Демчака, якого пов'язують із політичним оточенням Порошенка. Руслан Демчак увійшов до великої політики саме під егідою Петра Порошенка. У 2014 році він був обраний народним депутатом VIII скликання від пропрезидентської партії "Блок Петра Порошенка" (БПП) в окрузі №18 на Вінниччині.

За даними Національної поліції, Демчака звинувачують у махінаціях на фондовому ринку та легалізації (відмиванні) 19,8 млн гривень, здобутих злочинним шляхом. У 2017 році він, за версією слідства, обіймаючи посаду заступника голови фінансового комітету Ради, організував разом із директорами двох приватних підприємств 71 циклічну операцію з облігаціями внутрішньої державної позики (ОВДП) для отримання штучного інвестиційного доходу, що не оподатковувався.

За даними з відкритих джерел, Демчак досі залишається офіційним членом партії “Європейська Солідарність”, яка є прямим політичним правонаступником “Блоку Петра Порошенка”.

Одночасність цих подій може свідчити про роботу на кількох напрямках: проти Залужного, Порошенка, Буданова та Сірського. Працюють одночасно за кількома напрямками.

Примітно, що година відставки була обрана не випадково — після розмови із Залужним. Сам характер відставки передбачає дискредитацію Сірського та спробу використати ситуацію для розкручування нового політичного проекту під Федорова.

Показовою є і позиція самого Федорова після звільнення. Колишній міністр оборони не заявив про залишковий розрив із Зеленським, а заявив, що президент ще може переглянути своє рішення і що громадська незгода між ними не є особистим конфліктом.

Таке поведення не схоже на вихід у справжньої опозиції. Натомість вона дозволяє Федорову критикувати окремі кадрові рішення, зберігаючи при цьому можливість домовлятися із президентом і не перетворюючи Зеленського на головного опонента.

Водночас у підвішеному стані залишається Сірський. Протестувальники вимагають його звільнення, а президент, який раніше говорив, що в разі нерозв'язного конфлікту міг би звільнити обох, тепер змушений реагувати на громадський тиск.

Таким чином, конфлікт виконує одразу кілька завдань: дискредитує Головнокомандувача, створює політичний бренд Федорова, мобілізує протестний електорат та послаблює потенційних конкурентів Банкової напередодні можливого виборчого циклу.

За даними видання Financial Times, президент Володимир Зеленський розглядає можливість звільнення головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського на тлі протестів, якщо знайде вдалу кандидатуру на цю посаду.

Тим часом керівник Офісу президента Кирило Буданов звернувся до українців із закликом не втрачати єдності. Він наголосив, що громадяни мають право ставити владі незручні запитання, однак внутрішні суперечки не повинні послаблювати країну під час війни.