Місяць війни в Ірані: США програють наодинці без НАТО, це небезпечно для України

Без допомоги ключових союзників з табору «колективного Заходу» Сполучені Штати наодинці програЮть у протистоянні об’єднанню держав «Осі руйнування»

Головний підсумок (першого) місяця військової авантюри США в Ірані: без допомоги ключових союзників з табору «колективного Заходу» Сполучені Штати наодинці програЮть у протистоянні об’єднанню держав «Осі руйнування правил існуючого світового порядку» (Китай-Росія-Іран-Півнвчна Корея, вони ж – «Крінкс»).

Відразу треба уточнити: формально США діють в Ірані разом з союзником Ізраїлем. Але у Ізраїлю у війні проти Ірану є суто свої цілі та завдання, які він послідовно вирішує. А Америка веде там свою війну, зі своїми цілями та завданнями. Й невдало намагається наодинці, без підтримки партнерів по НАТО переграти держави «Крінкс». Останні якраз діють разом у тічному партнерстві задля того, щоб допомогти утриматися Ірану перед натиском США. Й, треба визнати, успішно вирішують це завдання.

За місяць США не вдалося не тільки змусити Іран капітулювати. Не вдалося навість розблокувати Ормузьку протоку. Власне, це закономірний підсумок протистояння двох потуг (з одного боку – США, з іншого – «Крінкс», де Іран чинить ефективний спротив США за підтримки ключових учасників «Крінкс» Росії та Китаю). Ці невтішні для США підсумки стануть предметом аналізу підсумків першого місяця цього протистояння по обидві сторони конфлікту. Тобто, й у країнах табору «Колективного Заходу» й у державах «Осі руйнування».

І які ж висновки зробить керівник країни-«лідера вільного світу»? Чи продовжить Трамп всупереч жорсткій реальності протистояння двох величезних таборів вести війну проти своїх союзників по таюору «Колективного Заходу»? Одночасно продовжуючи штучно вибудувати різні підходи до ворожих держав Осі руйнування. Коли Китай розглядається ним як стратегічний суперник, а Іран – єдиний ворог, проти якого потрібно активно діяти. Проте Росія у системі координатт Трампа – без п’яти хвилин партнер з майбутніми мегапроектами в Арктиці та Сибіру, а з Кім Чен Ином можна й потрібно по-доброму домовлятися…

На превеликий жаль, не існує жодних підстав очікувати на суттєву корекцію політичної лінії Трампа. Не тільки тому, що у нього є чітка власна система уявлень і підходів, яка є його суттю. А ще й тому, що на відміну від його першого президентського терміну, в його команді зараз відсутні так звані «дорослі». Тобто самостійні змістовні гравці-важкоговики, які тоді корегували цю лінію й допомагали президенту обрати оптимальні стратегії реагування. (Інколи навіть без відома самого Трампа  - коли забирали у нього зі стола вже підписані президентом укази).

Однак США  - це тільки Трамп та його адміністрація. А ще й Конгресс, політичний істеблішмент, державні інститути.

Тому питання потрібно поставити більш широко - чи здатні Сполучені Штати зробити правильні висновки з іранського досвіду протистоянні з тісним союзом держав «Осі руйнування»? Чи здатні вони скорегувати відносини із найближчими союзниками з країн Європи, Канадою? Чи продовжуть вони розвивати партнерство з нашою країною та залучення унікального досвіду наших військових, який вони набули у протистоянні російським та іранським бойвовим можливостям?  

Можливо, відповіді на ці питання будуть надані не зараз, а тільки після проміжних виборів до Конгресу в листопаді цього року.

Саме питання того, як відіб’ється війна в Ірані на внутрішніх реаліях життя американців є найбільш важливим й для Трампа, й для республіканців, й для їх опонентів-демократів. Тому демократи за підтримки частини республіканців в Конгресі можуть вже зараз активно ставити питання про необхідність наказати Росію-союзницю Ірану по «Осі руйнування». Наказати за допомогу іранцям бити по американських цілях на нинішній війні. У тому числі й по американських солдатах за допомогою летальної зброї – імпортованих із Росії дронів.

Очікувати, що Трамп по своїй ініціативі підніматиме це питання – не варто. Однак в умовах виборів його небажання розбиратися із прямими ворожими діями Росії проти американців у Ірані може дорого коштувати і самому президенту, й його партії.

А як щодо України? Трамп зі своїми підходами щодо того, що війна в Україні – не забота Америки, оскільки між українським фронтом і США є «великий чудовий океан»  фактично опинився на маргінесі. Тому що на відміну від нього переважна більшість сучасних політичних лідерів чітко усвідомили: війни в Україні та в Ірані – це два фронти триваючої Третьої свтової війни. Й, на жаль, за відсутності готовності нинішнього керівництва США

1) в тісному патнерстві з союзниками по табору «колективного Заходу» і

2) на 100%

включитися в боротьбу проти «Крінкс» на обох цих фронтах держави «Осі руйнування» уникають поразки на обох цих фронтах.

#хроніки Третьої світової