Наш довгий роман з МВФ: по любові чи з примусу?

Нові вимоги Міжнародного валютного фонду стосуються податків, а це означає, що пристати на них буде проблемою

19 березня на сайті міністерства фінансів з'явився законопроєкт, який відображує ключові податкові зобов'язання, що їх Україна взяла в межах програми з Міжнародним валютним фондом (МВФ). Ухвалити всі податкові зміни мають до кінця березня (що вочевидь нереально), після чого відбудеться перегляд програми співпраці та буде ухвалюватися рішення про надання другого траншу.

Це буде вже друга спроба провести подібні новації через парламент. Перша мала місце на початку року і була провальною. Я розумію моїх колег: парламентарям не просто зважитися на збільшення податків, розуміючи, яку це викличе реакцію в соціумі. Водночас на кону – співпраця з МВФ, що також важливо для нас. Тож у цьому матеріалі я пропоную поговорити не стільки про фіскальні зміни, скільки про історію наших взаємин з міжнародними кредиторами.

Як усе починалось

Україна стала членом МВФ та Світового банку 3 вересня 1992 року. Для цього Верховна Рада ухвалювала окремий закон. Згідно із ним, повноваження підписувати угоди з МВФ надавалися прем’єру або уповноваженій ним особі.

Цікаво, що для кожної держави, яка приєднується до Фонду, встановлюється певна квота. Ця квота визначає максимальний розмір фінансових зобов'язань перед МВФ. А вимірюється вона не в доларах чи євро, а в… SDR, що означає Special Drawing Rights – спеціальні права запозичення. Це умовний платіжний засіб, курс якого залежить від курсу основних валют. Спочатку квота України була визначена у 665 млн SDR. Нині ж вона виросла до 2011,8 млн SDR.

Попри те, що Україна приєдналася до МВФ ще у 1992-му, перша програма співпраці припала на 1994-1995 роки. Тоді ми погодили однорічну програму на суму 498,7 млн. SDR. Винятково для підтримки платіжного балансу. У цей період Україна ще не мала національної валюти, в країні ходили «купоно-карбованці» і лише щойно завершився період гіперінфляції.

Друга-четверта однорічні програми припали на 1995-1998 роки. Тоді Україна отримала від МВФ кредити на загальну суму 1 318,2 млн SDR (1 935 млн доларів). Ось вони якраз і мали на меті підтримати запуск національної валюти, яку впровадили 30 років тому – у червні 1996-го.

П’ята програма була вже розширеною, вона припала на 1998-2002 роки. Україні тоді виділили 2,6 млрд доларів і висунули певні вимоги щодо грошово-кредитної політики. Наша країна не впоралася з ними, і співпраця з МВФ була припинена.

Пауза була довгою. У 2005-2008 роках співробітництво з МВФ відбувалось лише у сфері технічної допомоги. Але настав 2008 рік, коли світ штормило кризою на фінансових ринках. Саме у зв’язку з цим Україна подала заявку на отримання нової програми співробітництва Stand-by. Програма була продовжена на 11 млрд SDR, що складало 16,4 млрд доларів.

Вимогою цього періоду було не підвищувати мінімальні зарплати та пенсії. Але Україна не послухалася міжнародних партнерів та підняла обидва показники. Тож подальші транші були заморожені.

Всередині 2010 року Рада директорів МВФ ухвалила для України оновлену програму Stand-by на загальну суму 10 млрд. SDR (15,1 млрд доларів). Програма була розрахована на 2,5 роки. При цьому попередню програму Stand-by, затверджену в листопаді 2008 року і всі транші, які ще залишалося отримати, скасовували.

Україна та МВФ почали роботу, так би мовити, з чистого листа. Але виконання вимог МВФ призвело до зростання тарифів на комунальні послуги та цін на природний газ для українських споживачів. Попри це, фонд заявив у 2013 році, що уряд Азарова лише частково виконав взяті на себе зобов’язання.

Втім, уряду Азарова досить скоро не стало взагалі. Восьма програма була погоджена вже із новим урядом, який сформували після революції 2014 року. Тоді Рада директорів МВФ ухвалила надання Україні нової позики Stand-by загальним обсягом 10,976 млрд SDR (16,5 млрд доларів).

Вимогою для надання кредиту в МВФ назвали перегляд програми субсидій на природний газ. А також – створення Національного антикорупційного бюро. Український уряд пообіцяв, що ціни на природний газ для домогосподарств із 1 травня 2014 року виростуть на 50%. Було створено і НАБУ, чия користь та ефективність, щоправда, залишається під великим питанням.

Дев’ята програма була впроваджена вже на тлі російської агресії. Це була значна за обсягом програма розширеного фінансування, яка складалася з кількох траншів. Цього разу умовою співпраці з МВФ було названо зниження рівня корупції в країні.

5 грудня 2018 року Україна звернулась до МВФ з проханням започаткувати нову програму. Наприкінці травня 2019 року місія МВФ прибула до Києва та зустрілася з новообраним президентом Володимиром Зеленським. Здавалося, що зустрічі були плідними – принаймні, в МВФ їх оцінювали високо. Але у вересні 2019 року місія Фонду покинула Україну, не провівши чергового перегляду програми.

У МВФ розкритикували українську владу через «слабке бізнес-середовище з недоліками в законодавчій базі, всебічною корупцією та великою частиною економіки, де домінують неефективні державні підприємства чи олігархи».

І все ж таки призначений наприкінці серпня 2019 року уряд Олексія Гончарука спробував розрядити обстановку. Україна попросила у партнерів грошей на проведення реформ. Це мала бути вже одинадцята програма. Серед вимог МВФ для отримання кредиту були названі ухвалення закону про неповернення українських банків попереднім власникам та відкриття ринку землі. Програму вдалося погодити.

А далі почався 2020 рік, і разом з ним прийшла пандемія коронавірусу. В таких умовах МВФ змінив підходи щодо виділення коштів країнам-членам. Фонд вирішив погоджувати короткострокові програми замість довготривалих. У червні 2020 року Рада директорів МВФ затвердила нову програму Stand-by для України терміном на 18 місяців.

Перший транш нам надійшов у розмірі 1,5 млрд SDR (2,1 млрд доларів). А далі знову сталася пробуксовка. У лютому 2021-го місія МВФ завершила роботу в Україні, але рішення про перегляд програми так і не ухвалила. Нам дорікнули надто повільним просуванням з реформами. На календарі тоді, нагадаю, був 2021 рік, останній мирний рік для більшості територій України. 

Нюанс війни

До нашої співпраці з МВФ можна ставитися по-різному. Можна дорікати міжнародним партнерам тими непопулярними рішеннями, на які Україна змушена йти, щоб лише продовжувати обслуговувати державний борг. (Бо кошти МВФ, нагадаю, призначаються саме для цього. Вони не йдуть ані на оборону, ані на соціальні програми).

Але є один момент, на якому обов’язково слід наголосити. Хоча б заради справедливості. Річ у тім, що Міжнародний валютний фонд – дуже консервативна фінансова організація. За десятиліття існування Фонд підтримував безліч країн в економічних кризах, але ніколи не надавав фінансування країнам у стані повномасштабної війни.

Правила діяльності МВФ забороняли йому кредитувати країни, які не мають боргової стійкості. Тобто коли є неприпустимий ризик, що Фонд не отримає своїх коштів назад. Очевидно, що Україна під час найбільшої за десятиліття війни на континенті війни похвалитися такою борговою стійкістю не могла.

Втім, нам вдалося створити тут історичний прецедент. Для того, щоб допомогти Україні, у 2023 році МВФ змінив свою політику і тепер може кредитувати країни, які зіштовхуються з надзвичайно високою невизначеністю. Мова йде про випадки, коли держава потребує економічної підтримки не через власні невдалі рішення, а через зовнішні чинники. Наприклад, внаслідок природної катастрофи чи збройного нападу неадекватного сусіда.

Завдяки тому, що МВФ змінив свої правила, Україна в березні 2023 року змогла домовитися з Фондом про нову чотирирічну програму фінансування загальним обсягом 15,6 млрд доларів. Ці кошти були і залишаються вкрай необхідними в умовах рекордного дефіциту, коли всі власні бюджетні надходження ми спрямовуємо на оборону.

Співпраця з МВФ також полегшує нам отримання коштів від інших іноземних партнерів. Фонд має необхідну експертизу та важелі впливу на Україну, які гарантують, що наша економічна політика залишатиметься виваженою, і це зберігає довіру до нас.

Щоправда, особливістю МВФ є те, що у програмах співпраці Фонд надає фінансування в обмін на зобов’язання проводити різноманітні реформи. І поточна програма з Україною не стала винятком, незважаючи на всю її унікальність.

Щоб відслідковувати прогрес реформ, МВФ використовує так звані структурні маяки. А це – погоджені спільно з Україною зобов’язання, які мають чіткі критерії та дедлайни виконання. Крім структурних маяків, Фонд слідкує і за кількісними індикаторами – різноманітними статистичними показниками, які не мають виходити за заздалегідь узгоджені межі.

Більшість структурних маяків стосуються бюджетного та фінансового секторів, бо саме вони є фокусом діяльності МВФ. Фонд також слідкує за реформами державного та корпоративного управління, протидії корупції та, що є особливо актуальним зараз, енергетики.

Україні дуже важливо вчасно виконувати всі взяті на себе зобов’язання – від цього напряму залежить отримання фінансування та збереження довіри Фонду. Дотепер МВФ був схильним пробачати нашому уряду різноманітні затримки та промахи, але зловживати таким ставлення Фонд також не дозволить.

Чого від нас хочуть зараз?

Власне, реформ, реформ і ще раз реформ. Для покращення управління бюджетом, державними підприємствами, інвестиційною політикою... Усі реформи також мають гармонізувати економіку з європейськими стандартами.

Чи в праві ми зараз відмахнутися від «причепливого» МВФ і казати, що нам не вдається постійне реформування? Або що надто часто наші реформи обертаються на профанацію, про що я неодноразово писала у своїх статтях? Врешті, МВФ у цьому не винен, і не він першим прийшов до нас, а Україна сама попросилася у фінансову спілку.

Слід розуміти ще й такий момент. Як би довго не тривала війна, яким би невизначеним не було наше майбутнє, рано чи пізно настане мир. У тому, що Україна збережеться як держава, особисто я не маю сумнівів. А це означатиме, що ми зіткнемося з потребою піднімати країну та її економіку з руїн. Умовних або цілком реальних.

Зважаючи на величезний обсяг руйнувань, які спричинила Росія, Україна не зможе у відновленні покладатися тільки на себе: необхідно буде залучати іноземні кошти. Масштабне зовнішнє фінансування, яке ми отримуємо в останні роки, спрямоване на закриття поточних бюджетних розривів. Стабільність бюджету зараз створює фундамент для відновлення у майбутньому.

Однак необхідно розуміти, що іноземне фінансування на пільгових умовах і в таких величезних обсягах, яке надходить до України зараз, не зможе продовжуватися вічно. Згодом нам потрібно буде повертатися до залучення коштів на комерційних умовах, а для цього потрібно, щоб у світі були охочі нам такі кошти надати.

Для того, щоб приватні кредитори мали довіру до України, програма МВФ робить акцент на зусиллях з реструктуризації нашого зовнішнього боргу. Зокрема, успішний обмін євробондів у серпні 2024 року став важливим етапом у відновленні стійкості боргу, оскільки значно зменшив боргові виплати в найближчі роки та продемонстрував наше бажання конструктивно домовлятися з кредиторами.

За те, що МВФ надає нам таку можливість, Фонду вже можна бути вдячними. Або – як мінімум – розглядати співпрацю з ним у конструктивній площині, без надміру емоцій.

Чого від нас чекають зараз?

Оскільки наші зобов’язання перед МВФ постійно оновлюються, не виключено, що з часом з’являться і нові вимоги.

Поки що йдеться, зокрема, про підвищення тарифів для населення. Але це станеться після завершення воєнного стану. Для забезпечення стабільності енергосистеми необхідне буде поступове підвищення тарифів на газ та електроенергію до рівня відшкодування витрат, кажуть в МВФ. Водночас для дійсно вразливих домогосподарств можуть існувати достатні точкові субвенції.

Але що з податками, з яких я починала статтю?

У згаданому мною законопроєкті Мінфіну є чотири ключові податкові вимоги, які увійшли до меморандуму з МВФ.

Перша вимога стосується сплати податку на додану вартість (ПДВ) фізичними особами-підприємцями (ФОП). Це торкнеться не всіх, а тих, хто знаходиться на спрощеній системі оподаткування та має певний поріг доходу.

Згідно з документом, «спрощенці» з доходом від 4 млн грн на рік повинні будуть стати платниками ПДВ від 1 січня 2027 року. Для них планують зробити звітний період календарним кварталом і застосовувати символічні штрафи по 1 грн за перші п’ять порушень протягом року.

Це стосуватиметься затримок у реєстрації податкових накладних або помилок у їх нарахуванні та сплаті. Крім того, платники ПДВ зможуть складати зведені податкові накладні, якщо продають товари чи послуги неплатникам ПДВ, і робити це не пізніше останнього дня місяця.

Законопроєктом передбачено подовжити дію норм щодо застосування обов’язку сплати військового збору, які були запроваджені на період дії воєнного стану на території України. Фізичні особи платитимуть цей збір у розмірі 5%. ФОПи першої, другої та четвертої групи (до четвертої групи належать виробники сільгосппродукції) платитимуть 10% від мінімальної зарплати на перше число поточного місяця (у 2026 році це 864,70 грн). Найменше платитимуть ФОПи третьої групи – 1% від доходу.

Є й інші новації. Мінфін пропонує знизити ставку податку на доходи від цифрових платформ (таких, як Uklon, Bolt, Uber, Glovo) з 18% до 5%. Якщо сума доходу за рік не перевищує еквівалент 2000 євро, платити податок взагалі не потрібно. А щодо оподаткування посилок, то якщо сумарна вартість товарів не перевищує 150 євро, їх оподатковуватимуть за спрощеною схемою. Посилки до 45 євро для особистого чи сімейного використання взагалі не будуть обкладатися ПДВ.

Станом на зараз Міжнародний валютний фонд висловлює серйозне занепокоєння щодо здатності України отримувати подальше фінансування в межах останньої погодженої програми на 8,1 млрд доларів. Причиною таких сумнівів стало якраз те, що законопроєкти «застрягли» у Верховній Раді.

Ситуація ускладнюється і тим, що Україна ризикує залишитися без коштів вже за кілька місяців. Угорщина та Словаччина заблокували пакет допомоги від ЄС на суму понад 90 млрд євро через суперечку щодо постачання нафти. А якщо зовнішнє фінансування не надійде, Нацбанку доведеться повернутися до прямого кредитування міністерства фінансів, як це було на початку повномасштабного вторгнення.

А що означає пряме кредитування Мінфіну? Це означає емісію, тобто друк гривні та збільшення грошової маси. Якщо ж такий друк не має під собою реального забезпечення, емісія обертається на інфляцію. Історія невесела, як не крути. Невесело піднімати податки, але й також – друкувати «порожні» папірці. В цій ситуації будь-яке рішення виглядатиме непопулярним, але на якесь Україна таки має зважитися.

Не заради МВФ, а заради самої себе.