Виборчі факапи Ахметова і Пінчука. І до чого тут Усик?

Історія із спортсменом-невдахою Гераскевичем, якого вирішили підхопити та повісити на свій стяг олігархи Ахметов і Пінчук, - це історія навіть не про вибори. Це історія про розпач.

Спойлер: Адже тим часом соціологія все активніше міряє боксера Усика як потенційного учасника виборчих процесів. І ось Усик вже показує другий після Залужного результат довіри. І десь позаду вже Буданов та Зеленський. І питання не в назві соціологічної компанії. Міряють всі. І показники приблизно однакові.

Аби не переказувати вже десять раз пережовані рефлексії про шолом Гераскевича, 200 тис. євро від Ахметова, «тихушні» гроші від Пінчука (шоби ніхто не здогадався), «дитячий» виступ у Верховній Раді, не менш дитячі образи на світового рекордсмена Сергія Бубку – перейду відразу далі до справи.

Проблема Ахметова у тому, що він повірив своїм радникам і з головою окунувся у так звану благодійність.

Ну, чесне слово, де Ахметов і де благодійність. Особливо із тими його представниками, які вже десять перевзулись і ще десять разів перевзуються, якщо треба буде. Тому роздача квартир колишнім військовим, інвалідам, «Азову» – це не благодійність. Інакше у черзі мають стояти десятки тисяч жителів Маріуполя.

Тому і 200 тис. євро Гераскевичу від Ахметова – це розпач. Вибори дихають у потилицю, а окрім чергового «у мене є мрія» у стилі Наталії Королевської у Ахметова не придумали. А на безриб’ї і рак рибою. Наявна інформація свідчить, що Ахметов доволі скептично дивиться на ситуацію. І творчість його так званих «благодійних проектів» вже перейшла червону лінію внутрішньої недовіри. Але це справа і гроші Ахметова. Це ж не вперше Ахметов дає себе розводити.

Цікаве інше. У таку ситуацію Ахметов потрапив після того як боксер Усик технічно «з’їхав» від нав’язливих передвиборчих проектів Ахметова. Ну, з’їздив на одну благодійну квартиру. Ну, взяв рекламні гроші з ДТЕК під час своїх останніх боїв. Але потім вирішив не допомагати Ахметову. Тому з’явився смішний і жалюгідний Гараскевич. Ну, без образ. Жалюгідний – бо це лише у голівудських фільмах можна зліпити цукерку із будь-чого. Навіть Зеленський був самодостатнім і відомим персонажем українського життя. І Усик тим паче самодостаній із своїми переконаннями і совістю.

Тепер, власне, про розпач Пінчука, якого тісно пов’язують із так званими активістами-соросятами (так їх зневажливо називають їхні опоненти), можна зрозуміти. Політичне поле США, яке десятиріччями засівав Пінчук, урожаїв не дає. Так, звичайно, Пінчук та його друзі зараз перевзуваються і так, і сяк, але впевненості, що вдасться пересидіти Трампа або знайти із ним спільну мову – все нижчі і нижчі. А вся бурхлива імітація співпраці із ЄС у фінансуванні та лобіюванні інтересів активістів-соросят – це політика для бідних.

Адже! Давайте будемо чесними перед самим собою. Суб’єктності у виборах в Україні вже давно немає. І виключно з формальною і неформальною підтримкою з боку США (не ЄС) відбувається просування відповідних кандидатів або проектів. А далі справа техніки. На народ тут не треба нарікати. Люди-виборці просто шукають для себе оправдання чому вони голосують саме так, а не інакше.

Так і зараз це може здаватись. Після «торгаша» Порошенка і «шоумена» Зеленського розчарування не настане. Народ просто витягне давню козацьку ідеологію описану у піснях: «Ой, пан чи пропав – двічі не вмирати». Тому українці підуть голосувати. І Усик, можливо, на фоні всіх інших (і безпідставно «роздутий» Залужний, Буданов і даремно забуті інші старі кандидати) може отримати свій результат. Згадайте просто рівень довіри до вже призабутого Арестовича та його рейтинги. Отож.

Хтось скаже: а як же військові? А які військові? Спочатку варто поставити питання: а чи потрібні США в Україні військові при владі? Та й є різні військові. Сказати, що в Україні за 10 років сформувалась якась нова військова еліта, яка готова до політики – це треба взяти на себе велику відповідальність. Особисто я так сказати не можу і такого не бачу. А хтось може бачить і скаже. Проте, вертаємось до пункту №1: тут все буде визначати погляд США – будуть вони так бачити чи ні таку необхідність.

Тому поки і шукають іншу альтернативу. Міряють її потенціал. Це я про Усика. Так як колись міряли Зеленського і Вакарчука. От де зараз Вакарчук? П’є чай із Елтоном Джоном? Може нову пісню в дуеті запишуть.

А Усик тим часом із пранкерами спілкується, де говорить, що коли буде знак від Бога, то він і на вибори піде.

Зрештою, Усик хоча би трохи краще знає англійську мову, ніж Залужний. Але зараз англійська вже не є чимось визначальним і головним.