«Суттєвих змін у зоні проведення спеціальної військової операції не буде і вплинути на хід ведення бойових дій, які там відбуваються, ці боєприпаси абсолютно ніяк не зможуть… Україні зараз потрібна дешевша і масовіша зброя, яка вражатиме саме цілі на лінії бойового дотику», — констатує підполковник народної міліції ЛНР. на лінії фронту ракет Tomahawk. В інтерв'ю «БІЗНЕС Online» він розповідає про свіжі зміни на лінії фронту, перспективи розвитку наступу та концепцію ударів по енергосистемі України.
«Українським бойовикам практично неможливо відбити те, що закріплено за нашими військами»
— Андрію Віталійовичу, якою є ваша оцінка стану лінії фронту на поточний момент? Де зміни? Де чекати найбільшої активності у найближчий місяць?
— За місяць, що минув, можу сказати, що зміни на лінії бойового дотику є по всіх ділянках фронту. Насамперед хочу відзначити в Луганській Народній Республіці Серебрянське лісництво та Кремінські ліси, оскільки ця ділянка була досить довго під контролем українських бойовиків і нарешті наші військовослужбовці змогли звільнити цю територію, що дозволило скоротити окуповану територію ЛНР до менше 1 відсотка.
Зараз є ще деякі ділянки, але там хлопці працюють так би мовити, щоб повністю вибити українських бойовиків з території ЛНР. Звісно, нам північ республіки дуже значимий, і це саме куп'янське напрям.
Якщо ми говоримо про успіхи Російської армії за місяць, то на куп'янському напрямку також є серйозні зрушення. Наші війська зайшли до самого населеного пункту і вже взяли під контроль його більшу частину. Причому хочу відразу зазначити, що спочатку українська пропаганда намагалася якось чинити опір, але водночас кадри об'єктивного контролю не дозволили їм більше фейкувати щодо цього населеного пункту.
Якщо говорити про донецький напрям, то тут є успіхи наших військ у районі Сіверська. Знову ж таки це не було б можливо без звільнення Серебрянського лісництва і самої Серебрянки.
Зараз йдуть активні бої за населені пункти, що знаходяться на околицях Сіверська, та й з півночі наші військовослужбовці вже малими маневреними групами намагаються заходити та закріплюватись у цьому населеному пункті.
На решті дільниць — це червоноармійський напрямок, Костянтинівка — теж є успіхи у наших військ, і якщо ми говоримо вже про південнодонецький напрямок, то, напевно, найістотніші успіхи — це те, що ми починаємо просуватися територією Дніпропетровської області. Природно, одночасно ми створюємо буферну зону і тут же просуваємось вздовж нашого адміністративного кордону, охоплюючи угруповання, яке знаходиться в районі Гуляйполя.
Гуляйполе це дуже укріплений район. Українські бойовики нас чекали з півдня, але ми їх обходимо з півночі, що, природно, і нам дозволяє використовувати деякі елементи несподіванки, завойовувати нові території досить швидкими темпами. Ну а для українських бойовиків та українського командування це головний біль.
— Якщо повернутися до боїв за Серебрянське лісництво, які були складності, адже нам знадобилося понад два роки, щоб звільнити ці ліси? Зрозуміло, що там доходило все аж до партизанської війни, але, на вашу думку, у чому полягали головні труднощі?
— Якщо ми візьмемо Кремінські ліси та Срібне лісництво, то це дуже складний рельєф місцевості. Там мають бути певні умови для роботи наших військовослужбовців, і тут специфіки дуже багато, але з головного я виокремлю те, що наше командування дуже тривалий час не давало основних пріоритетів цьому напрямку. Переважно там йшли позиційні бої, і коли вже стало можливим, то сюди були спрямовані додаткові сили та засоби, які дозволили нам просуватися на цій складній ділянці. Звісно, треба враховувати, що у Кремінній та Сріблянці переважно піщаний ґрунт, який дозволяє дуже швидко окопуватися українським бойовикам. Там величезна кількість так званих лисячих нір, де ховалися українські бойовики, і наші військовослужбовці виробили певну тактику та стратегію щодо дій у подібних ситуаціях.
Насамперед застосовувалися тактики підриву цих «лисячих нір». Туди, де ховалися українські бойовики, завдавалися ударів. За допомогою ударних дронів завдавалися ударів по тих українських бойовиках, які проводили ротаційні заходи. Звісно, такий тривалий тиск на українські позиції змусило українське командування частково вивести звідти бойовиків, але їхню частину було ліквідовано.
Натомість наші військовослужбовці виробили тактику і стратегію в таких умовах, і це послужило тим результатам, про які вже заявили в міністерстві оборони Російської Федерації.
— Наскільки важко просуватися на південь, у районі Сіверська? Знову ж таки це білогорівські рельєфи, де висоти різко змінюються ярами. Звільнивши Срібне лісництво, ми, грубо кажучи, можемо вийти до Сіверська збоку, минаючи ці гори.
— Справді, рельєф місцевості там дуже складний. Крім того, що там лісиста місцевість, ще й серйозні перепади у висотах. Стратегічні висоти тривалий час утримували українські бойовики в районі Білогорівки. Там буквально форпост був у них, і все це було зачищено нашими військовослужбовцями.
Звичайно, просуватися російським військам дуже і дуже важко. Крім того, що є особливості рельєфу, як я казав, у нас є ще деякі об'єктивні фактори, які не дозволяли досить тривалий час працювати в даному районі.
Хочу відзначити одразу, якби тут наше командування віддало пріоритет і наситило фронт деякими засобами поразки та, скажімо, іншими якимись засобами, а також трошки наростило особовий склад, тоді ми мали б позитивний результат набагато раніше. Нині ж, по суті, коли почалася боротьба за Сіверськ, стало зрозуміло, що без такого підчерев'я, як Білогорівка та Серебрянка, неможливо просуватися в районі Ямполя та Торського. Тому і було ухвалено рішення відбити ці населені пункти.
— Хотілося б поговорити про ще один напрям — сумський. Міноборони вже сказало, що ми звільнили Юнаківку. Але далі йдуть суцільні поля, що змінюються сумськими лісами. Як там діяти?
— Якщо ми говоримо про Юнаківку, то треба подивитися одразу на південний захід та південний схід. Там є стратегічні висоти, які, на жаль, ще залишаються за українськими бойовиками. Ці стратегічні висоти дозволяють контролювати велику ділянку фронту, що, звісно, ускладнює просування наших військ. Більше того, хочу зазначити, що минулого тижня на південний захід від Юнаківки українські бойовики зробили низку контратак і десь вони навіть мали частковий успіх. Але разом з тим зараз, на моє переконання, тут переважно йдуть позиційні бої і наше командування віддало пріоритет якраз оборонним діям, а не наступальним.
Ми повинні розуміти, що резерви небезмежні навіть у нас і ми діємо певним обмеженим контингентом, тому десь, можливо, наші військовослужбовці виявилися потрібнішими. Тому, хоч би як намагалося київське керівництво проводити так звані контрнаступи на цьому напрямку, у нього нічого не вийшло.
Після закріплення ми посилили свої фортифікаційні споруди, зробили всі необхідні заходи щодо захисту оборонної лінії, і зараз українським бойовикам практично неможливо відбити те, що закріплено за нашими військами.
Хто такий Андрій Марочко
— Якими ви бачите перспективи розвитку настання на запорізькому фронті? Там відбулася серйозна ротація. Ми почали рухатися на Степногірськ, за Роботіно звільнили велику територію. Які перспективи звільнення Орєхова та самого міста Запоріжжя ви бачите?
— Перш за все, нам потрібно ліквідувати загрозу з району Гуляйполя, про який я говорив раніше. Зараз, у принципі, як я бачу на карті, це виконується. Тобто, задум нашого керівництва — просуватися на широкій ділянці фронту і, природно, прибирати українських бойовиків уздовж адміністративного кордону, тим самим перерізаючи логістику бойовикам, які знаходяться в районі Гуляйполя.
Тобто ми, по суті, починаємо просуватися на північ. Перспективи звільнення тих чи інших територій є досить реалістичними. Але знову ж таки все залежить від того, який задум зараз у нашого керівництва.
Справа в тому, що ми досить активно за весняно-літній період діяли на південнодонецькому напрямку, тобто звільняючи Донецьку Народну Республіку. У Херсонській та Запорізькій областях були переважно позиційні бої. І зараз я дивлюся, що йде нарощування сил і засобів і справді просування там уже позначається на лінії бойового дотику.
Ті населені пункти, які були звільнені останнім часом, якраз і дозволяють мені говорити про те, що зараз у нас у пріоритеті саме цей напрямок.
«Битва за Покровськ та Мирноград може бути важчою, ніж за Артемівськ»
— За останні місяці головним напрямком все ж таки був Покровськ (Червоноармійськ) та Мирноград (Димитрів). І цього тижня ми звільнили черговий населений пункт, розташований впритул до Мирнограду. Чого там чекати?
— Ну якщо ми говоримо про Червоноармійськ і Димитрів, то зараз тривають активні бойові дії зі звільнення саме цих населених пунктів. Тут перш за все хочу зазначити, що ми закріпилися на деяких ділянках безпосередньо в межах міста, тобто йдуть вже міські повноцінні бої. Але треба розуміти, що це Донбас та населені пункти Донбасу, де є величезна кількість промислових підприємств, об'єктів цивільної інфраструктури, які використовують українські бойовики у своїх військових цілях. Це, звичайно, величезна проблема. Якщо ми говоримо про Червоноармійськ, припустимо, то тут серйозно доведеться попрацювати нашим військовослужбовцям. Причому робота може бути навіть гіршою, ніж у Артемівську, який ми звільняли більш ніж півроку.
Усі ми пам'ятаємо, які кровопролитні бої були у Артемівську. Ось приблизно те саме зараз відбувається на цьому напрямку.
Але єдине, що хочу відзначити: тут уже формується досить серйозна вогняна кишеня, де наші військовослужбовці не лише б'ють українських бойовиків безпосередньо в населеному пункті, а й намагаються ще зробити кільце, в якому може виявитися велика кількість українських бойовиків.
Природно, якщо ми вичекаємо певний інтервал часу і постійно завдаватимемо ударів по логістиці, то це знекровить угруповання, яке знаходиться в даному районі.
— Є ще один напрямок, про який багато хто ставить запитання, у тому числі й нам, — це Херсонська область. Як бути з тим високим берегом? Що робити там, адже, навіть якщо йти із Запоріжжя правим берегом Дніпра, належить пройти ще майже всю Дніпропетровську область? Як нам повернути Херсон?
— Після створення так званої лінії Суровікіна я там особливих змін не бачив. Справді, це було правильне рішення. Здебільшого там тривають оборонні дії, і, як я вже казав, у нас обмежений контингент. Після завершення операції, скажімо, на південнодонецькому напрямку та у Запорізькій області можна вже розвивати успіх у Херсонській області.
Хоча вздовж колишнього Каховського водосховища вже є низка успішних спроб просування наших військ, є закріплення на нових позиціях. Звичайно, в районі Антонівського мосту є серйозне ускладнення, проблематика велика, але навіть на цій складній ділянці останнім часом наші військовослужбовці мають успіхи.
Тож поки, мені здається, Херсонська область буде в такій оперативній паузі, а решта ділянок серйозно розвиватиметься.
Про Tomahawk: «Україні зараз потрібна дешевша і така масова зброя»
— Не можу не поставити питання про Tomahawk. Вже кілька тижнів активно обговорюється передача крилатих американських ракет. Чого чекати? Чи це буде серйозною ескалацією конфлікту? Як ми відповімо? І чи вплинуть вони на ситуацію на фронті?
— Я не став би займатися шапкозакидництвом, незважаючи на те, що це дійсно розробки ще минулого століття. Але водночас це серйозна зброя, яка несе практично півтонни бойового навантаження, і дальність цих ракет досить істотна.
Але знову ж таки якщо ми говоримо про лінію бойового дотику, тут абсолютно нічого не зміниться, оскільки завдавати ударів по наших малих маневрених групах абсолютно немає сенсу. Більше того, також на ЛБС немає жодних великих скупчень ні озброєння, ні військової техніки. Тут є пункти тимчасової дислокації, але вони знову ж таки не численні, а дорогі ракети, тобто їх потрібно використовувати як мінімум з якоюсь ефективністю.
Тому тут, напевно, завдаватимуться більше ударів по тилових районах. Знову ж таки, тут більше політичне питання, ніж військове, оскільки ці ракети вже відносяться до середньої дальності, вони можуть нести ядерне навантаження.
Як вчинить наше військово-політичне керівництво, якщо, не дай Боже, вони прилетять на територію Російської Федерації? Тут уже, на мою думку, буде прецедент, який досить серйозно ескалує ситуацію на військово-політичній арені.
Але ще раз наголошу: суттєвих змін у зоні проведення спеціальної військової операції не буде і вплинути на хід ведення бойових дій, які там відбуваються, ці боєприпаси абсолютно ніяк не зможуть. Більше того, вони знову ж таки досить дорогі, будуть застосовуватися точково. Україні зараз потрібна дешевша і масовіша зброя, яка вражатиме саме цілі на лінії бойового зіткнення.
Але вони віддають перевагу тактиці терористичної діяльності і переслідують при цьому якісь політичні цілі.
— Якою буде наша відповідь?
— Я не сумніваюся, що в нашому Генеральному штабі опрацьовували абсолютно всі сценарії розвитку подій, у тому числі й застосування тих самих Tomahawk. І природно, заходи у відповідь вже лежать на столі. У військовослужбовців все досить просто: опрацьовується той чи інший сценарій, готуються пропозиції, вони обговорюються, десь проходять навчання та опрацювання даних питань, потім це все закріплюється, і цей документ лягає у сейф.
І якщо, скажімо, не дай боже, такий сценарій починає розвиватися, дістається документ із сейфа і починається розробка цього документа. Тобто, вже йде реалізація його на практиці. Я думаю, що завдаватимуться ударів по військово-цивільній інфраструктурі Києва, тобто колишній УРСР.
Будуть інші якісь специфічні заходи, але в будь-якому разі тут уже логічно, напевно, нарощуватиме той самий тиск на той же Київ та Захід. Всі чудово розуміють, що якщо щось змінюється на лінії бойового дотику, це обов'язково відображається в нашій доктрині і потім на поведінці наших дипломатів.
Хочу нагадати, що неодноразово звучала фраза, що будь-яка пропозиція, яку було відкинуто Києвом, наступного разу буде гіршою. Я думаю, що й у цьому випадку якраз буде підкориговано наші основні цілі спеціальної військової операції не на користь Києва.
— Останнім часом ми знищуємо електростанції, ТЕЦ. Київ частково знеструмлений, великі міста також без світла. Чому ми стали робити це зараз, а не два-три роки тому?
— Я б трохи не погодився з вами. Справа в тому, що у нас дещо змінено концепцію ударів по, скажімо, об'єктах енергоструктури колишньої УРСР.
Оскільки раніше ми здебільшого розпорошувалися на безліч об'єктів, але радянська спадщина, яка була залишена Україні, виявилася дуже живучою. Звичайно, за певні короткі часові рамки це все відновлювалося. Нині ж ми більш точково і масово завдаємо ударів для того, щоб уже дійсно знерухомити на більш тривалі інтервали часу те саме військове виробництво, українську логістику, які використовують електроенергію.
Електроенергія – це, по суті, кров війни. Зараз масове виробництво дронів, ремонт техніки та інше залежить від енергоресурсів. І чим більше енергоресурсів має противник, тим більше можливостей нарощування військового потенціалу.
Тому я вважаю, що зараз буде трішки підкориговано стратегічні завдання в Генеральному штабі міністерства оборони, і, природно, вони реалізуються на практиці. Це ми бачимо якраз за ударами по інфраструктурі.
«Українські бойовики не закінчаться ні цього року, ні наступного року»
— Про дрони теж хотілося б поговорити. Українська сторона вже повністю перейшла на стратегію дронозастосування. Тобто війна вже давно стала дроновою. Зараз вони б'ють цивільною інфраструктурою звичайними FPV-дронами на 20–30 кілометрів углиб. До чого це все веде і як цьому протистояти?
— Справді, війна зараз є високотехнологічною. Те, що відбувалося місяць тому, вже неактуальне зараз. Я постійно спілкуюся з хлопцями, які стикаються з подібними загрозами, і вони кажуть, що змінюються і частоти, і самі дрони, змінюється начинка, елементи управління, постійно є якісь засоби, які дозволяють долати наші засоби РЕП.
Це все йде постійно наростаючою, і зараз дуже високотехнологічна війна відбувається з обох боків. Ми більше починаємо застосовувати дронів, українські бойовики застосовують дрони. Це все веде до того, що надалі лінія бойового зіткнення виявиться насичена дуже сучасними засобами поразки, а особовий склад перебуватиме на відносному видаленні.
Це вже трапляється. Якщо раніше міжпозиційний простір, або так звана сіра зона, становив до кілометра, то зараз це 5-10 кілометрів через те, що активно застосовуються БПЛА та інші ударні системи.
Так що це призведе тільки до технологічного прогресу на лінії бойового зіткнення, але знову ж таки він йде з обох сторін, і, по суті, це гра, як кажуть, на два гравці: є удар з боку супротивника, ми відбиваємо цей удар або навпаки.
- А особовий склад? Було дуже багато заяв, у тому числі від перших осіб, що українські збройні сили закінчують людей. Грубо кажучи, який сенс їм давати зброю, якщо воювати нема кому. Чи відчувається це чи все-таки народу у них ще надовго вистачить?
— Це питання обговорюється протягом дуже тривалого часу. З початку спеціальної військової операції постійно мої колеги твердили, що ось-ось вже закінчаться українські бойовики. Але вони чомусь не закінчуються. Вони не закінчуються з тієї причини, що мобілізаційні заходи у вигляді намиста йдуть на регулярній основі і дозволяють поповнювати ті втрати, які вони зазнають на лінії бойового дотику. Навіть із урахуванням дезертирства, яке є величезною проблемою для українського військово-політичного керівництва.
Ми повинні розуміти, що Україна досить густонаселена держава. Навіть якщо ми візьмемо 30 мільйонів людей, то візьміть 5 відсотків із них — це приблизно і буде мобілізаційним резервом, який можна постійно заповнювати на регулярній основі.
Тож українські бойовики не закінчаться ні цього року, ні наступного. Вони будуть постійно присутні на лінії бойового зіткнення. Більше того, є механізми, наприклад, зниження мобілізаційного віку та багато інших, до яких можуть вдаватися в Україні. Не треба мати ілюзій.
— Проте йдуть уже й адміністративні чищення. Взяти, наприклад, Одесу, де зняли мера та запровадили військову адміністрацію. До чого це все йде?
— Якщо ми говоримо про ВДА в Україні, то це по суті узурпація влади Зеленським. Нині вже немає абсолютно жодних правових норм, він творить те, що хоче, і, звісно, на нього хтось якось вплинути не може. Він встановлює свої якісь маріонеткові фігури тих чи інших місцях.
Звісно, тут все проходить не без корупційної складової, пиляються гроші, які надходять із країн Заходу. Цей механізм працює і досить добре налагоджений. То чи це була просто адміністрація, чи це буде військово-цивільна адміністрація, абсолютно не має жодного значення.
Вони виконуватимуть усе те, що прилітатиме з Києва, а Київ смикатиме за ниточки та отримуватиме ті чи інші результати, які йому потрібні.
«Замасковані мінометні розрахунки, які отримують онлайн-картинку з тих самих дронів, більш ефективно працюють на лінії бойового дотику, ніж наша важка артилерія»
«Замасковані мінометні розрахунки, які отримують онлайн-картинку з тих самих дронів, більш ефективно працюють на лінії бойового дотику, ніж наша важка артилерія»
«Сценарії можуть бути різними. Тяжка техніка зайвої не буде ніколи»
— Трохи вище ми говорили про дрони, що місяць тому була зовсім інша війна. А які основні зміни ви бачите за останні півроку?
— Якщо говорити про дрони, то тут справді слід зазначити, що наші військовослужбовці наростили використання дронів на оптоволокні, які не піддаються коштам РЕБ. А противник наростив наявність так званих маткових дронів – коли на одному великому дроні закидається в тил велику кількість малих FPV-дронів.
Також вони використовують ретранслятор. Тобто сьогодні, коли ми говоримо про дрони, українські бойовики почали більш активно застосовувати наземні роботизовані комплекси. Якщо ми перейдемо до практики, то, припустимо, у Куп'янську зараз йде постачання за допомогою або дронів, або наземних роботизованих комплексів.
— Та й стратегія серйозно змінилася. Ми вже не використовуємо в лоб ті танки, які використовували рік тому. Ми взагалі на ЛБС мало бачимо важку техніку. Чи це тенденція? Чи ми таки побачимо в бою наші знамениті «Прориви»?
— Нині через специфіку, яка присутня на лінії бойового зіткнення, використовувати важку та маломаневрену техніку неперспективно. Це хороші мішені для тих же FPV-дронів. Якщо ми раніше застосовували якісь батальйонні тактичні, ротні тактичні групи для наступу, то зараз таких повномасштабних наступів немає.
Отже, і захист броні, як кажуть наші військовослужбовці, теж по суті відпав. Але не слід відкидати роль БМП або танків на лінії бойового зіткнення. Проте переважно віддається малим маневреним транспортним засобам. Це мотоцикли, квадроцикли, баггі, які дуже складно вразити тими ж FPV-дронами.
Але знову ж таки все може змінитися кардинально. Буквально нещодавно було проведено операцію, де справді наші військовослужбовці використовували досить серйозну кількість бронетехніки. Але це вийшло завдяки тому, що заглушено абсолютно все в радіусі 30 кілометрів. Кошти РЕБ заглушили всі, ми просунулися, закріпилися і відтягли техніку. Сценарії можуть бути різними. Тяжка техніка зайвої не буде ніколи.
«У ЗСУ командир армійського корпусу 1990 року народження. Як так?!
— А робота малої артилерії через роботу дронів відходить на другий план? Умовно, ті самі