Про що не напишуть на картонках

Трохи рефлексій щодо подвійних стандартів

Під «картонковий Майдан» свого часу підвели стільки сенсів, що за ними загубився ще один сенс. Так, можна погодитися із тим, що протестуючі відстоювали певні принципи. А якщо слово «принципи» виглядає пафосним і скомпрометованим, то скажімо так: учасники відстоювали певну модель. Причому – ідеальну модель.

Це коли в державі функціонують антикорупційні органи, цілковито автономні та підзвітні тільки тим структурам, які прописані у законі про них. Але наша модель дала тріщину. Тому битва за неї нагадує сутичку через те, хто поведе бурхливим морем корабель – той капітан чи інший? Очільник САП буде керувати САПом чи за нього це зробить генеральний прокурор?

За великим рахунком, це не має вирішального значення, оскільки корабель протікає і ризикує піти на дно. От тільки думати про це сп’янілим від картонкової перемоги захисникам САП/НАБУ не хочеться. Тому давайте про це поміркуємо ми.

Страшне слово «аудит»

Будь-яка державна інституція потребує перевірок. Ні, навіть не так: загалом будь-яка інституція, організація чи установа потребує перевірок. Перевіряють школи та дитсадки, перевіряють заклади громадського харчування, перевіряють лікарні, супермаркети та банки. Верховну Раду та президента України теж перевіряють – на виборах. Якщо вони добре попрацювали, то мають шанс бути обраними ще раз, якщо ні – до побачення, і на вихід.

З усього коловороту перевірок випадають чомусь антикорупційні органи – вони отримують мандат на продовження свого життя авансом, без доведеної користі, без обґрунтування того, чому держава має знову вкладати у них кошти. Зовсім нещодавно з великою кров’ю (фігурально) та надзусиллями був проведений аудит НАБУ. Перший та єдиний – зауважимо! – за десять років.

Але охоплював він не це десятиліття, а доволі скромний проміжок часу – з березня 2023-го по листопад 2024 року. У ці півтора року як на гріх не вмістилася більшість резонансних подій, які формували ставлення суспільства до Бюро, зокрема, період керівництва Артема Ситника та його заступника Гізо Углави. Але маємо те, що маємо. Тим більше, що й без значних скандалів ця перевірка показала цікаві речі.

Бо навіть попри обмежений час охоплення, аудит виявив серйозні системні проблеми: формальний контроль, відсутність реальної відповідальності, слабку ефективність. Плюс бажання органу діяти ексклюзивно та автономно від решти правоохоронної системи. Формально НАБУ отримало «помірну ефективність». Але фактично – це трохи більше, ніж нуль балів, аби врятувати директора Бюро від перевірки на неефективність.

Основні проблеми, які виявив аудит, стосувалися як зовнішніх факторів, так і внутрішнього хаосу.

Я не збираюся довго затримуватися на НАБУ, тому наголошу лише на тому, що структура, за чию незалежність так потерпали громадські активісти, давно перетворилася на подобу закритої тоталітарної секти. Де голова є «цар і бог» в одній персоні і де процеси всередині структури підпорядковані його приватним інтересам. Але таке досліджувати нецікаво.

Спрінтери завжди виглядають більш ефектно, ніж стайєри, і пройти коротку дистанцію «картонкового Майдану» легше, аніж бігти «марафон» з аналізу, чому до антикорупції в Україні так багато питань.

А що по САП?

Але так чи інак, а НАБУ свій аудит відбуло. Тепер черга за САПом, але тут все так само глухо. Нагадаю трохи «скучної» правової казуїстики.

Відповідно до ч. 10 ст. 8-1 ЗУ «Про прокуратуру» кожні два роки, але не частіше двох разів упродовж визначеного цим законом строку повноважень заступника Генерального прокурора – керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури – проводиться зовнішня незалежна оцінка (аудит) ефективності діяльності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Зацитований закон діє з 1 січня 2024 року, а це означає, що аудит САП має бути розпочато через 3 місяці. Проте жодної підготовки до цього аудиту не видно, хоча дедлайн неухильно наближається.

Хто має проводити такий аудит? Комісія у складі трьох осіб, які призначаються Генеральним прокурором на підставі пропозицій міжнародних та іноземних організацій, які допомагають нам боротися з корупцією. Чи створена така комісія? Наразі – ні.

Закон говорить про те, що висновок про неефективність діяльності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, що спричинено неналежним виконанням обов’язків заступником Генерального прокурора – керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури – є підставою для дострокового звільнення з цієї адміністративної посади.

Олександр Клименко, очільник САП, виконує свої обов’язки четвертий рік, і це достатній термін для того, аби пройти оцінювання. Але жодне оцінювання не існує поки що навіть у зародковому стані.

І це дуже прикро. 21 березня 2024 року Спеціалізована антикорупційна прокуратура почала діяльність як юридична особа – до того вона була структурним підрозділом офісу Генерального прокурора. Враховуючи новий статус САП, її керівник мав би сам прагнути проведення перевірки. Бодай для того, аби довести, зокрема, що експеримент із сепарації САП від Генеральної прокуратури проводили недарма. Але жодними перевірками в САП, як вже було сказано, навіть і не пахне.

Клименко натомість дає інтерв’ю медійникам, розповідаючи, як постраждала автономність його структури після ухвалення 22 липня 2025 року Верховною Радою законопроєкту №12414. Цей документ і спричинив «картонковий Майдан». А Майдан своєю чергою «відкотив» деякі положення цього закону назад, проте очільник САП залишається незадоволеним.

«Я вам розповім про те, чим була САП до того, як були прийняті зміни, – каже Клименко. – Тому що зараз це зовсім інша інституція. А до цього САП — це орган прокуратури, який мав виключну компетенцію здійснювати процесуальне керівництво в справах, які розслідувало НАБУ. Тобто будь-який корупційний злочин про топкорупцію розслідувався Національним антикорупційним бюро ― і лише Спеціалізована антикорупційна прокуратура могла здійснювати там процесуальне керівництво. Це була повністю незалежна антикорупційна інфраструктура в Україні, яка займалася саме топкорупцією, ― тобто тією корупцією, яка, згідно з законом, загрожує безпеці нашої держави».

Ось ще цитата з Клименка: «Ми мали боротися з топкорупцією: серед міністрів, депутатів, суддів, усіх топчиновників. Наразі керівникові САП залишили повноваження повідомляти підозри тільки головам сільських та селищних рад (…). НАБУ й САП були абсолютно незалежні від будь-якого політичного впливу і малу свою виключну підслідність, яку не можна було порушувати. Це робило інфраструктуру унікальною. Вона вважалася однією з найкращих у світі моделей, яку хочуть перейняти інші країни та впровадити в себе. Наразі цього всього немає», – каже Клименко.

Перевірки все ж будуть, але інші

Щодо «унікальності» НАБУ, то про єдиний аудит по цій установі і про враження аудиторів вже йшлося вище. Оцінити роботу САП поки немає можливості, бо тут нічого не робиться. Втім, генпрокурор Руслан Кравченко має намір провести свій власний аудит – щоправда, не в буквальному розумінні, тобто не той, про який говорить закон.

Кравченко заявляє, що проведе вибіркову перевірку справ, розслідуванням яких займалися САП та НАБУ. Не всіх, звісно, бо таких проваджень – забагато. Рандомно він перевірить справи, які тягнуться роками. Про це Кравченко говорив під час засідання тимчасової слідчої комісії Верховної Ради з питань розслідування можливих фактів корупції або пов’язаних з корупцією правопорушень у правоохоронних органах, судах та органах судової влади.

«Відповідаючи на запитання народних депутатів, я одразу скажу, що ми фізично не зможемо провести аудит всіх кримінальних проваджень. Я буду розбиратись лише з тими кримінальними справами, які розслідуються рік-два і більше», – пообіцяв він.

«Що з цією справою і чому розслідування триває так довго? Можливо, провадження лежить без руху. Я перед прийняттям рішення про передачу справи за неефективностю планую вивчити матеріали. Спочатку матеріали вивчаються, а вже потім приймається рішення. Авжеж, я не зможу сам вивчити всі провадження. Ви запитали про методику з визначення ефективності: у мене є так званий П'ятий департамент, який забезпечує діяльність керівництва. Там є прокурори, які будуть мені допомагати, і я буду приймати рішення», – пояснив він алгоритм дій.

Такий підхід Кравченка дуже ображає Клименка. Він мріє повернути той статус кво, який був до липня 2025 року. «Ми досить відверто, чесно й послідовно говоримо про те, що хочемо повністю повернути все так, як було. Повернути незалежність антикорупційним органам у тому вигляді, в якому вона була. Якщо говорити відверто, дорожня карта про вступ України до Європейського Союзу передбачає посилення цих органів. Є конкретні кроки, які передбачаються, і Україна з ними погодилася. Передбачалося, що ми будемо посилювати ці органи, розробляти нове законодавство, яке дасть більше можливостей для боротьби з корупцією», – говорить Клименко журналістам.

Посилювати боротьбу з корупцією – це прекрасний намір. Але чи не варто для початку провести ревізію того, що було зроблено до такого «посилення»? Генпрокурор Кравченко готовий підставити плече і взяти на себе частину обов’язків з перевірки. У САП мали б підтримати таке рішення, але підтримки чомусь не видно. Хай би це був свого роду неформальний аудит діяльності САП, але він принаймні був би.

Чи чиїсь приватні амбіції вищі за відданість результату?