Над світом опустилася нова залізна завіса

За нею опинився згуртований табір держав-ревізіоніістів правил існуючого світового порядку на чолі з Китаєм.

Те, що епоха одноосібного домінування США у світі закінчилася і світ вже остаточно поділений на два величезних табори зі своїми центрами впливу дуже яскраво продемонстрував на початку цього місяця бенефіс Китаю з приводу ювілею закінчення Другої світової війни.

Де до керівника КНР Сі Цзіньпіня прибули засвідчити його керівництво зусиллями протидії США як центру західного світоустрою очільники та високопосадовці більш, ніж двох десятків країн. Що розглядають Китай як рівноцінну альтернативу США у двополюсній системі координат на сучасній великій шахівниці. Подібно (але, звичайно, не ідентично) до того як свого часу до великого монгольського хану за ярликами на правління прибували номінальні керівники підкорених земель…

«Вісь руйнування» займає активну наступальну позицію

Значення цієї події у Китаї набагато перевершує демонстрацію потужності китайської військової машини, яка відбулася у Пекіні на військовому параді.  Поза всяким сумнівом там були скоординовані спільні дії на найближчий час основи табору держав-ревізіоністів, який орієнтується на Китай – «Осі руйнування» у складі самого Китаю, Росії, Північної Кореї та Ірану. Й досягнута угода про початок чергової фази спільного «хрестового походу» Держав Осі проти «колективного Заходу» на чолі з США. При реалізації якої «Вісь руйнування» займе активну наступальну позицію.

Свідчення цього збільшуються. Одним із найбільш яскравих підтверджень цього стала масована атака 10 вересня російськими  дронами території країни НАТО.

Тут є пряма аналогія з тим, як після узгодження своїх дій з Китаєм Росія як найбільш активна у реалізації деструктивних зусиль учасниця «Осі руйнування» у практичній площині, розпочала повномасштабну війну проти нашої країни. Яку й Китай, й РФ сприймають як проксі-війну проти США і НАТО.

4 лютого 2022 року Сі та Путін у Пекіні оголошують про «партнерство без обмежень» - 22 лютого Путін розпочинає повномасштабне вторгнення у нашу країну. 2 вересня цього року там же під час зустрічі з Сі Путін домовляються про розширення асортименту дій з послаблення та дискредитації НАТО – й 10 вересня відбувається вторгнення двох десятків російських ударних дронів на територію Польщі. 

Так само наступальну позицію зайняла ще одна держава Осі – Північна Корея. На фоні намагань президента США Трампа зустрітися з корейським керівником Кім Чен Ином до кінця цього року там «помножили на нуль» всі зусилля США позбавити КНДР ядерної зброї. Ці зусилля у Пхеньяні нахвали анахронічними, оскільки положення КНДР як держави, що володіє ядерною зброєю, «стало незворотнім».

Китай собі в бонуси може записати не надану цього місяця Сполученими Штатами військової допомоги Тайваню на $400 млн. У питаннях  торгівлі з США КНР виявляє непоступливість – й адміністрація Трампа пішла на скасування допомоги Тайваню, намагаючись використати цей аргумент для досягнення широкомасштабної торговельної угоди з Китаєм.

Лише Іран після невдалої для нього червневої війни публічно не демонструє свій внесок у спільну справу руйнування правил існуючого світового порядку. Поки що. Але, поза всяким сумнівом, зараз він намагається без зайвого розголосу якомога скоріше поновити свої бойові порядки і зайняти більш активну позицію у боротьбі проти США та американських союзників.  

А що по наш бік залізної завіси?

На фоні координації зусиль «Осі руйнування» та активної позиції, яку вони займають у швидкій реалізації досягнутих домовленостей по цей бік нової залізної завіси тільки наша країна в умовах війни за виживання у повній мірі демонструє три ключові умови для досягнення успіху у протистоянні з противником:

внутрішня єдність;

тісна координація з союзниками;

проекція сили (або мускули миру – саме так, до речі, Вінстон Черчилль у березні 1946 року назвав свою славнозвісну промову про залізну завісу).

У всіх інших членів табору «колективного Заходу» в тій чи іншій мірі є складності у виконанні цих необхідних умов.

На щастя, у більшості країн Європи за 3,5 роки повномасштабної війни є суттєвий прогрес у виконанні цих умов. Інстинкт самозбереження перед російським агресором змушує європейців діяти все більш активно, й тут в ролі прискорювачів для них виступають й Путін, й Трамп.

З іншого боку США за президентства Трампа діють так, немов спільної загрози від «Осі руйнування» всьому «колективному Заходу» немає – в той час як президент Джо Байден цю загрозу усвідомлював чітко й неодноразово про це говорив. На відміну від Байдена Трамп й говоріть, й діє так, що агресія РФ проти України  - це не спільна загроза однаково як Європі, так і США. А перш за все і тим, що стосується насамперед європейців. У той час як пріоритетом Сполучених Штатів є стримування амбіцій Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні.

Враховуючи підвищення скоординованої агресивності на саміті «Осі руйнування» в Китаї на початку цього місяця проти колективного Заходу відкривається вікно можливостей для того, щоб у Європи і США відбулось своєрідне перетинання ліній інтересу. Коли й європейці, й адміністрація Трампа чітко усвідомлять: проти них як єдиного «колективного Заходу» на різних фронтах діє єдина «Вісь руйнування».

У разі такого усвідомлення Америка Трампа зможе більш ефективно об’єднати зусилля з європейцями для протидії зусиллям Вісі руйнування в Україні та Європі - тут на вістрі активності член Осі руйнування діє Росія. А європейці, своєю чергою, більш активно допомагатимуть боротьбі проти Осі руйнування в Індо-Тихоокеанському регіоні, де на вістрі активності перебуває інший член цієї Осі – Китай. Благо, необхідний інструментарій для такого об’єднання є – НАТО.

Як перемогти «Вісь руйнування» у битві за уми

And last but not least – останнє в ряду, але не за значенням. Державам по нашу сторону нової залізної завіси потрібно буде розробити гарну і переконливу за формою і змістом пропозицію для держав, яки поки що не приєдналися до жодного із двох таборів. У «Осі руйнування» принаймні наразі, на щастя, немає свого позитивного порядку денного для подальшого розвитку світу. Вони завзято руйнують існуючий світовий порядок, але не відповідають на питання про те, що пропонують збудувати натомість далі. Й є великі сумніви, що вони взагалі здатні будуть на це питання відповісти.

З іншого боку – й це треба визнати – на їхню користь свідчить приклад Китаю. Як практична демонстрація того, що досягти успіху в розвитку країни і стати другої у світі економікою можна й без дотримання кодексу вимог демократичного Заходу.

Крім того, є вже перезріла вимога більшості країн світу перезавантажити на більш справедливих засадах, адекватних сьогоднішньому дню, світовий порядок. Який був заснований в зовсім інших умовах 80 років тому країнами-переможницями після Другої світової. 

Враховуючи ці два важливі моменти колективному Заходу необхідно без зволікань розпочати змагання за підтримку країн-спостеригачів та виграти це змагання. Оскільки без виграшу в сфері ідей та ідеології неможливо буде здобути перемогу над «Віссю руйнування». Приклад перемоги Заходу над СРСР у Холодній війні про це переконливо свідчить.

Самим першим та виграшним кроком тут може бути пропозиція діяти не за правилами демократичних західних країн. А просто діяти за чіткими та погодженими всіма конструктивно налаштованими країнами правилами.

Бо нинішні країни-спостерігачі за протистоянням «колективного Заходу» та «Осі руйнування» в будь-якому випадку нададуть перевагу чітким правилам, дотримуватися яких погодиться більшість світового співтовариства, ніж повному загроз хаосу руйнування. Де міцної опори й чітких систем координат для життя і розвитку не може бути за визначенням.