Минулого року росія гучно відкрила в Маріуполі медцентр Федерального медико-біологічного агентства (ФМБА) — показовий проєкт «повернення до нормального життя». Але «картинка» розходиться з реальністю
За численними локальними повідомленнями та зверненнями містян, повідомляє Маріупольська міськрада, доступ пересічних маріупольців до «вітринної» медицини обмежений. Пріоритет - поранені російські військові, силовики та «свої», іншим - бюрократичні відписки й направлення «в інші лікарні». Така вибірковість вписується у ширший патерн окупаційної політики: ООН фіксує в ТОТ тиск із «паспортизацією» та прив’язуванням базових послуг, зокрема медицини, до лояльності та російських документів.
Медична система Маріуполя, як і практично всі інші системи міста, що забезпечували його життєдіяльність, була зруйнована штурмом 2022 року. Незалежні розслідування Human Rights Watch із партнерами детально задокументували масове нищення цивільної інфраструктури, включно з медзакладами; світ пам’ятає удар по пологовому будинку №3 — один із символів воєнних злочинів рф. ВООЗ називає Україну антирекордом за кількістю атак на медицину за весь час моніторингу.
Правова площина однозначна. Як держава-окупант, росія згідно з Женевською конвенція про захист цивільного населення під час війни зобов’язана забезпечити охорону здоров’я населення без дискримінації, підтримувати лікарні та сприяти роботі медперсоналу. Створення нових медичних центрів не звільняє від цього обов’язку — навпаки, такі центри мають працювати для всіх мешканців окупованої території, а не за принципом «свої/чужі».
Натомість те, що бачимо в Маріуполі — класична колоніальна «ієрархія доступу»: показові об’єкти для легітимації окупації та паралельне ігнорування відновлення базової мережі, де лікуються звичайні люди. Маріупольці перетворені на статистів у чужій системі.
Це не лише питання моралі. Це питання публічного здоров’я. Коли більшість міських лікарень не відновлені, обладнання вивезене або знищене, а кадровий дефіцит критичний, будь-яка дискримінаційна «сортування» пацієнтів веде до зростання смертності від ускладнень, відсутності вчасної допомоги дітям і хронічним хворим. Навіть типові для регіону хвороби стають «непідйомними». Дитячих інфекційних відділень майже немає — дітей везуть до Нікольського чи Донецька, які також зовсім не є центрами сучасної медицини.
До повномасштабної війни Маріуполь був головним медичним хабом регіону й мав вагу на національному рівні. Лише Група Метінвест у 2016–2020 роках інвестувала понад 80 млн грн у ремонти відділень, закупівлю обладнання та забезпечення лікарень киснем у пандемію. Усе це знищено й пограбовано. Натомість поодинокі «новобуди» роблять недоступними для місцевих. Це — чистий колоніалізм у найгіршому вигляді. Медична дискримінація — ще один важкий злочин окупаційної влади, і рано чи пізно за нього має настати відповідальність.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.