З демократією все ОК, або мирні зібрання ніхто не забороняв

Кабінет міністрів зобов’язав узгоджувати проведення масових заходів з військовими: що це означає?

Конспірологи мали б відчувати когнітивний дисонанс. З одного боку, рішення влади дозволити виїзд чоловіків 18-22 років розцінюють як її загравання з народом. А з іншого – трактують «заборону масових заходів» як наступ на демократичні свободи. Зазвичай так не буває, аби за короткий проміжок часу були суміщені дії настільки різних векторів. То влада заграє чи зумисно дратує? Чи, може, не робить ані першого, ані другого?

Я пропоную поговорити про те, що вже зараз активно трактують блогери без правових знань та відповідної освіти. А саме про те, що Кабінет міністрів зобов’язав узгоджувати проведення масових заходів з військовими: в областях – із командуванням, у Києві – з Генеральним штабом ЗСУ. Відповідне доручення підписала прем'єр-міністерка Юлія Свириденко. Документ адресовано міністрам, керівникам центральних органів виконавчої влади, а також начальникам обласних і Київської міської військових адміністрацій. Від цього й будемо «танцювати».

1. Доручення прем’єра не змінює правил гри

В першу чергу закликаю читача звернути увагу на номенклатуру документів, які можуть виходити за підписом прем’єр-міністра України. Свириденко 23 серпня 2025 року видала доручення. А доручення не є нормативно-правовим актом на кшталт постанови чи розпорядження Кабінету Міністрів України. Останні дійсно змінюють загальні правила для суспільства, формують нову реальність тощо. Доручення – ні, всього цього такий документ не робить.

Він взагалі призначений для внутрішнього «споживання» і міг навіть бути не оприлюдненим. Не тому, що це секретний документ, а тому, що стосується винятково внутрішньої кухні. Отже, ще раз: доручення прем’єр-міністра має характер внутрішнього службового документа, адресованого виключно міністрам та керівникам центральних органів виконавчої влади.

Чи має право Свириденко видавати такі документи? Цілком. Як глава уряду вона має повноваження давати доручення підлеглим структурам. Це регламентує закон України «Про Кабінет Міністрів України» (ст. 20, п. 2 ч. 1 ст. 42). Але якщо на базі її доручення почнуть плодитися місцеві акти, які поширять вимоги прем’єрки на недержавні суб'єкти, то правомірність таких похідних актів може бути оскаржена.

Що це означає? Тут все якраз просто. Свириденко адресувала свої доручення підлеглим, які є державними службовцями. Але якщо, приміром, очільник КМВА Тимур Ткаченко захоче заборонити громаді міста (яка не є державним суб’єктом) стихійно зібратися на мирний протест (як це було у випадку «картонкового» Майдану), то він перевищить свої повноваження. А його рішення, будучи незаконним, підлягатиме оскарженню та скасуванню.

Але станом на зараз (а з моменту, коли було видано розпорядження Кабміну минуло більше тижня), такі рішення ніким не були ухвалені. Тобто ніхто не намагався звузити право громадян на мирні зібрання. Доручення прем’єрки не вводить жодні нові заборони, і з цього боку, я сподіваюсь, дане питання висвітлене достатньою мірою.

2. Чи правомірні взагалі обмеження прав громадян під час дії воєнного стану?

Так, певні обмеження для соціуму цілком відповідають чинному законодавству, зокрема, закону України «Про правовий режим воєнного стану» (ст. 8, п. 8 частини першої). Цей закон дозволяє військовому командуванню (разом з військовими адміністраціями) забороняти проведення мирних зборів, мітингів, походів, демонстрацій та інших масових заходів у межах тимчасових обмежень конституційних прав, передбачених указом президента про введення воєнного стану.

Але безпосередньо доручення Юлії Свириденко не впливає на конституційне право громадян на мирні зібрання (стаття 39 Конституції України), оскільки воно стосується лише планування масових (урочистих) заходів, запланованих державними органами та адміністраціями.

Тобто доручення Свириденко є навіть вужчим за ті можливості, які містить закон «Про правовий режим воєнного стану». Власне, не тільки закон, але й Конституція України, яка передбачає, що в умовах воєнного чи надзвичайного стану окремі права і свободи можуть бути тимчасово обмежені (стаття 64). При цьому право на мирні зібрання не входить до переліку тих, що не підлягають обмеженню згідно з Конституцією, а отже може бути обмежене за наявності правових підстав і у встановленому законом порядку.

Кабмін керувався логікою безпеки, а не цензури чи згортання демократії, коли видавав своє доручення. І це не спроба висловитися компліментарно про владу, а об’єктивний факт, адже як вже було сказано вище, доручення як «жанр» не може міняти правила гри. Навіть якби цього комусь дуже сильно хотілося.

3. То який алгоритм виконання доручення від Свириденко?

Алгоритм простий. Адресат доручення (а це може бути приміром, міністерство) звертається до військових по дозвіл провести той чи інший захід. Дозвіл може бути отриманий або ні. У разі отримання дозволу – захід проводиться. У разі заборони – відповідно, скасовується.

Відмова щодо проведення заходу може бути мотивована безпековими ризиками (наприклад, близькість до фронту, загроза атак чи недостатні ресурси для охорони), як і передбачено ст. 8 закону України «Про правовий режим воєнного стану». Організатор заходу (а ним є державний орган) може оскаржити відмову в адміністративному суді, посилаючись на непропорційність обмеження чи відсутність обґрунтування.

Нагадаю, що на рівні областей рішення щодо дозволу чи заборони масових заходів у період дії воєнного стану ухвалюють військові командування. Під «військовими командуваннями» слід розуміти оперативні командування (ОК) Збройних Сил України, які розподіляють територію країни на відповідні зони. А щодо Києва, то тут рішення ухвалює виключно Генеральний штаб ЗСУ.

КМВА вже зобов’язала організаторів масових і урочистих заходів попередньо погоджувати їх із Генштабом ЗСУ. Тобто усі заявники, які звертаються щодо погодження проведення масових заходів у Києві, мають попередньо отримати дозвіл у Генштабі. А організатори, чиї звернення вже перебувають на опрацюванні, також зобов’язані пройти цю процедуру і повідомити про результат КМВА.

4. Це точно не про політику?

Напевно, зі сторони це виглядає як зумисне поглиблення конфлікту між мером Києва Віталієм Кличком та очільником КМВА Тимуром Ткаченком, але в даному разі не йдеться про те, аби ще раз зіштовхнути цих достойників лобами.

Хоча у Кличка доручення голови уряду та розпорядження керівника КМВА вже зараз подали якраз в контексті політичної боротьби. Партія «Удар» розповсюдила заяву за підписом голови свого виконкому Артура Палатного, де гостро розкритикувала урядове рішення як «політичне і загрозливе».

Однак перший же прецедент, коли захід припинили через відсутність погодження з військовими, якраз мав би розвіяти усі сумніви в політичній заангажованості влади. Йдеться про зупинку концерту співака Yaktak у Софіївській Борщагівці, який відбувався в той же день, коли Київ зазнав масованого обстрілу з десятками жертв.

На організатора заходу та очільника Борщагівської селищної ради було складено адміністративні матеріали за статтею 185-1 КУпАП («Порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій»).

Коментуючи цей випадок, Ткаченко наголосив, що його дорученням був заборонений не мітинг і не мирне зібрання, а проведення культурного масового заходу. Котрий, до того ж, припав на день масових втрат серед цивільних мешканців Києва. Тобто йшлося про порушення не тільки безпекових, але й етичних норм. Також Ткаченко підкреслив, що це рішення поширюється не лише на Київ, а стосується всіх обласних військових адміністрацій.

Звісно, що й надалі влада та опозиція буде дотримуватися різних, ба навіть діаметрально протилежних поглядів на суть проблеми. І таке непорозуміння є прикрим, проте емоції варто відділяти від фактичного стану речей. Те, яким він є, я й описала у цій статті.