На четвертому році повномасштабної війни Україна не падає у страх. Її народ залишається сильним під ракетами й обстрілами.
Посеред повномасштабної війни, що триває вже четвертий рік, руйнує повсякденне життя й випробовує саме існування держави, можна було б очікувати, що українці дедалі більше схилятимуться до миру й навіть до поступок, аби «відкупитися» від російських катів.
Адже російські атаки на українські міста й громади лише посилюються. У липні кількість дронів і ракет, що падають на Україну, не раз сягала рекордних показників, і прогнозують, що вона зростатиме ще більше завдяки масовому виробництву безпілотників, яке підтримують і китайські інженери.
Та українці не здаються. Навпаки — як показують дані Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), українці дедалі більше обирають свободу. У травні 2024 року 46% громадян заявили, що віддають перевагу свободі, навіть якщо це загрожує їхній безпеці.
Це різке зростання порівняно з 35% у серпні 2022-го свідчить про посилення громадянської стійкості, а не прагнення до авторитарного «затишку». Під обстрілами, в умовах воєнного стану й травм, українці сприймають свободу не як розкіш мирного часу, а як головну складову своєї ідентичності.
Звідки береться ця рішучість?
Дослідження КМІС допомагають зрозуміти, як змінюються цінності українців. Ще у 2016 році 45% очікували, що держава «повністю відповідатиме за кожну людину». У 2024 році таких уже 35%. Натомість зросла віра в рівні можливості: з 48% до 58% зросла частка тих, хто вважає, що «держава має забезпечити рівний старт, а далі все залежить від зусиль людини».
Схожа динаміка спостерігається й у виборі між свободою та добробутом. У 2017 році 30% обирали «країну з обмеженою свободою, але високим добробутом». У 2023 році таких залишилось лише 24%. Попри економічні труднощі, українці дедалі менше готові обмінювати свободу на стабільність.
Ми спостерігаємо не лише опір російській агресії, а й формування пострадянської політичної ідентичності. Українці все більше сприймають себе не як підданих держави, а як громадян спільноти, що цінує автономію, справедливість і гідність більше, ніж патерналізм.
Ці зміни особливо виразні на тлі історичних травм — радянського колективізму, економічних крахів 1990-х та незавершених реформ. Парадоксально, але саме війна показала українцям, за що вони готові боротися.
Хто саме обирає свободу?
Дані КМІС демонструють відмінності за статтю, віком і регіоном:
Стать: 52% чоловіків віддають перевагу свободі, проти 41% жінок.
Вік: серед молоді (18–29) свободу обирають 51%. З віком показник зменшується: 48% (30–39), 47% (40–49), 42% (50–59) і 42,5% (60+).
Регіон: на сході, ближче до фронту, більше респондентів обирають безпеку (38% проти 34%). У центрі й на заході більшість за свободу.
Ці розбіжності зрозумілі: жінки й старші люди, які мають більше турбот про близьких і пам'ятають попередні кризи, тяжіють до стабільності. А ті, хто живе під обстрілами на сході, природно більше цінують безпеку. Але молодь по всій країні стійко обирає свободу, що дає надію на майбутнє.
Свобода, безпека, справедливість
Три найважливіші цінності українців сьогодні — це свобода, безпека й справедливість. Це не означає, що свобода має бути без закону, а безпека — через репресії. Громадяни хочуть жити у вільній і справедливій державі, де вони почуваються захищеними й мають гідність.
Довіра до інституцій теж відображає це мислення. Найбільше довіряють Збройним Силам України, волонтерам і рятувальникам — тим, хто діє ефективно й близький до людей. А от політичні партії, суди й бюрократія викликають набагато менше довіри.
Попри втому від війни й психологічне напруження (за даними Центру Разумкова, середній рівень психологічного самопочуття — 5,9 із 10, а 40% відчувають внутрішнє напруження), це не перетворюється на відчай чи ностальгію за авторитаризмом.
Не лише вижити, а й залишитися вільними
Українці знаходять гідність і сили там, де ще є простір для дії — у горизонтальних мережах, на фронті, у громадських ініціативах. І хоча подібну витримку під бомбардуваннями показували й британці під час Другої світової війни, український досвід має власну унікальність.
Ще у 2018 році дослідники Тамара Печонич та Тарас Кебабульдзе відзначали, що українці внутрішньо сприймають свободу як моральний і національний імператив. Вони не погоджуються на дилему «порядок чи хаос», а уявляють суспільство, де свобода й справедливість співіснують.
Навіть під час воєнного стану українці очікують прозорості, прав і плюралізму. Вони не просто витримують, а будують демократичну стійкість.
Після перемоги
Ця громадянська настанова створює як можливості, так і ризики для повоєнного відновлення. Громадяни не пробачать повернення олігархічної політики й корупції. Ветерани стануть впливовими громадськими діячами з високими очікуваннями. Але якщо реформи проваляться, це може викликати розчарування чи навіть нові кризи.
Західним союзникам варто врахувати ці соціологічні інсайти й будувати допомогу на підзвітності, а не ієрархії. Українцям потрібні сильні інститути, а не «сильні руки».
На четвертому році повномасштабної війни Україна не падає у страх. Її народ залишається сильним під ракетами й обстрілами.
Це не просто стійкість. Це — національна ідентичність, загартована в боротьбі. Якщо Україна переможе, то саме тому, що її народ вирішив не лише вижити, а й залишитися вільним.
Цей матеріал є перекладом та адаптацією статті, написаної для (Center for European Policy Analysis).
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.