Чи заросте коли-небудь рана від Волинської трагедії?

11 липня для Польщі офіційно став днем пам'яті «жертв геноциду, вчиненого ОУН і УПА» в роки Другої світової війни. Як це позначиться на україно-польських відносинах?

2 липня президент Польщі Анджей Дуда підписав закон «про встановлення 11 липня Національним Днем пам'яті щодо поляків - жертв геноциду, вчиненого ОУН і УПА на східних територіях Другої Польської Республіки». Так на новий виток вийшов незаростаючий конфлікт навколо найтемнішого етапу україно-польської історії.

Варто зазначити, що польська позиція з цього питання єдина і міцна - її дотримується і старий президент Анджей Дуда, і новий - Кароль Навроцький. Тобто очевидно, що антиукраїнська риторика Навроцького не мала бути в новинку, і волинський камінь спотикання довгий час був і буде причиною конфлікту між двома державами. Антиукраїнські популістські висловлювання тоді ще кандидата в президенти Навроцького додали йому політичних балів в очах виборців.

Однак не варто забувати, що в конфлікті завжди винні двоє. Іронічно, що 11 липня на деяких сайтах вийшли однотипні статті на тему «Що відбувалося в Україні 11 липня в різні роки», і там дату 11 липня 1944 року (чомусь не 1943-го) зазначено як день об'єднання українських національно-визвольних сил, які виступали за незалежність України. Більше жодних подробиць у статтях не було. Помилка це чи навмисне введення в оману, залишиться таємницею.

У такому разі навіть якось логічно, що навіть Володимир Зеленський не знав про Волинську трагедію до того, як став президентом, адже цьому «не вчили в школі». Про цей факт Анджей Дуда, не здивувавшись цьому факту. Він наголосив, що жителі Західної України мало знають про складну історію та злочини, скоєні їхніми предками. Усе це свідчить про проблему, вкорінену в системі освіти та суспільного дискурсу.

З іншого боку, події 1943 року виникли не на порожньому місці: тривалий час українців на цих землях гнобили і піддавали «полонізації». Насильство породжує насильство. У цьому й полягає гірка історична правда. Напруга зростала десятиліттями, і незалежно від оцінки, що це було: етнічні чистки чи трагічна реакція - шлях до зцілення один, і це болісний, але чесний, відкритий і прозорий діалог.

Історична пам'ять - це не тільки про минуле. Це про сьогоднішні відносини, союзництво, довіру. Незважаючи на безліч невирішених економічних, політичних та історичних протиріч, Польща залишається одним із головних союзників України. Однак патологічна відсутність гнучкості та обопільна нездатність розв'язувати проблеми можуть стати серйозною загрозою відносинам між Польщею та Україною. А якщо врахувати шалений популізм, що захлеснув сучасний політичний дискурс - волинська історична травма буде з нами ще дуже довго.