Чому мінеральна угода між США та Україною має значення

Створення Фонду реконструкції та інвестицій між США й Україною — це не лише економічна підтримка, а й стратегічний крок на захист суверенітету, безпеки та контролю над критично важливими ресурсами.

Домовленість, досягнута 30 квітня 2025 року, стала важливою віхою на шляху відбудови української економіки, яка постраждала від повномасштабної війни. Вона спрямована на подолання залежності від застарілих галузей, залучення інвестицій у нові технології та зміцнення контролю над природними багатствами України. Окрім економічної складової, угода є чітким сигналом від США — підтримка України є частиною глобальної стратегії Вашингтона протидії Росії та скорочення залежності від китайських постачань критично важливої сировини.

Угода як стратегічна рамка

Фонд реконструкції та інвестицій закладає основу для довгострокового партнерства між Києвом і Вашингтоном. Він охоплює 57 видів корисних копалин — зокрема літій, титан, кобальт, графіт, уран і рідкоземельні елементи. Ці ресурси критично важливі для виробництва «зелених» технологій, електромобілів, оборонної промисловості та сучасних цифрових пристроїв.

Важливо, що мова йде лише про нові родовища. Усі наявні активи залишаються під повним контролем України. Фонд не обкладає податками інвестиції або прибутки, що має привабити ширше коло інвесторів. У преамбулі угоди чітко закріплено повну повагу до територіальної цілісності України й її суверенітету над власними ресурсами — що особливо важливо в умовах російської окупації мінералонасичених регіонів.

За словами міністра фінансів США Скотта Бессента, ця угода є одним із інструментів «тиску на Росію» в рамках ширшої стратегії підтримки України та протидії агресору.

Протидія крадіжці українських ресурсів

Згідно з даними канадської аналітичної компанії SecDev, з 2014 року Росія захопила близько 63% українських вугільних шахт і половину родовищ марганцю та рідкоземельних металів. Ці активи могли б значно посилити економічне відновлення України та її інтеграцію до західних виробничих ланцюгів. Однак Кремль розглядає їх як стратегічний ресурс для продовження своєї агресії.

Тому допомога США в розвитку українських критичних мінералів — це не лише економіка. Це також питання геополітики й переформатування глобального розподілу впливу.

Україна — потенційний лідер мінерального ринку Європи

До війни Україна мала один із найпотужніших мінеральних потенціалів у Європі, але він залишався здебільшого нереалізованим: активно розроблялося лише близько 15% із 20 000 виявлених родовищ. Сьогодні країна володіє третиною запасів літію Європи, 7% титану та понад 19 млн тонн графіту — одне з найбільших потенційних родовищ у світі.

Ці ресурси можуть стати основою не лише для післявоєнної відбудови, але й для довгострокової економічної незалежності України.

Але є виклики: реформи ДП та інфраструктура

Розробка нових родовищ — капіталомісткий і довгостроковий процес. Більшість проєктів потребуватимуть 10–20 років для запуску. Інфраструктурні втрати, правова невизначеність і ризики безпеки стримують потенційних інвесторів. До того ж багато українських родовищ ще не доведені як економічно доцільні.

Ще одна серйозна проблема — державні підприємства (ДП), які відіграють значну роль у сфері природних ресурсів. Багато з них залишаються неефективними, непрозорими, з політичним впливом і застарілою інфраструктурою. Підприємства, такі як «Укрнафта» або «Укргазвидобування», досі не завершили реформу корпоративного управління, а чимало інших ДП працюють без незалежних наглядових рад.

Без суттєвих змін у підході до управління державними активами, серйозні західні інвестиції залишатимуться під загрозою.

Як угода може змінити правила гри

Модель відкритого, рівноправного та недоларового фонду може стати прототипом для майбутніх партнерств, але її успіх залежить від рішучості України провести структурні реформи:

• реструктуризація та корпоратизація ДП;

• спрощення дозвільних процедур;

• гарантії прав інвесторів;

• боротьба з корупцією та надання достовірних геологічних даних.

США також розглядають угоду як елемент стратегії протидії домінуванню Китаю у сфері критичних мінералів. Сьогодні Китай контролює 69% світового видобутку рідкоземельних елементів і використовує це як політичний інструмент у торговельних війнах. Українські родовища можуть стати важливою альтернативою, політично та стратегічно близькою до Заходу.

Висновок

Попри те, що реальні результати угоди можуть з’явитися не раніше ніж через 10–15 років, її значення виходить далеко за межі економіки. Це довгострокова ставка на Україну як демократичну, самодостатню та ресурсно незалежну державу, інтегровану у західну систему безпеки й економіки.

Але реалізація потенціалу угоди залежить не лише від зовнішньої підтримки, а й від політичної волі та стратегічної відповідальності Києва.