Контури повоєнних виборів: що варто продумати вже зараз?

Є цілий ряд відкритих питань, які потребують вирішення

У грудні 2023-го представники майже всіх фракцій і груп Верховної Ради були присутні на дискусійному майданчику для українських та європейських політиків, відомому як «Діалог Жана Моне». Тоді його учасники погодилися із тим, що перші повоєнні вибори варто провести не раніше, аніж через півроку після завершення воєнного стану. На жаль, до завершення бойових дій не ближче, аніж це було наприкінці 2023-го, але навіть якщо вибори не можна провести, ніщо не заважає про них говорити. Що багато хто зараз і робить – говорить, пропонує, окреслює проблеми. Тож не зайвим буде сформулювати ряд питань, які потребують якщо не негайного вирішення, то всебічного обдумування. Аби на той момент, коли воєнний стан закінчиться, ми вже мали на руках певні напрацювання.

Але перш, ніж перейти до суті, хочу додати ще дещо. У тому ж таки 2023 році відбулися іще одні консультації на міжнародному рівні – з представниками Боснії та Герцеговини, бо ця країна мала досвід повоєнних виборів. І хоча дечим наші партнери і змогли поділитися – зокрема, механізмами актуалізації списків виборців, в цілому вони визнали: досвід України буде унікальним. Жодна країна Європи за останні 80 років не поставала перед настільки серйозними викликами: провести вибори у державі, частина якої побувала під окупацією, частина просто знищена, частина – замінована, частина – покинута значною кількістю населення. У європейців немає готових рецептів щодо того, як організувати волевиявлення за подібних умов. З таким іще просто ніхто не стикався, тож ми у цьому питанні будемо справжніми першопроходьцями.

Отже, далі – ТОП-10 потреб, які нам доведеться закрити передусім:

1. Необхідність нових законів

Після закінчення повномасштабної війни майже напевно постане потреба у нових законах. Тому що проблеми, які виникають зараз, не регулюються чинними положеннями Виборчого кодексу. Можливо, кодекс доведеться суттєво змінити або – і це більш вірогідно і більш доцільно – ухвалити ряд законів, написаних під перші повоєнні вибори. Це будуть виняткові документи, які стосуватимуться саме такого кейсу – виборів після війни. Надалі вони втратять свою чинність, і вже наступні вибори проводитимуться за чинним законодавством або за тим законодавством, яке буде напрацьоване згодом.

2. Безпековий чинник

Будь-які вибори можливо провести лише за умови гарантування безпеки виборців. Станом на зараз багатьох міст України уже просто не існує. І навіть коли ці території будуть деокуповані, у найближчій перспективі там усе одно неможливо буде провести вибори. Бо немає не тільки інфраструктури, а й людей. Є натомість ділянки землі, про які відомо, що вони були заміновані ворогом. І тут безпекова компонента особливо актуальна. Вочевидь, одному з державних органів – Верховній Раді,  Центрвиборчкому або ж РНБО, – доведеться взяти на себе відповідальність та визначити території, де вибори не будуть проведені взагалі. Припускаю також, що навіть після завершення бойових дій воєнний або надзвичайний стан буде діяти локально, що також вплине на хід виборів. А знелюднення випалених війною територій потребуватиме переформатування виборчих округів.

3. Проблема деокупованих територій

Чи зможе Україна в ході завершення війни вийти на кордони 1991-го або 2022 року (або ж, у найгіршому варіанті, лінія розмежування пройде по захопленим на момент проголошення миру територіям), це питання відкрите. Але припустимо, що усі загарбані землі будуть деокуповані. Проведення на них виборів потребуватиме, вочевидь, диференційованого підходу. Тобто одна справа – це умовна Буча, де противник перебував недовго, а місцеве самоврядування після деокупації було відновлено автоматично. І зовсім інша справа – території з довшим строком перебування під окупацією. Там, де мала місце довгострокова інтеграція в систему управління держави-агресора, ймовірно, є сенс відтермінувати проведення виборів, залишивши до певного часу дію військової адміністрації. І про це, напевно, також варто написати окремий закон.

4. Актуалізація реєстру виборців

Це дуже велика проблема. Бо під час дії воєнного стану реєстр залишався закритим. Після закінчення повномасштабної війни відомості, наприклад, у столиці чи інших великих містах можна буде швидко верифікувати. Але у стертих з лиця землі містах і містечках це неможливо апріорі. Плюс не забуваймо про величезну кількість ВПО і тих, хто виїхав з України. Мова про мільйони людей, дані про яких необхідно буде актуалізувати в процесі підготовки до виборів. І особливо це вдарить по місцевих виборах. Бо незрозуміло, як голосуватимуть внутрішньо переміщені особи – за місцем фактичного проживання чи за пропискою? Перше може створити неочікувані проблеми для місцевих громад, адже відсоток ВПО у них здатен вплинути на результати виборів. І це ще один нюанс, який потребує розгляду.

5. Голосування за кордоном

Цифра, яка відображує кількість українців, що виїхали за кордон, рятуючись від війни, постійно варіює. Але за останніми даними, поширеними ООН, поза Україною перебуває дев’ять мільйонів наших співвітчизників. Це дуже й дуже багато, а відтак поки незрозуміло, як залучити їх до виборів. Додатково проблема полягає в тому, що хтось із цих людей став на консульський облік, а хтось – ні. Тому точної цифри виборців за кордоном ніхто не знає. Але для реалізації їхнього виборчого права виникає інший виклик. За кордоном Україна має дуже мало дільниць, і це пов’язано з законодавством інших країн. Останні президентські вибори 2019 року вже продемонстрували їх брак. Здавалося б, рішення у тому, щоб просто збільшити кількість дільниць, але для цього країнам треба змінювати внутрішнє законодавство. Тож це вже завдання для МЗС – виходити на контакт із зарубіжними колегами та шукати вихід зі становища.

6. Проведення виборів через Дію

Цей варіант актуальний в контексті попередньої проблеми – голосування за кордоном. Чи можна організувати голосування там таким чином, щоб українці просто відкрили застосунок та зробити свій вибір? І так, і ні. Електронне голосування несе значні виклики – по-перше, його неможливо повністю захистити від хакерських атак. По-друге, сама система Дії потребує авторизації, а це означає, що таємного голосування не вийде, а це вже суперечить законам України та її Конституції.  Як варіант може бути розглянуте поштове голосування. Але це – надто дороге задоволення, яке потребуватиме значних вкладень.

7. Зміна виборчої системи

Тут мається на увазі теоретичне повернення до мажоритарної системи або ж проблематика відкритих / закритих списків за умови проведення повністю партійних або «змішаних» виборів. Питання зміни виборчої системи почали обговорювати ще до 24 лютого 2022-го. Оскільки місцеві вибори 2020 року за новим Виборчим кодексом (за партійними списками, коли виборець обирав не лише партію, а й поставив галочку за конкретного кандидата від неї) показали на практиці складність такої системи. Нову (а по факту – стару) систему можна також запровадити одноразово з огляду на післявоєнний період. Можливо, найбільш придатною для наступних виборів буде система з закритими партійними списками або змішана, чинна до 2019-го. Все це потребує обговорення.

8. Одночасність парламентських та президентських виборів

У нас уже вийшли строки проведення як парламентських, так і президентських виборів. Перші мали відбутися восени 2023 року, другі – навесні 2024-го. Тож чи не було б доцільним сумістити їх у повоєнній Україні? Таке питання варто розглянути з економічної точки зору, хоча політики, вочевидь, виступатимуть за те, щоб розвести вибори у часі. Вважається, що проведені спочатку президентські вибори забезпечують переможцю більш вигідну позицію на виборах до Верховної Ради, куди він, вже маючи певні адміністративні важелі впливу, може провести потужнішу команду. Але інтереси учасників перегонів варто винести за дужки та керуватися тим, що є більш вигідним для України. Можливо, «обнулення» усіх попередніх правил було б свого роду символічним оновленням держави. Але для визначення нових дат виборів також необхідно вносити зміни до законодавства, і, зокрема, до Конституції. Як відомо, вибори президента у нас призначає Верховна Рада, а вибори Верховної Ради, якщо вони не є позачерговими, не потребують окремого рішення про призначення. Відтак і цей момент слід уніфікувати у новому законодавстві.

9. Агітація на виборах

Іще наприкінці 2022 року до Верховної Ради був внесений проєкт закону «Про внесення змін до Виборчого кодексу України щодо вдосконалення регулювання інформаційного забезпечення виборів та здійснення передвиборної агітації». Нині він безнадійно застряг в парламенті і поки що не розглядається. Між тим дискусія на тему, якою має бути агітація у повоєнний час, має право на існування. У законопроєкті є норма про скасування обмеження доступу журналістів на публічні заходи, пов’язані з виборами. Це, наприклад, завадить партіям проводити закриті з’їзди без доступу преси. Також прописані обов’язкові вимоги до маркування агітації в медіа. І хай ці та інші питання не є першочерговими, їх також слід обговорити.

10. Технічне оснащення виборів 

Говорячи про технічну сторону питання, я маю на увазі «Єдину інформаційно-аналітичну систему «Вибори» ЦВК України». Вона працює з 2004 року, забезпечуючи комплексний підхід до автоматизації виборчих процесів. Така система, як справедливо зазначає очільник Центрвиборчкому Олег Діденко, коштує грошей, і чималих, а тому слід подумати над тим, чи може вона бути використана на перших повоєнних виборах, враховуючи усю їх специфіку. І якщо відповідь на це питання «ні», слід завчасно подбати про апдейт такої системи.

P.S.

На завершення додам, що мій перелік викликів може бути далеко не повним. Кожен бажаючий в праві додати свої пункти і тим долучитися до дискусії. У мене немає сумнівів щодо того, що повоєнні вибори будуть найскладнішими з усіх, котрі коли-небудь проводила Україна. Але це не причина, аби відтерміновувати їх навіть після того, як завершаться бойові дії. Просто до них треба підійти у всеозброєнні, як би прикро це не звучало з огляду на те, що зараз ми найбільше прагнемо зачохлити умовні гармати та повернутися до мирного життя.