Міфи про синхронізацію енергосистеми України і ЄС

Або як красиво "продати" об'єднання енергосистем

Декілька днів спостерігав за неймовірно потужними (як кажуть у відомих мемах «ридали всієї маршруткою» або «мурахи по шкірі») спогадами та оцінками, слізними рефлексіями і навіть відверто фантастичними історіями про «об’єднання» енергосистеми України і ЄС. Важко сказати, що штовхає людей на відверту брехню та вигадки або ж інакше пропаганду про значення та роль «об’єднання» енергосистем. Це ментальна загадка рабського плазування перед «начальником».

Хоча, все це має право на існування. Але є один нюанс: ніхто із живих учасників «історичної» події не навів конкретних прикладів хоча би якогось покращення роботи енергосистеми України від об’єднання із енергосистемою ЄС. А їх – цих цифр і даних – не буде. Бо вони не будуть грати на руку міфу про чудодійну силу «об’єднання».

Зрозуміло, що війна завдає технічної шкоди енергосистемі України, коли руйнує її та завдає збитків економіці. Але це технічний бік справи і фактор війни.

Міф 1. Енергосистеми України та ЄС (сусідніх країн – Польщі, Угорщини, Словаччини, Румунії) були об’єднанні іще з часів СРСР. Тому говорити, що Україна не була частиною енергосистеми ЄС і «об’єднання» відбулось у 2022 році – це як мінімум неправда.

І тоді в період СРСР вони вже працювали як спільна енергосистема. Бурштинський енергоострів був створений фактично у СРСР, а Україна у 1995 році вже далі розвивала цей проект спільного ринку.

Міф 2. Енергосистема України отримала можливість імпортувати або експортувати більші обсяги електроенергії із або в ЄС. Така можливість була завжди.

І щорічні святкування «Укренерго» та Міненерго збільшення пропускної потужності для імпорту електроенергії із ЄС (зараз становить 2,1 ГВт) – це недостойні маніпуляції. І без формального об’єднання енергосистем Україна технічно могла отримувати такі обсяги електроенергії, якби укладала прямі двосторонні договори про імпорт електроенергії із країнами-сусідами.

Приєднання України до ENTSO-E поставило нашу державу у рабську залежність від цієї організації. Хочуть – дадуть дозвіл на 2,1 ГВт. Не хочуть – дадуть на 0,5 ГВт. Ми самі позбавили себе суб’єктності у питанні співпраці із країнами ЄС щодо імпорту-експорту електроенергії.

Міф 3. Об’єднання енергосистем – це все. Кінець. Це щастя для України. А тому більше Україна не має права вимагати чи просити у ЄС. Але це не так. Обіцяна інтеграція України в енергоринок ЄС – це інвестиції в мережі, підстанції, генеруючі потужності (АЕС, ТЕС, ГЕС), дотації тарифів для населення. Ви щось про це чули? Нє? Отож. І не почуєте. Зате вам подарують іще один прапорець ЄС.

Маленькі Естонія, Латвія і Литва (площа – 174 тис. кв км, населення – 6 млн.) лише на загальні роботи по підготовці для виходу із спільного із Росією енергокільця отримали від ЄС 1,6 млрд. євро. А є ще затрати Фінляндії, Швеції і Польщі (орієнтовно 2,5 млрд. євро). Плюс дотації ЄС. Так що можете впевнено множити на масштаб України і уявити скільки мільярдів євро потрібно на реальну інтеграцію, а не паперову.

І Естонія, Латвія і Литва лише на старті змін своєї системи. Ціни на електроенергію виросли. І тепер тарифні гойдалки – це життя цих країн.

Міф 4. Міф про те, що «об’єднання» не впливатиме на тарифи і ціни для населення та бізнесу. Україна самостійно дотує свої тарифи для населення. Для промисловості ціни уже зросли – фактично удвічі із часу «об’єднання» енергосистем. Прайс-кепи (граничні ціни) – зросли у 3-4 рази. І всі далі кричать – давай, піднімай. А це все вбиває здатність конкуренції для українського бізнесу. І Європа тихенько мовчить. Заслужено – бо Україна не член ЄС. А члени ЄС витрачають десятки мільярдів євро для дотацій тарифів і цін. Франція – 30 млрд. євро. Україна – не Франція, але традиційно у нас виходило десь до 5 млрд. євро.

Для населення іще все попереду. І 4,32 грн - хоч і максимально можлива ціна – але за відсутності фінансової підтримки з боку ЄС тарифи будуть рости в сторону 7-8 грн. Питання лише у часі підвищення.

Дуже показовий малюнок про синхронізацію. Пустий як барабан. Який відображає відсутність реальної наповненості синхронізації. Лише гасла, красиві слова та обіцянки.