Рожеві поні Єврокомісії

Чому ЄК існує у паралельній реальності, не відчуваючи наші проблеми?

Якщо судову систему України можна порівняти з наскрізь прогнилим будинком, де все проіржавіло, струхлявіло, все падає та руйнується, то Єврокомісія зі своїми рекомендаціями – це той, хто приходить у такий дім та пропонує суто косметичні, нікому не потрібні зміни.

Стеля ось-ось впаде на голову? Що ж, давайте почепимо на неї ось цю красиву люстру, тоді, може, і не впаде. Підлога така нерівна, що аж стільці ноги ламають? Ось вам чудовий єврокилимок – може прикрити найбільші діри у паркеті. У холодильнику миша з голоду повісилася? Візьміть магнітик – він підніме вам настрій.

Це я до чого? До того, що в Україні катастрофічно бракує суддів, а Єврокомісія пропонує створити ще один суд – Вищий суд з публічно-правових спорів і, звісно ж, заповнювати його вакансії за допомогою міжнародних експертів.

Про те, що ЄК живе у паралельній реальності, і поговоримо далі.

Чого від нас хочуть?

Власне, Єврокомісія орієнтується на ті дані, які їй надають українські офіційні інституції. ЄК не ходить по наших судах і не моніторить стан тамтешніх справ. Ні, вона отримує інформацію від уряду, а також від активістів, котрі почасти спонсорувалися USAID.

Останнім подобаються і реформи заради реформ, і імітація змін, бо західні гранти традиційно годують цей контингент, який не хочуть втрачати свій хліб з маслом. 

Поспілкувавшись із ними, Єврокомісія і нарізає нам завдання. Часто – незрозумілі. Або ж такі, які заздалегідь є нездійсненими.

Нині від нас чекають, приміром, нову систему декларацій доброчесності суддів, і ця система має включати для суддів вищих судів тимчасову, але значущу процедуру перевірки із залученням незалежних експертів. Куди ж без них…

Так само ми мусимо:

продовжувати заповнювати вакансії суддів на основі вдосконаленого законодавства;

продовжити проведення кваліфікаційного оцінювання суддів у встановленому порядку та із залученням громадських рад доброчесності;

почати і продовжити розгляд старих дисциплінарних проваджень із залученням Служби дисциплінарних інспекторів та на підставі критеріїв пріоритетності, затверджених Вищою радою правосуддя;

прийняти закон про примусове виконання судових рішень щодо грошових та негрошових зобов’язань та подальшу цифровізацію виконавчого провадження;

запустити систему збору даних для виконання судових рішень;

ухвалити та розпочати реалізацію дорожньої карти модернізації ІТ у судовій системі за результатами аудиту;

продовжити заповнення вакансій суддів у Конституційному Суді;

вдосконалити законодавчу базу для розслідування та розгляду кримінальних справ, зокрема щодо корупції на високому рівні, включно з переглядом існуючих строків досудового розслідування та вилучення положень у Кримінальному процесуальному кодексі щодо автоматичного закриття справ;

вжити дієвих заходів щодо усунення корупційних ризиків у Верховному Суді (а це, між іншим, цікавий момент, до якого я ще повернуся згодом).

Також йдеться про необхідність затвердження Вищою радою правосуддя єдиних критеріїв оцінки доброчесності суддів і «зміцнення інституційної спроможності ВРП, ВККС та ГРД з огляду на їхнє велике навантаження».

Як бачимо, в рекомендаціях знайшлося навіть місце для ІТ та цифровізації, але все решта – це доброчесніть, доброчесність, доброчесність… Ні, я нічого не маю проти доброчесності, але нині це вже синонім халви, від якої у роті не стає солодко.

Хоча, звісно, я не процитувала навіть десятої частини звіту Єврокомісії, оскільки звіт цей містить сотню сторінок. Але гадаю, читач не пробачить мені, якщо я «пірнатиму» у нього надто глибоко, намагаючись намацати ногами дно, з-під якого нам продовжують стукати.

Я натомість запропоную читачеві свій власний ТОП-10 проблем судової системи, які, можливо, не бачить чи не усвідомлює Єврокомісія. Після ознайомлення з ним кожен сам буде бачити, чи стикуються її рекомендації з реальним станом речей.

1. Недовіра до судів та суддів

Так, це проблема. Бо довіра суддям і прокурорам серед опитаних соціологами українців є критично низькою, і лише 12% та 9% респондентів довіряють відповідно судам та прокуратурі. Такими є дані дослідження, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології.

КМІС заміряв, у кого що підросло або – навпаки – «просіло» за останній рік. Приміром, ЗСУ як мали, так і зберігають надалі високий рівень довіри. А от щодо рівня довіри судам та прокуратурі, то дослідники зазначають, що формально показники майже не змінились за рік, втім, за іншими даними, можна побачити загострення сприйняття ситуації зі справедливістю.

Тобто на справедливість в країні попит є, а от ще на трильйон нових судів – немає. Бо й ті, що існують вже, цю саму справедливість ніяк не забезпечують.

2. Провал експерименту під назвою «іноземці прийдуть – порядок наведуть»

Від недовіри системі не рятують ті численні міжнародні спостерігачі, іноземні експерти тощо, які інкорпоровані нині у наші механізми відбору суддів або інших посадовців в органах, дотичних до здійснення правосуддя – тут я маю на увазі передусім Вищу раду правосуддя та Вищу кваліфікаційну комісію суддів.

Хоч з іноземцями, хоч без них якість правосуддя не стає кращою. Значить, треба перестати декорувати яскравими імпортними пайетками старі суддівські мантії.

До речі, нині низка нардепів направила до КСУ подання щодо участі у доборах суддів іноземних експертів (ВККС, ВРП). Ініціатори подання пропонують визнати подібний статус кво неконституційним, бо так воно і є – Основний закон не передбачає формування державних органів України іноземними громадянами.

3. Громадські ради доброчесності також не покращують ситуацію

Тут, що називається, дивись пункт 2. Чомусь контроль з боку громадськості не спрацьовує так само, як і контроль з боку іноземців. І судді все так само потрапляють у корупційні скандали або демонструють усім інші свої вади, які чомусь не помічали члени ГРД.

Можливо, певну роль тут відіграє те, що ГРД працювали та й працюють не на громадських засадах, а за рахунок грантів, в тому числі тих, які фінансувала прикрита Трампом USAID?

4. В Україні – значний брак суддівських кадрів

Лише 35% апеляційних судів укомплектовані суддями. Тому Рада нещодавно й прийняла за основу законопроєкт про відрядження суддів першої інстанції до апеляційних судів. Річ у тім, що завдяки міжнародним партнерам у нас – найдовші конкурси на посаду судді, а тому майже дві третини суддівських крісел залишаються вакантними.

Тому законопроєкт № 6049 і хоче виправити цю ситуацію шляхом перекидання суддів з судів першої інстанції до апеляційної. В зв’язку з чим у мене тільки одне питання: а хто ж залишиться у «низових» судах, якщо всі підуть в апеляцію? І як так сталося, що з храму Феміди розбіглися усі її служителі?

До слова, судді апеляційної інстанції (ті, котрі вже працюють) йдуть у відставку, бо вже не витримують усіх перевірок доброчесності. Тиск, погрози та постійні перевірки призводять до того, що служителі Феміди – навіть якщо вік дозволяє їм і далі працювати, віддають перевагу тому, аби просто звільнитися.

5. «Відреформована» ВККС затягує проведення конкурсів на суддівські посади

Власне, пункт 4 та пункт 5 тісно пов’язані між собою – як причина і наслідок. ВККС безбожно затягує (ще з 2023-го) конкурс на 550 вакантних посад суддів апеляційних судів. Дарма, що у переформатуванні самої ВККС брали участь наші улюблені іноземні експерти. Та щось знову пішло не так.

Поки що ВККС бавиться тим, що оприлюднює «актуальний перелік тестових запитань для проведення іспитів у межах кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів». Але ж суддів-то якраз через дії ВККС і нема! То кого комісія зібралася оцінювати? Скоро нікого буде посадити за парту та покласти на неї тест.

6. ВРП підриває основи тієї славнозвісної доброчесності, про яку стільки розмов

До речі, про ВРП. Вона також була відреформована, вона також отримала свою «надбудову» – Етичну раду,  покликану формувати гранично чесний склад ВРП. Склад Етичної ради, нагадаю, включає трьох кандидатів від Ради судді і трьох міжнародних експертів (хто б сумнівався!).

І от вся ця кришталево чиста та чесна ВРП починає оскаржувати положення про те, що член ВРП не може брати участь у будь-яких конкурсах на ту чи іншу суддівську посаду. Я писала про це минулого року, коли Верховна Рада ухвалила прийняти як закон законопроєкт №10140-д.

Рада закон прийняла, але з’ясувалось, що для участі в конкурсі на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів подалися і троє членів Вищої ради правосуддя. Вони, до того ж, свого часу брали участь у призначенні членів ВККС, які і проводять конкурс до апеляційних судів.

Ось така от доброчесність. Такий от «конфлікт інтересів».

7. Упереджено-неупереджений ВАКС

Але поговоримо ще й про Вищий антикорупційний суд. Чи його краще перейменувати у «Вищий антиконституційний»? Закон про нього також містить ознаки того, що положення про ВАКС не відповідають Основному закону, бо й ВАКС формується за допомого іноземців.

Але, наприклад, та ж таки Єврокомісія бачить проблему з ВАКС в іншому: у тому, що Вищий антикорсуд стає дедалі більш залежним від НАБУ та САП, які систематичного порушують конституційні права людини. Що ж, вони самі це сказали…

8. Двічі Верховний Суд та кейс судді Князєва

Риба, як відомо, гниє з голови, тож проблеми суддівської системи починаються, можливо, не з браку кадрів у судах першої інстанції, а з Верховного Суду. З ним свого часу сильно «перемудрили».

Нагадаю, що у 2016 році після прийняття Верховною Радою України змін до Конституції та нового Закону України «Про судоустрій і статус суддів» було утворено новий Верховний Суд як найвищий суд у системі судоустрою України.  «Новий» Верховний Суд розпочав свою діяльність із 2017 року. А старий «Верховний Суд України» взялися ліквідовувати.

З цим не погодилися судді Верховного Суду України, які звернулися до Конституційного Суду (а про нього буде далі) й попросили КСУ висловитися з цього приводу. І КСУ зазначив, що виганяти суддів з Верховного Суду України було неправомірно, бо відбулася лише зміна назви органу, а не його ліквідація.

Але все це дрібниці порівняно з кейсом колишнього голови ВС Всеволода Князєва, котрий погорів на величезному (у 2,7 млн доларів) хабарі та був звільнений з посади рішенням ВРП.

9. Паралізований Конституційний Суд

Про цей сюжет я писала зовсім нещодавно. Суть його полягає у тому, що троє суддів Конституційного Суду України завершили дев’ятирічний термін свого перебування на посаді та пішли у відставку. Відтепер Суд працюватиме у складі 11 суддів та потребуватиме скорішого заміщення вакансій.

А поки що наявність вільних крісел у КСУ означає, що повністю буде заблоковано роботу Великої палати, для якої потрібно кворум із 12 служителів Феміди. Велика палата Конституційного суду ухвалює рішення щодо конституційних подань, які надходять від народних депутатів, президента та інших суб’єктів їх внесення.

Крім цього, недієздатною буде робота Другого сенату Конституційного суду: залишилося п’ять суддів при кворумі у шість.

Все це дуже погано, хоча – якщо розібратися – КСУ є дуже дорогим та вкрай неефективним механізмом. При космічних зарплатах суддів Конституційного Суду всі вони демонстрували майже нульовий ККД. Та ще й були – завжди, за всіх президентів України – політичного заангажованими.

10. Колапс судової системи

Власне, десятий пункт мого нарису є підсумком та висновком всього вище зазначеного. В українській судовій системі нічого не працює як слід – ані на «низовому» рівні, ані на найвищому. Прикро, але це факт.

І цей факт не прикрити ніяким фіговим листком рекомендацій від шановних європейських партнерів. Наш «сором» такий великий, що на нього треба цілу фігову рощу. Але краще за все – без жодних ботанічних метафор – визнати, що наші проблеми є справді глибокими та системними.

Як то кажуть, одужання починається з прийняття своєї хвороби. І нам зараз потрібно саме це. А як же цифровізація та ІТ? А це трохи зачекає – до кращих часів.

Бо справедливість все таки важливіша.