Українці воюють. Хтось – на фронті. Хтось – у лікарнях, рятуючи поранених. Хтось – у тилу, забезпечуючи армію.
Ми віддаємо найкращих синів і дочок, щоб Україна вистояла. І в цей час за нашими спинами, у затишних кабінетах, хтось веде переговори про нашу долю.
США, Росія, Європа – всі прагнуть бути "посередниками", "миротворцями", "гарантами". Але єдиний, хто має право вирішувати майбутнє України – це самі українці. І будь-яка спроба домовитися про нас без нас – не дипломатія, а зрада.
Переговори США та Росії: про що домовляються без нас?
Останнім часом знову активізувалися переговори між США та Росією. У Вашингтоні звучать голоси, які натякають на "мирне врегулювання", а в Москві вже кілька місяців вкидають тези про "заморожений конфлікт". Що це означає?
Це означає, що в кабінетах Заходу з’являються ті, хто готовий втомитися від підтримки України. Поки українські солдати стоять під обстрілами, деякі політики шукають способи, як завершити цю війну так, щоб їм було зручно. Але їхня зручність – це наша окупація.
Захід розуміє, що Росія не зупиниться. Але чи готові вони підтримувати Україну довгостроково? Чи не вирішать вони "пожертвувати" нами заради власної стабільності?
Європа: союзники чи спостерігачі?
Європейські лідери закликають Україну не припиняти вогонь без мирної угоди. Це звучить красиво. Але що це означає?
Якщо це означає, що Захід продовжить підтримувати нас усіма силами – це добре. Але якщо це чергова дипломатична гра, яка має змусити нас до поступок, то це катастрофа.
Фінансова допомога ЄС справді важлива, але її недостатньо. Санкції проти Росії працюють, але не настільки ефективно, як хотілося б. Бо поки нафтодолари течуть у Москву, Кремль матиме ресурси для війни.
Західні країни мають зрозуміти: Україна не просто просить допомоги, Україна захищає не лише себе, а й увесь цивілізований світ.
Головний гріх – вирішувати нашу долю без нас
Історія вчить: коли Україну намагалися ділити за нашими спинами, це завжди закінчувалося трагедією.
- 1939-й рік – пакт Молотова-Ріббентропа. Європа закрила очі, і СРСР розірвав Польщу та Прибалтику.
- 1994-й рік – Будапештський меморандум. Нам дали гарантії безпеки, але як тільки настала загроза, ці гарантії виявилися паперовими.
- 2014-й рік – Мінські угоди. Захід домовлявся з Путіним, а ми отримали ще більше війни.
Україна – не чиясь територія для геополітичних експериментів. Ми маємо свою волю, свою державу, свою кров, пролиту за незалежність.
І тому всі, хто сідає за стіл переговорів без України, чинять не просто політичну помилку – вони чинять гріх. Бо жодна угода, підписана без волі народу, не має сили.
Що нам робити?
- Говорити відкрито. Світ має почути нашу позицію: жодних рішень без України.
- Вимагати справжньої підтримки. Не співчуття, не красивих заяв, а реальної допомоги: зброї, фінансів, санкцій.
- Не дозволяти маніпулювати собою. Ми знаємо, що таке російські "мирні плани". Це не мир – це капітуляція.
Молитва за справедливий мир
Україна стоїть перед випробуванням. Але Господь каже: «Не бійтеся, бо Я з вами» (Іс. 41:10).
Я молюся, щоб у серцях світових лідерів була не вигода, а правда. Щоб мир, який вони шукають, був не фальшивим компромісом, а справжньою перемогою добра над злом.
Я молюся за наших воїнів, які захищають землю, щоб їх не зрадили ті, хто мають владу.
Я молюся за кожного українця, щоб ми залишилися сильними, єдиними та не дали себе обманути.
І нехай Бог буде з нами, бо справедливість – це не просто слово. Це сила, яка перемагає.
З благословенням, і з вірою в Україну!
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.