Відсутність наказу путіна про "СВО": правові нюанси російського законодавства

Чому кремль не видав офіційний наказ про початок війни? Які правові наслідки це має для військових, цивільного населення та міжнародного права? Розбираємо юридичні колізії, можливі ризики та наслідки.

Війна – це завжди чіткі правові межі, які визначають її початок, хід та завершення. Проте в реальності, коли держава-агресор намагається обійти міжнародне та національне законодавство, ці межі розмиваються, створюючи правові парадокси. Одним із таких парадоксів є відсутність офіційного наказу президента рф про початок так званої «спеціальної військової операції» (СВО) проти України.

Чому цей наказ так і не був виданий? Чи має це юридичне значення? Як відсутність формального рішення впливає на статус військових, цивільного населення та навіть самої російської влади? 

Відсутність наказу: юридична аномалія чи свідомий маневр?

Війна, яку росія розв'язала проти України у 2022 році, має безліч аспектів, які виходять за рамки звичних правових норм. Один із таких аспектів — відсутність офіційного наказу президента рф володимира путіна про початок так званої "спеціальної військової операції" (СВО).

У класичному правовому полі оголошення війни або застосування військової сили вимагає дотримання певних процедур, закріплених у національному законодавстві країни-агресора. Однак у випадку з росією ці механізми було грубо проігноровано або ж свідомо обійдено. Що це означає з точки зору закону?

Конституційний аспект: що говорить основний закон рф?

Конституція російської федерації прямо регулює питання застосування військової сили. Згідно з ч. 2 ст. 87, президент росії є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил і має право запроваджувати воєнний стан. Однак для цього, відповідно до ст. 102, необхідна згода ради федерації. Цей механізм у випадку з "СВО" не було застосовано.

Більше того, відповідно до федерального конституційного закону "Про воєнний стан", для його запровадження необхідний відповідний указ президента, який підлягає негайному оприлюдненню. Тож його відсутність породжує серйозні юридичні колізії.

Відсутність наказу як спосіб уникнення відповідальності

Однією з можливих причин відсутності офіційного документа є спроба мінімізувати юридичні ризики. Ухвалення наказу або указу офіційно закріпило б факт ведення війни, що мало б низку наслідків як для міжнародного, так і для внутрішнього права рф. Зокрема:

• Міжнародне право. Оголошення війни автоматично підпадало б під дію норм міжнародного права, зокрема Женевських конвенцій, що регулюють статус військовополонених, захист цивільного населення тощо.

• Кримінальна відповідальність. російське законодавство передбачає відповідальність за злочини, пов'язані з веденням агресивної війни. Відсутність наказу дозволяє обійти цей аспект та уникати звинувачень у воєнних злочинах.

• Внутрішньополітичні наслідки. Формальне оголошення війни мало б серйозні наслідки для економіки, громадського порядку та внутрішньої політики рф.

Феномен "СВО": гра слів чи юридична маніпуляція?

Поняття "спеціальна військова операція" не є закріпленим у військовому законодавстві РФ. Це скоріше пропагандистський термін, покликаний приховати реальний стан речей. Війна, навіть якщо її назвати "операцією", не перестає бути війною, і з точки зору міжнародного права та статутів ООН росія здійснює акт агресії.

Зміна термінології дала змогу кремлю уникати багатьох правових та політичних зобов'язань. Наприклад, офіційне оголошення війни вимагало б проведення масової мобілізації, зміни в законодавстві про військову службу, фінансування армії за іншими схемами тощо.

Юридичні наслідки для військових і цивільного населення

Відсутність офіційного наказу створює парадоксальну ситуацію. Солдати, які беруть участь у "СВО", з юридичної точки зору не мають законного статусу, адже в наказах про їх відправлення на війну немає чіткої правової підстави. Це означає:

• Вони можуть оскаржувати законність свого призову.

• Вони не можуть бути офіційно визнані учасниками бойових дій у рамках чинного російського законодавства.

• Їхні права на соціальне забезпечення, страхові виплати тощо залишаються під питанням.

Також це стосується і цивільного населення, яке зазнає економічних, соціальних та правових наслідків через ведення фактично незаконної війни. Громадяни рф фактично позбавлені права на офіційні механізми правового захисту, оскільки формально країна не перебуває у стані війни.

Чи є вихід із правового хаосу?

росія опинилася в пастці власної юридичної маніпуляції. Відсутність чіткого правового підґрунтя підриває основи легітимності будь-яких дій влади в рамках "СВО". Єдиним шляхом виправлення ситуації могло б бути повернення в правове поле, але для цього необхідно визнати факт агресії та зупинити війну.

З міжнародно-правової точки зору, дії росії вже розглядаються в міжнародних судах, і відсутність офіційного наказу про початок війни не врятує відповідальних осіб від трибуналу. У сучасному світі юридичні лазівки не скасовують факту воєнних злочинів, проте в Україні ми стикаємося з унікальним феноменом — особами, які воюють на боці росії без офіційного наказу, без легітимного статусу, без жодного виправдання з точки зору міжнародного права. Вони приходять як примари війни, а залишають після себе руїни, біль і безкарність.

Хто вони: «добровольці» чи військові злочинці?

Одна з найбільш підступних особливостей цієї війни — розмитість ролей. росія активно використовує так званих «добровольців», приватні військові компанії та ідеологічно мотивованих бойовиків, які не входять до офіційного складу збройних сил. Чи робить це їх менш винними? З юридичної точки зору — аж ніяк. Вони підпадають під визначення найманців згідно з Додатковим протоколом до Женевських конвенцій 1977 року. Вони — військові злочинці, навіть якщо не отримували прямого наказу з москви.

Юридичні пастки та спроби уникнути відповідальності

росія уникає відповідальності, використовуючи класичний прийом гібридної війни: «їх там немає». Водночас міжнародне право передбачає, що навіть якщо бойовик воює «без наказу», це не звільняє його від відповідальності за воєнні злочини. На практиці ж таких осіб важко ідентифікувати та притягнути до відповідальності. Вони часто використовують підроблені документи, зникають у цивільному натовпі, ховаються за кордоном.

Проблема ідентифікації та покарання

Міжнародний кримінальний суд та трибунали з розслідування воєнних злочинів стикаються з труднощами в доведенні участі окремих осіб у військових злочинах. Адже більшість доказів — це свідчення потерпілих, супутникові знімки, перехоплені переговори. Але цього замало, якщо особа не є частиною регулярної армії або її роль у злочині неочевидна. Саме тому важливо створювати єдині бази даних, розробляти алгоритми цифрового розпізнавання злочинців, використовувати ДНК-експертизи.

Як їх судити: механізми міжнародної відповідальності

Механізми правосуддя працюють, хоча й не так швидко, як нам би хотілося. Сучасна практика передбачає кілька шляхів:

1. Міжнародний кримінальний суд (МКС) — якщо є докази, що особа вчинила злочини проти людяності, воєнні злочини або геноцид.

2. Національні суди України — суди можуть засуджувати військових злочинців за національним законодавством, зокрема за статтею 438 КК України.

3. Універсальна юрисдикція — деякі країни (наприклад, Німеччина, Іспанія) можуть судити військових злочинців незалежно від їхнього громадянства, якщо злочини є особливо тяжкими.

4. Спеціальний трибунал — ідея створення окремого судового органу для розгляду злочинів росії проти України набуває популярності.

Відсутність наказу путіна про "СВО" — це не просто юридична колізія, а цілеспрямована стратегія, що має далекосяжні наслідки. російська влада свідомо уникає юридичних формальностей, щоб мінімізувати відповідальність. Проте, як свідчить історія, уникнути правосуддя в довгостроковій перспективі неможливо. Закон, навіть коли його намагаються обійти, рано чи пізно бере своє.