Конституційний сум: чи запрацює КСУ у повному складі і коли це станеться?

Не зайвим буде і питання про те, роботу якої якості зможе продемонструвати цей орган

27 січня офіційно стало відомо про те, що троє суддів Конституційного Суду України завершили дев’ятирічний термін свого перебування на посаді. Відтепер Суд працюватиме у складі 11 суддів та потребуватиме скорішого заміщення вакансій, повідомив відділ комунікацій КСУ та правового моніторингу.

«У Конституційному Суді України 27 січня 2025 року відбулося урочисте засідання з нагоди припинення повноважень суддів Конституційного Суду України Віктора Колісника, Віктора Кривенка та Володимира Мойсика у зв’язку із завершенням дев’ятирічного терміну їхніх повноважень відповідно до статті 149-1 Конституції України», – йшлося у повідомленні КСУ у понеділок.

Але що означає наявність 11 суддів із 18 необхідних? Це означає, що повністю буде заблоковано роботу Великої палати, для якої потрібно кворум із 12 служителів Феміди. Велика палата Конституційного суду ухвалює рішення щодо конституційних подань, які надходять від народних депутатів, президента та інших суб’єктів їх внесення. Крім цього, недієздатною буде робота Другого сенату Конституційного суду: залишилося п’ять суддів при кворумі у шість.

Звичайно, що параліч будь-якого державного органу України – про що б не йшлося – це завжди погано. На це звертає увагу і Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець, який зазначає, що «така ситуація є неприпустимою, адже від роботи Конституційного Суду залежить стабільність правового порядку та гарантія захисту прав і свобод кожного громадянина».

І все це і так, і не так одночасно. Бо, з одного боку, вакансії мають бути заповнені, а КСУ – повинен запрацювати, але з іншого боку, а чи так вже багато було користі останнім часом від цього суду навіть за наявності кворуму? Пропоную разом пошукати відповідь на це питання.

Складнощі вибори судді

Варто додати, що зараз Дорадча група експертів проводить співбесіди з 26 кандидатами на посади судді Конституційного суду за квотою президента, 13 кандидатами – на вакантні посади суддів за квотою Верховної Ради, восьми кандидатами – на посади судді за квотою зʼїзду суддів України. Разом же треба заповнити цілих сім вільних крісел.

А сама дорадча група складається з шести експертів: трьох українських і трьох іноземців. Останні мають «контрольний голос» під час процедури голосування. Наявність міжнародних експертів скрізь – де треба і не треба – вже давно нікого не дивує. Проте доцільність їх приєднання до виборів у ряд органів судової та / або антикорупційної сфери все ще не проговорюється вголос.

Що ж, давайте натомість поговоримо про доцільність існування Конституційного Суду як такого. Чи то пак про його ефективність. Тут не можна не відзначити, що починаючи з 2021 року, різко зменшилася кількість рішень, ухвалених Великою палатою: у 2021 році було прийнято три рішення, у 2022-му – чотири, у 2023-му – одне, у 2024-му – одне.

Приблизно із рік тому суддя Конституційного суду у відставці Віктор Шишкін у інтерв’ю медіа дивувався: за його каденції (у 2006-2015 роках) суд спокійно ухвалював за рік до 30 рішень. А бувало й більше. Це відбувалося як на межі кворуму, так і з невеликим запасом голосів. При цьому причини низької працездатності нинішнього складу суду, як на мене, лежать на поверхні.

По-перше, серед суддів КСУ мало людей, готових відстоювати свої позицію за будь-яких обставин. Навіть якщо вона не подобається владі, сектору громадських активістів або будь-кому іншому. По-друге, лякає загальний рівень непрофесіоналізму.

Минулого року кандидат на посаду судді Конституційного суду, суддя Господарського суду Закарпатської області Любомир Андрейчук потрапив у конфуз: фахівець, який претендує тлумачити Конституцію, не знає, коли вона була прийнята. Відповідаючи на запитання Дорадчої групи експертів, суддя довго мовчав, намагався не відповідати взагалі, але врешті видушив із себе «1991 рік» замість правильної дати, відомої школярам, – 28 червня 1996 року.

Втрата «слушного моменту»

Та навіть якби претендент відповів на таке елементарне питання правильно, це ніяк не наближає нас до розуміння того, чому КСУ розглядає деякі справи так неприпустимо довго? Зокрема, у закону «про про очищення влади» на предмет конституційності який все перевіряє КСУ,  вже закінчився сам термін люстратаційних обмежень, а судді все ще тримають справу на розгляді. Або ось ще приклад від судді КСУ Олега Первомайського:

Парламент скасував у 2019 році перелік об’єктів, які не можна приватизовувати, й увесь цей час держава живе без переліку майна, яке мало би бути захищеним. Тому понад півсотні народних депутатів звернулися до Конституційного суду – відсутність переліку дає можливість приватизувати будь-яке підприємство, навіть те, яке стратегічно важливе для нацбезпеки. Та після п’яти років розгляду справи Велика Палата Конституційного суду вирішила просто самоусунутися від вирішення питання і закрила провадження у резонансній справі.

«Сторонній непідготовлений читач актів Конституційного Суду ризикує втратити останні орієнтири в розумінні того, якого ж слушного моменту чи якої надважливої справи «всього життя» очікує національний орган конституційного контролю для ухвалення рішення по суті справи. В одному голлівудському фільмі… один кіногерой, якого грав Джоні Депп, сказав іншому, у виконанні Орландо Блума: «Якщо ти чекав слушного моменту, то це був він». Був у тому розумінні, що ти його щойно безповоротно втратив», – писав Первомайський.

І це дійсно так. Постійне зволікання з ухваленням рішень дуже негативно відбивається на сприйнятті Конституційного Суду. Я зумисно не кажу «на рівні довіри до нього», бо такі заміри, здається, ніколи не проводилися соціологами. Припускаю, що якби відповідне опитування відбулося, його учасники зазначили би, що взагалі не відчувають того, як наявність КСУ відбивається на їхньому повсякденному житті.

Між тим не можу не згадати, як іще влітку 2022 року голова Верховної Ради Руслан Стефанчук зазначив, що мотивація рішень КСУ повинна відображати та спрямовувати розвиток суспільства, слугувати правовим та моральним орієнтиром для майбутніх рішень усіх гілок влади. «Рішення Конституційного суду мають бути гарантією того, що будь-яка діяльність влади відповідає Конституції. Водночас існування суперечливих рішень також може бути несумісне з принципом верховенства права», – наголосив він.

А що робити, якщо рішення КСУ відсутні в принципі як такі?

Залежна незалежність?

Той таки Стефанчук, вітаючи минулого року суддів із 28-ою річницею Конституції України, зазначив, що Конституційний суд України завдяки проведеним Верховною Радою реформам позбавлений будь-якого політичного впливу.

За словами спікера, парламент у частині виконання вимог Єврокомісії реформував КСУ і запровадив конкурсний відбір суддів України, і саме за цією процедурою конституційною більшістю обраний і призначений парламентом суддя КСУ. Словом, резюмував Стефанчук, «КСУ стає тим судом, що позбавлений будь-якого політичного впливу. І це незворотній процес».

Проте чи вірить шановний спікер ВРУ в те, що сам говорить?

Показовою в цьому відношенні була ситуація, коли Офіс президента не став направляти до Конституційного Суду звернення щодо легітимності перебування Володимира Зеленського на посаді президента України. 20 травня 2024 року сплив п’ятирічний термін його каденції. І висновок суду був би зайвим аргументом для тих, хто намагається «хитати» Зеленського в Україні та за її межами. Щоправда, з цього приводу своє вагоме слово вже сказала Центральна виборча комісія. Та й опозиція не висловлює жодних сумнівів у подальшій легітимності гаранта.

І все ж таки цікаво, чому цього не було зроблено. Чи дійсно КСУ настільки незалежний, що його думка могла не сподобатися Банковій? Чи він ризикував розтягнути розгляд питання на десятиліття – доки воно не втратило би своєї актуальності? Чи в КСУ неспроможні дати грамотну відповідь, а тому це питання і переадресували  Центрвиборчкому? Яка з характерних рис роботи КСУ стала на заваді тому, аби питання президентських виборів було розглянуто?

Напевно, зараз це вже не так важливо. Але сам стиль роботи КСУ набуде першочергового значення після завершення війни та скасування воєнного стану. Адже тоді, напевно, на порядку денному постануть різного роду зміни до Конституції України.

Теоретично за них може проголосувати парламент, а далі знадобиться експертиза знавців конституційного права. Та чи впораються судді КСУ з їх захмарними зарплатами і вельми спокійний графіком роботи (назвемо це так) із тим, аби просто виконати свої обов’язки?

Це питання я віднесу до розряду риторичних. Я сама завершу свій матеріал ще однією цитатою Олега Первомайського:

«Чи не є марними сподівання на те, що незалежний, неупереджений та справедливий суддя може з'явитись нізвідки та всупереч усьому: нескінченним судовим реформам, зневазі і недовіри до суддів, істотним ризикам притягнення до дисциплінарної та іншої відповідальності? У відомому релігійному сюжеті потрібно було 40 років блукань пустелею для досягнення бажаного результату. Припускаю, що для формування незалежного та неупередженого суддівського корпусу потрібен такий же час, протягом якого нарешті проведуть та завершать усі судові реформи, оцінювання та конкурси на посади суддів. Тому «ідеальні» судді з омріяного майбутнього лише почали навчання на першому курсі юридичного факультету. Однак, можливо, я помиляюсь, і сюжет значно гірше – відлік цих 40 років ще взагалі не розпочався».

Хто знає, як воно буде насправді і який КСУ ми отримаємо на виході – бодай найближчим часом, після заповнення усіх вакансій, які посядуть українські судді, відібрані іноземними фахівцями?...