Правки Лозового. Чому саме в частині скасування цих правок тиснуть на Україну?

Тому що іноземці бачать у них корупційні ризики, але при цьому не враховують усі аспекти наших реалій

Іще до жовтня 2024 року Україна мала виконати положення останнього меморандуму з МВФ щодо взятих на себе урядом зобов’язань щодо внесення змін до Кримінального процесуального кодексу та скасування так званих «правок Лозового». Станом на кінець січня 2025 року зміни до КПК не внесено і правки не скасовано. Останнє – на думку багатьох, і, зокрема, бізнесу, є цілком навіть позитивним моментом.

Відразу нагадаю, що правки Лозового – це достатньо об’ємний комплекс заходів, який народний депутат VIII скликання Андрій Лозовий привніс у закон «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

І серед цих заходів було, наприклад, положення про те, що експертизи в кримінальному провадженні проводяться за рішенням слідчого судді. Воно проіснувало недовго і було скасовано вже у 2018 році, оскільки потягло за собою шалене навантаження на судову систему.

Серед правок Лозового були й інші аспекти, але вони нікого не хвилюють, адже загальна увагу прикута до одного-єдиного моменту – обов’язкового закриття кримінального провадження після спливу строків розслідування. Саме це і стало останнім часом неподоланим каменем спотикання.

Тож коли говориться, що МВФ вимагає скасування правок Лозового, то на увазі мається – тільки в цій частині. Але чому кредиторів турбують строки розслідувань і як це пов’язано з платоспроможністю України? Розберемося в цьому питанні ще раз.

По суті

Зазначу, що нинішні правки Лозового існують вже у редукованому вигляді. Спочатку масштаб перетворень, які вони несли, був більшим, але надалі від правок відрізали «по шматочку».

Від початку правками було визначено, що строк досудового розслідування починав обчислюватися не з моменту, коли особі повідомлено про підозру, а з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР).

Багато хто вважав, що обмеження строків досудового розслідування могло негативно вплинути на ефективність розслідування економічних та корупційних злочинів.

Дійсно, розслідування цієї категорії справ є складним та може займати тривалий час, що зумовлено складністю збору доказів. Тому почала закрадатися думка, що обмеження строків досудового розслідування допомогло корупціонерам уникнути відповідальності. Саме це і стало підґрунтям для атак на «правки Лозового».

Однак не забуваймо і про те, що Україна – серед «рекордсменів» за кількістю звернень до Європейського Суду з прав людини, внаслідок недотримання правоохоронними органами та судами розумних строків у кримінальних провадженнях.

Правки Лозового першочергово і були спрямовані саме на забезпечення гарантії на дотримання цих строків.

Правки на поправки

Тепер частина 1 ст. 219 КПК викладена у новій редакції, згідно з якою: строк досудового розслідування обчислюється з моменту повідомлення особі про підозру до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотанням про закриття кримінального провадження або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження.

Частина 2 ст. 219 КПК, в якій йшлося про те, що строк досудового розслідування починався з моменту внесення відомостей до ЄРДР, виключена з кодексу.

Частина 4 ст. 219 КПК, згідно з якою обмежувалися загальні строки досудового розслідування, виключена з кодексу.

Тобто обмеження щодо строків розслідування до вручення підозри були скасовані, і тепер розслідування тепер може тривати безстроково.

Але якщо підозра вручена, то після цього строки досудового розслідування мають свій граничний термін. Він складає максимум 18 місяців – залежно від тяжкості скоєного злочину.

Останнє, що лишилося від «первісних» правок Лозового, так це підстава для закриття кримінального провадження, яка полягає у строках досудового слідства, які спливли.

Тобто ще раз: якщо після повідомлення особі про підозру спливли строки слідства, а справу так і не направили до суду, то це є підстава для її закриття. Це той останній «редут», за який б’ються противники скасування правок Лозового. Кожен фігурант кримінального провадження міг піти до суду після того, як його строки добігли кінця, і вимагати закриття справи – невідомо, щоправда, яке рішення ухвалив би суд, але шанс на закриття, принаймні, був.

Нині підозрюваних хочуть позбавити і цього.

Свого часу правки Лозового вибивали землю з-під ніг у тих, хто прагнув шантажувати підозрюваних безкінечно розтягнутим у часі слідством, підвішувати (умовно кажучи) фігуранта за певні частини тіла та вимагати грошей за закриття провадження. Коли ж завдяки правкам у слідства з’явився граничний «термін придатності», після якого воно має бути завершене у будь-якому випадку, це багатьом не сподобалося.

При чому серед незадоволених опинилися дві категорії – міжнародні партнери та український сектор громадських активістів. Останні просто не прикладали ситуацію з безкінечним слідством на себе. А от чому незадоволені в МВФ?

Побоювання МВФ

Якщо коротко, то партнери побоюються, що таким чином можна затягувати справи проти корупціонерів. Бо ті можуть «заохотити» слідчих тягнути час до останнього – аж до моменту, доки не спливе граничний термін, відведений на розслідування. Так, це можливо, проте у цієї медалі є й оборотна сторона: скасування правок Лозового поверне всі ті негативні тенденції, про які йшлося вище і з якими ці правки боролися. І особливо боляче це вдарить по бізнесу.

Нічого не поробиш, Україна – проблемна держава, у нас правила не працюють так, як вони працюють в такому собі ідеальному демократичному світі, тож партнерам доведеться обирати між ризиком випустити на волю корупціонерів і ризиком зруйнувати підприємницьку діяльність тих, хто не хоче «ділитися» з правоохоронними органами, які по факту давно стали «правопорушуючими».

Хоча, власне, партнери вже визначилися з пріоритетами, і тому вказали нам на ряд структурних маяків, необхідних для продовження співпраці, а серед них – скасування правок Лозового.

І така вимога подобається цілому ряду інституцій (зокрема, силових – а хто б сумнівався?), але тільки не бізнесу. Бізнес-кола в особі своїх профільних асоціацій абощо б’ють на спалах та звинувачують правоохоронців у тиску на бізнес.

Нагадаю, що коли в січні минулого року Бюро економічної безпеки затримало бізнесмена Ігоря Мазепи (а це затримання викликало чималий суспільний резонанс), президент Володимир Зеленський створив Раду з питань підтримки підприємництва, а прокуратура пообіцяла провести аудит усіх справ проти бізнесу.

У квітні 2024-го під час зустрічі з представниками бізнесу та Радою бізнес-омбудсмена тодішній заступник генерального прокурора Дмитро Вербицький заявив, що Офіс генпрокурора провів аудит кримінальних проваджень, які було відкрито проти підприємців, і закрив 19% справ. Пізніше Вербицький уточнив, що в конкретних цифрах було закрито 1218 кримінальних проваджень.

Але потім з’ясувалася, що тут щось не сходилося. Бо серед закритих справ «проти бізнесу» одна справа була у провадженні СБУ, 22 – у ДБР і 155 – у БЕБ. А як же решта 1040? А решта 1040 справ – це ті, які розслідувала Нацполіція, а Нацполіція, як відомо, взагалі ніяк не дотична до «справ проти бізнесу». Тобто в генеральній прокуратурі взяли ЗАГАЛЬНУ кількість справ, закритих буцімто після проведення аудиту, і видали їх як припинення репресій проти бізнесу.  

При цьому у липні минулого року власники та топ-менеджери українських підприємств на круглому столі, організованому ГО «Маніфест 42» повідомили, що жодна резонансна справа корупційного тиску на бізнес, яка перебуває на контролі цієї ГО, не закрита. Силовики продовжують використовувати кримінальні провадження для вимагання хабарів.

А що стосується справи Мазепи, то не вдаючись в її суть (бо суть висунутих обвинувачень тут неважлива, важливо дотримання букви закону при їх розслідуванні), скажу, що ситуація по ній склалася просто неймовірна. Бо, як було зазначено вище, у силовиків (а в даному разі це – ДБР) були лише два варіанти дій: або закрити справу через рік після її порушення (а рік закінчився), і тим самим визнати фігуранта невинуватим, або зібрати достатньо доказів для передачі її до суду.

Правоохоронці між тим обрали третій варіант, хоча законом він тут не передбачений. Вони не зупинили справу і не скерували її до суду, а… призупинили, бо буцімто звернулися за міжнародною правовою допомогою. Такої опції не прописано взагалі, але наші міжнародні партнери можуть бути спокійними: якщо українська правоохоронна система дуже сильно захоче знищити бізнес та його власника, то вона це зробить. Хоч із правками Лозового, хоч без.

То що ж робити із правками Лозового?

Наразі бізнес – із поки що діючими правками Лозового – захищається як може і придумує різні запобіжники від надмірного тиску силовиків. Зокрема, пропонується зі «справ проти бізнесу» винести за дужки СБУ або запровадити поняття «критично важливе майно» (засоби праці, складовігоспдіяльності) та встановити виключні підстави для його вилучення тощо.

Але підприємці не мають права законодавчої ініціативи, а тому все, що вони обговорюють на своїх круглих столах, залишається пошуком того стовідсотково діючого правового захисту, якого вони наразі позбавлені. Так би мовити, мрією про світле майбутнє. А воно може ніколи не настати, якщо правоохоронці отримають додаткові важелі впливу.

Це стосується в першу чергу НАБУ та САП, які будуть посилені скасуванням правок Лозового, адже отримають необмежені у термінах слідчі дії не тільки проти злісних корупціонерів, але і проти підприємців та усіх громадян України, які стануть беззахисними перед правоохоронними органами. Адже поки що виходить так, що, піднявши антикорупційний прапор, наші партнери квапляться прогарантувати безстроковий абонемент силовикам.

«Влада намагається «кинути» МВФ і українців заради збереження скандальних правок», – кричать громадські активісти та борці з корупцією з недержавного сектору, не розуміючи, що рано чи пізно «бєспрєдєл» силовиків може вдарити по них самих.

Бо що якщо вже й посилювати правоохоронні структури, то не раніше аудиту, який має бути проведений як у відношення НАБУ, так і у відношенні САП. Мені вже неодноразово доводилося писати і про скандали, які супроводжують діяльність цих органів, і про потребу перевірки обох структур. По НАБУ аудит не був проведений жодного разу – міжнародна комісія, яка працює в цьому напрямі зараз, обіцяє ознайомити нас зі своїми висновками до кінця лютого.

Те саме стосується і САП, де незалежне зовнішнє оцінювання роботи має проводити кожні два роки (але не частіше двох разів упродовж строку повноважень керівника САП) – таку норму передбачає закон, який був ухвалений ще у 2023-му і набрав чинності 1 січня 2024 року. Один рік після впровадження цієї норми вже минув, тож незабаром має розпочатися підготовка до такого аудиту, і за його результатами можна буде судити про те, чи вартує давати САП додаткові важелі впливу.

А поки оцінка діяльності правоохоронних (і антикорупційних зокрема) органів не проведена, правки Лозового скасовувати не слід, аби не загнати ситуацію з бізнесом у зовсім глухий кут. Нагадаю – хоч і з іншої опери – що від початку 2024 року 254 288 фізосіб-підприємців припинили свою діяльність, а 22,5 тисяч із них зробили це після підписання президентом закону про підвищення податків.

Тобто спочатку війна, потім податки, а тепер і силовики ризикують зовсім добити українське підприємництво, яке теоретично нам ще пригодиться для повоєнної відбудови України (чи воно вже нікому не потрібне, і влада, дослухаючись порад соціологів та демографів, планує запросити до нас мігрантів з Азії та Африки?).

Проте як же вийти з ситуації, що склалася, запитає мене читач. Ситуації, у якій з одного боку на Україну тиснуть кредитори з МВФ, а з іншого – скасування правок Лозового загрожує непередбачуваними наслідками? Якщо чесно, у мене немає відповіді на це питання, і вся ця історія виглядає патовою. Для її розв’язання нам потрібні винятково чесні правоохоронні органи, але, на жаль, мріяти про них можна зараз із таким же успіхом, як про польоти на Марс.

Ілон Маск, щоправда, обіцяє колонізувати «червону планету», але популістів у нас вистачає своїх власних, як і планів, які не реалізовуються, та реформ, котрі не працюють…