Рецепт «Мир через силу» у виконанні України

Саме Україна зараз - незамінна країна для «колективного Заходу». Завдяки тому, що лише наша країна має унікальний досвід багаторічного успішного спротиву агресії РФ. США зрозуміють, про що йдеться.

Перші дні після повернення Дональда Трампа до Білого дому чітко показали його курс на виконання категоричної вимоги до нашої країни (як, до речі, й практично до всіх інших) – припинити бути виключно реципієнтом американської допомоги. А стати, в першу чергу, донором. Донором енергетичних ресурсів, корисних копалин, логістичних можливостей, безпеки, тощо, у першу чергу, для самого Трампа і його найближчого оточення, потім – для Сполучених Штатів і, по-третє, для союзників США.

Саме у сфері безпекових інтересів США і НАТО в цілому наша країна є дуже цінним донором. Бо лише наша країна має унікальний практичний досвід багаторічного успішного спротиву російській збройній агресії: з 2014 року агресії обмежених масштабів на Донбасі, з 2022-го - вже у повномасштабній війні. Й у першу чергу завдяки цьому наша країна вже зараз є безумовним і важливим учасником коаліції країн «колективного Заходу» у протистоянні з Віссю руйнування існуючого світового порядку (Китай, Росія, Іран та Північна Корея).

Тобто, ми у цьому альянсі країн «колективного Заходу» - незамінна країна. Америка, яка звикла називати так себе, зрозуміє, про що йдеться. Проте недостатньо просто бути такою незамінною країною. Потрібно цю нашу виключну роль ще  належним чином сформулювати для сприйняття союзниками (особливо Вашингтоном – Європа значення України для забезпечення її безпеки від агресивних зазіхань Росії в цілому вже добре зрозуміла) і вести комунікацію так, щоб вони це міцно засвоїли.

Власне, це складне завдання спрощується тим, що саме такої історії успіху очікує від нас Дональд Трамп. Україна йому потрібна як «країна-плюс», а не failed країна-невдаха, що без кінця готова лише споживати американську допомогу і нічого при цьому не надавати в скарбничку американських інтересів. Він готовий рахуватися лише з країнами, які є сильними, ресурсними і успішними. Які мають амбіційні цілі, здібні їх досягати й при цьому здатні примножити його, Трампа, й американські активи (фінансові, політичні, геополітичні, тощо).

Ієрархія інтересів Трампа і як покращити у ній позиції України

Спробувати змінити такий підхід нового президента США – думка не лише хибна, але й шкідлива для наших інтересів. Набагато більш конструктивним буде намагатись зрозуміти логіку дій нового хазяїна Білого дома. І діяти так, щоб кожна наша ініціатива чи пропозиція в його очах виглядала як така, що має додаткову користь для нього.

Бо, як правильно констатував колишній посол нашої країни у США Олександр Чалий, що працював там під час першої каденції нинішнього хазяїна Білого дому, багато спостерігав за Дональдом Трампом і спілкувався тоді з ним, у президента Трампа є чітка ієрархія інтересів. Так ось, для Дональд Трампа на першому місці  - інтереси Дональда Трампа, на другому – інтереси його родини, на третьому  - інтереси  його Республіканської партії, на четвертому місці – інтереси Америки, «а інтереси України – то є 35-та позиція, навіть коли від цього залежать інтереси США».

В таких умовах обов’язково необхідно, щоб кожна пропозиція України, де фігурують американські інтереси, мала в собі те, що приносить додаткову вартість самому Трампу чи його родині, чи його партії, або Сполученим Штатам. Бо коли з Києва лунають пропозиції на кшталт заяви про необхідність організації 200-тисячного контингенту миротворців на лінії розмежування з російськими військами за обов’язкової участі американців у цій місії – це точно не знайде сприйняття і схвалення у нинішнього хазяїна Білого дому.

Зрозуміло і виправдане бажання й офіційного Києва і Європи залучити військових США як стримуючий фактор для росіян. Але Трамп готовий говорити лише про чесну угоду в його розумінні. Де в обмін на американську безпекову інвестицію він отримає такі бонуси, які зроблять цю угоду для нього і його країни дійсно вигідною. Qui pro quo – послуга за послугу.

Адже він глибоко переконаний, що весь світ (й Україна у тому числі) лише «несправедливо доять Сполучені Штати». Й тому пропозиції, щоб Штати десь далеко і поруч з агресивною Росією серйозно вклались у допомогу Україні людьми (миротворцями), фінансово, тощо  без одночасного отримання більших за ці вкладення дивідендів - у Дональда Трампа не викличуть нічого, крім відторгнення.

Позитив у тому, що у керівництві України є принципове розуміння підготовки пропозицій із врахуванням фірмових підходів Дональд Трампа – прагматизму і реалізму. Свідченням чого стала спеціально розроблена під Трампа  минулорічна пропозиція у «Плані перемоги» разом із західними компаніями розробляти корисні копалини в Україні.

Але для того, щоб новий керівник США з увагою та прихильно ставився до всіх пропозицій офіційного Києва, необхідно повністю відмовитися від позиції «потрібуємо допомоги і нічого не пропонуємо натомість». А також підняти змістовність та вагу цих пропозицій «від 35-го пункту в ієрархії пріоритетів».

Останнє цілком можливо. Для цього крім обов’язкового врахування користі для перших позицій вище згаданої ієрархії інтересів Трампа Україні необхідно ще

1) зайняти проактивну позицію у підготовці грамотних комплексних пропозицій і

2) пропонувати Вашингтону спільні та повністю узгоджені з європейськими союзниками безпекові  угоди – у такому випадку їхня вага буде на порядки більше, ніж окремих та відмінних між собою теоретичних безпекових міркувань від Києва, Берліна, Парижа, тощо.

Реалістичний шлях для отримання надйних гарантій безпеки

Така проактивна позиція необхідна не тільки у діалозі з Вашингтоном, а й з нашими європейськими союзниками. Бо необхідну роботу із врахуванням всіх ключових наших безпекових потреб за нас ніхто не зробить.

Іншими словами -  у найближчий перспективі по об’єктивних причинах, на жаль, нам «не світить» членство в НАТО. Тому саме від України мають бути запропоновані прораховані й реалістичні підходи для отримання дієвих гарантій безпеки відразу після закінчення «гарячої» фази війни у форматі регіональних безпекових партнерств із країнами Європи.

Йдеться, у першу чергу, про дуже перспективний та сильний безпековий союз Україна – Велика Британія  - Польща. А також про регіональні партнерства з країнами Балтії, Східної Європи та Скандинавії.

У отриманні надійних безпекових гарантій для стримування агресивних зазіхань Росії ці країни зацікавлені так само, як у Україна. Проте для них це загроза – перспектива хоч і близького, але майбутнього, а для нашої країни – реальність, у якій ми живемо вже не один рік.

Подібні гарантії марно чекати від Дональда Трампа. Бо, по-перше, він хоче лише зупинити вогонь. А, по-друге, США дуже далекі від війни в Європі. Й Трамп залізобетонно переконаний, що не Штати, а сама Європа повинна більше вкластися у забезпечення власної безпеки й безпеки України.

Ну що ж - раз сам Трамп велів українцям та європейцям разом більше подбати про власну безпеку, то варто припинити даремно витрачати час в очікуванні від цього провайдера ідеї «Мир через силу» у Вашингтоні чудодійних гарантій безпеки для нашої країни. Й, засукавши рукави, самим працювати по-трампівськи  - з опорою на власні ресурси і можливості, прагматично та реалістично. І в тісній співпраці з європейськими союзниками, які так само як і Україна розуміють масштаб російської загрози й зацікавлені у ефективній протидії їй.