Тиждень, що минув (13-19 січня), був особливо насиченим на різноманітні події як у вітчизняному, так і в зарубіжному політикумі.
Франція могла провести секретні навчання з введення військ в Україну
На минулому тижні в західних ЗМІ, зокрема, Intelligence Online, з’явилась інформація, що ще восени минулого року французькі збройні сили могли провести навчання з відпрацювання сценаріїв з розгортання військ в Україні для відображення російського прориву з території Білорусі. За цією інформацією, 3200 французьких військових тренувалися на території, яка нагадувала закрут річки Дніпро до півночі від Києва. Навчання відбувались у Франції та отримали кодову назву «Персей».
Ці дані, звісно, потребують уточнень та підтверджень, але дана новина виглядає логічною в контексті минулорічних заяв французьких можновладців, передусім президента Е. Макрона, про можливість розміщення французьких військ в Україні за різними сценаріями та функціоналом.
Відтак, можна припустити, що низкою західних країн, передусім Францією, дійсно розробляється варіант заморозки війни в Україні та/або введення військ західних країн до України після досягнення миру, як фактор та гарант безпеки. Втім, на сьогодні така перспектива виглядає мало реальною з огляду на низку чинників – незмінну позицію Росії, яка й надалі ультимативно наполягає на своєму варіанті завершення війни, відсутності чіткого плану та бачення щодо розміщення іноземного контингенту на території України, відсутності перспектив закінчення або замороження війни.
Візит Зеленського до Польщі
15 січня президент України В. Зеленський відвідав Польщу, де зустрівся з польськими можновладцями, зокрема, президентом Польщі А. Дудою, прем’єром Д. Туском та президентом (мером) Варшави Р. Тшасковським. Зустріч Зеленського з останнім викликала обурення польської опозиції, оскільки Тшасковський є не лише мером Варшави, а й кандидатом на майбутніх президентських виборах від правлячої політсили.
В той же час, з головним опозиційним кандидатом – К. Навроцьким президент України не зустрічався. Офіційно ані В. Зеленський, ані його прес-служба не коментували, чому президент України не зустрічався з К. Навроцьким, проте, можна допустити, що це пов’язано з низкою заяв Навроцького, які можна трактувати, як антиукраїнські, зокрема щодо однобокого підходу до проблеми Волинської трагедії, яку, як відомо, частина польського політикуму подає як злочин українських військових формувань (передусім УПА) та покладає провину в цій трагедії лише на Україну. Нещодавно, К. Навроцький знову піднімав тему Волинської трагедії та заявив, що не бачить Україну в ЄС та НАТО, оскільки вона не може «відповісти за дуже жорстокий злочин проти 120 000 своїх сусідів». Українська сторона, в тому числі, й В. Зеленський, розкритикували цю заяву. Втім, є ще формальна підстава зустрічі Зеленського з мером Варшави Тшасковським. Це – вручення нагороди «Місто-рятівник», якого Варшава та низка інших польських міст були удостоєні за надання притулку та всебічної допомоги українським біженцям та загалом Україні.
Чинний президент Польщі А. Дуда, екс-прем’єр М. Моравецький та інші польські політики доволі критично висловились щодо зустрічі Зеленського з Тшасковським та його закиди в бік Навроцького. Потенційно, в майбутньому діалог між Києвом та Варшавою може стати важчим через політичну та ідеологічну складову. Проте, варто дочекатись підсумків виборів у травні цього року.
Попри цей політичний скандал, сам візит був в цілому плідним, але без деталей, вартих окремої уваги. Прогнозовано, сторони говорили про економіку, торгівлю, звісно, про військову допомогу, підтримку біженців тощо. Польща наразі готує вже 46 пакет військової допомоги та є послідовною щодо продовження всебічного тиску на Російську Федерацію. Одночасно з цим, український лідер на зустрічі з польськими можновладцями не обговорював можливу подальшу блокаду польсько-українського кордону з боку польських фермерів, підприємців та активістів, хоча погрози про поновлення протестів та блокади перманентно з’являються в польських ЗМІ та заявах тамтешніх аграріїв й громадських діячів.
«Сторічна угода» між Києвом та Лондоном
16 січня Київ відвідав прем’єр-міністр Великої Британії К. Стармер. В ході його візиту було підписано широко анонсовану «сторічну угоду» між Великою Британією та Україною.
Договір, передбачає збільшення військової і економічної допомоги, посилення військової співпраці в галузі морської безпеки та технологій безпілотників, а також охорони здоров'я. Втім, договір ще має й секретну частину про зміст якої лише можна здогадуватись. Ймовірно, в секретній частині може йтися про розміщення британського контингенту на території України, за прикладом французького, про який згадувалося вище, та контингентів інших західних країн, проте, знову-таки, без чітких перспектив закінчення або заморозки війни конкретизувати механізм розміщення західних військ на сьогодні неможливо.
Чи можна вважати його союзницьким договором та таким, що гарантуватиме пряму військову підтримку Україні з боку Лондона? Варто наголосити ще раз, що для комплексного аналізу необхідно розуміти, що зазначено у таємній частині договору. Але те, що відомо загалу швидше схоже на договір про поглиблене партнерство й меморандум всебічної підтримки України. Як правило, більш змістовні та конкретні договори ратифікуються парламентами країн, що їх підписують, а в їх змісті є конкретні зобов’язання між сторонами. В «сторічному договорі», підписаному 16 січня, здебільшого переважають декларативні наміри.
Проте, що відомо достеменно, це – збільшення військової та економічної допомоги Україні з боку Лондона. Так, якщо у 2024 році Велика Британія на військові потреби України виділила 2,5 млрд фунтів, то в цьому році заплановано виділити майже 3 млрд фунтів. Окремою позицією в списку допомоги Великої Британії є 3 млрд долл США, що мають надійти з прибутку від заморожених активів РФ.
Отже, можна констатувати, що Лондон й надалі лишається послідовним партнером України незважаючи на внутрішню британську політичну та владну кон’юктуру.
Не менш цікавий договір було підписано 17 січня в Москві між президентом Ірану Пезешкіаном та т.зв. президентом Росії Путіним. Мова йде про т.зв. договір про всебічну стратегічну співпрацю між Росією та Іраном.
Цікавим він є особливо в контексті зі схожим договором, який уклала Росія з КНДР торік. В договорі між Москвою та Пхеньяном є стаття, згідно якої, в разі агресії проти РФ або КНДР вони зобов’язуються надавати військову та іншу допомогу всіма доступними засобами, згідно до законодавства обох держав та Статуту ООН. Тобто, операція Сил оборони України в Курській області або, навіть, удари по тимчасово окупованим територіям України, які Росія вважає своїми, спонукають Північну Корею надати всебічну допомогу путінському режиму, що, власне, ми бачимо на прикладі з Курщиною.
А от, якщо подивитися на договір Росії з Іраном, там такої умови немає. В договорі, який підписали Пезешкіан та Путін є лише згадка про те, що в разі агресії проти однієї зі сторін, інша сторона зобов’язується не допомагати агресору свого союзника. Цей пункт сам по собі вже виглядає абсурдним адже важко уявити, що Іран допомагав би Україні в контексті російсько-української війни. І не тому, що Україна є жертвою агресії, а не навпаки. Зрештою, Москва все рівно може подавати Україну, як агресора, знову-таки, в контексті операції на Курщині або ударами по анексованим росіянами українським територіям. Так само абсурдно виглядає варіант в разі, наприклад, ударів Ізраїлю по Ірану чи умовної західної коаліції, що Росія буде допомагати цим країнам.
Пояснення, чому в договорі з КНДР сторони беруть зобов’язання всіляко підтримувати одна одну у випадку агресії проти однієї з них, а в договорі з Іраном цього зобов’язання немає, дуже просте. Справа в тім, що ризик війни на Корейському півострові значно нижчий, ніж на Близькому Сході. По суті, війна між Іраном та Ізраїлем вже відбувається або за допомогою іранських проксі або безпосередньо обмінами ударами між двома державами. Але головне не це. Росія ніколи не піде прямо проти Ізраїлю чи згадуваної умовної західної антиіранської колаліції побоюючись їхньої військової міці та інших військово-політичних наслідків. Іран же не бачить для себе сенсу активно і, головне, офіційно допомагати Росії у її війні проти України. Таким чином, ні Іран, ні Росія не готові йти на великі ризики заради один одного.
Проте, у військовій співпраці у Москви та Тегерана, звісно, є інтерес. Іран зацікавлений у завершенні ядерної програми та модернізації свого авіапарку та ППО, Росія ж зацікавлена у іранських балістичних ракетах, снарядах, іншому озброєнні. Але, як відомо, факт передачі Іраном балістичних ракет Росії й досі не підтвердився, принаймні, не підтверджено їхнє застосування. Відтак, відкритим лишається питання, чим і як вмотивує Москва Іран до більш активної військової допомоги в агресії проти України й чи піде на це керівництво Ірану взагалі розуміючи низку ризиків?
В контексті приходу до влади проізраїльського Трампа та високої вірогідності великої війни на Близькому Сході, Ірану, за логікою, не вигідно постачати до РФ далекобійну зброю, яка знадобиться йому самому. Водночас, слабким місцем Ірану є його протиповітряна оборона та незавершена ядерна програма, тому Ірану доведеться шукати варіанти вирішення цього питання, а їх на сьогодні лише два – допомога Пекіну чи Москви. І якщо Китай цілком вірогідно може посприяти у зміцнені іранської ППО, то допомагати йому в закінченні ядерної програми Пекін навряд чи буде побоюючись реакції США.
Тому, з огляду на вище наведені фактори, Іран, за великим рахунком, в невигідній ситуації й може розраховувати лише на обмежену військову допомогу з боку Москви або йти в ва-банк й ставати спів-агресором проти України та витрачати дорогоцінний арсенал далекобійної зброї в обмін на теоретичну допомогу Москви у створенні ядерної зброї.
Як бачимо, минулий тиждень дійсно вартий підвищеної уваги з боку медіа та експертного середовища, як й з боку пересічних обивателів, що цікавляться політикою. Проте, 20-те січня, яке відкриває новий тиждень, буде ще більш цікавим та, без перебільшення, доленосним, адже саме в цей день починається нова політична епоха в Сполучених Штатах з поверненням Д. Трампа до Білого дому й ця епоха, очевидно матиме свій відбиток й на російсько-українській війні, й на ситуації на Близькому Сході, й на Корейському півострові та Тихоокеанському регіоні.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.