Віддай мільйон!

Чому члени наглядових рад продовжують отримувати захмарні зарплати?

Час від часу громадськість дізнається про те, яку зарплату отримують члени тієї чи іншої наглядової ради. Хоча, якщо вдуматися, то поняття «зарплата» і «член наглядової ради» утворюють такий собі оксюморон, тобто поєднання непоєднуваного. Як, наприклад, «чесний злодій» або «контрольований хаос».

Тому що наглядова рада в усьому цивілізованому світі – це збори інвесторів, а інвестори – це люди, які вклалися у якусь компанію або виробництво. Вони мають право на прибуток, на повернення інвестицій, але не у вигляді зарплат. Доволі дивно та алогічно виплачувати їм винагороду тільки за те, що вони курують власний проєкт.

Але в Україні все це переставлено з ніг на голову. У нас наглядові ради – це, по суті, зібрання випадкових людей, котрі не мають відношення до того чи іншого виробництва. Вони не інвестували в нього, вони не відповідають за нього, вони існують суто «для краси», для представництва абощо.

Яскравий приклад тому – колишній журналіст, колишній народний депутат Сергій Лещенко у складі наглядової ради Укрзалізниці. Яким боком Лещенко – до Укрзалізниці, так і залишилось загадкою. Але факт той, що з 18 грудня 2019 року по 19 вересня 2021 року, доки він там «працював», ексрепортер «Української правди» заробив 6,1 млн гривень, які сам же і показав у податковій декларації.

А у 2022 році, після короткої перерви, Лещенко пішов на друге коло – його призначили заступником голови наглядової ради АТ «Укрзалізниця». І хоча цей великий фахівець з паровозів не зумів відповісти на питання щодо ширини колії української залізниці, його кар’єра, як бачимо, мчить на всіх парах як добре відрегульований електропотяг.

Чого не скажеш про корупцію, адже корупцію на Укрзалізниці прославлений борець із цим ганебним явищем так і не переміг. І до початку повномасштабного вторгнення СБУ та інші правоохоронні органи продовжували публікувати факти розкрадання коштів на залізниці, вимагання хабарів зі сторони керівництва тощо.

А у 2020 році вибухнув скандал, пов'язаний із тим, що Укрзалізниця планувала закупити у компанії Інтерпайп, що належить олігарху Віктору Пінчуку, колеса для потягів на суму 1,9 млрд грн. по завищеній вдвічі ціні – 30 тис. грн. за одиницю проти 19 тис. грн. в минулих закупівлях.

Однак Укрзалізниця та її наглядова рада (куди, до речі, входять і обов’язкові нині іноземці) – далеко не єдиний такий приклад.

Ось з останнього та зовсім свіжого: за 2023-2024 роки члени наглядової ради «Нафтогазу» Людо Ван дер Хейден, Тор Мартін Анфіннсен, Річард Хуквей та Наталія Бойко (радниця прем’єр-міністра України) отримали по 8 млн грн. винагороди кожен (без урахування податків).

При цьому, однак, жодної копійки винагороди за два роки не взяли члени наглядової ради Ростислав Шурма (до вересня 2024 року працював заступником глави Офісу президента), Костянтин Мар'євич (паралельно обіймає посаду першого заступника державного секретаря Кабміну) та Ентоні Маріно.

І це досить цікавий кейс – як з огляду на тих членів наглядової ради, котрі у нинішні важкі часи не відмовляються від мільйонних гонорарів, так і з огляду на те, що журналістам-розслідувачам керівництво наглядової ради «Нафтогазу» спочатку відмовило у проханні оприлюднити суми виплат перелічених посадовців.

Хоча самі журналісти й наголошували на тому, що, згідно із законом, така інформація є суспільно важливою та має бути публічною. Справа зрушила з місця лише тоді, коли медійники звернулися до уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубенця, надіславши його скаргу про порушення «Нафтогазом» права на доступ до публічної інформації. Після цього наглядова рада здалася та надала інформацію про зарплати.

А загалом і до, і під час повномасштабного вторгнення члени наглядових рад – одні з найбільш високооплачуваних працівників. Їхні зарплати сягали та сягають десятків тисяч доларів.

Така традиція була закладена у 2016 році, коли Верховна Рада оновила правила управління об'єктами державної та комунальної власності. Ще через два роки парламентарі ухвалили закон про формування незалежних наглядових рад у держбанках.

          І це нове законодавство поклало початок створенню незалежних наглядових рад на ключових держпідприємствах. Мета новації полягала у запобіганні політичному втручанню та корупції, розмежування функцій регулятора та власника, впровадження світових стандартів корпоративного управління. Але про те, що з того вийшло, я вже частково писала вище.

Нині наглядові ради працюють у державних банках, а також у низці державних компаній: у згаданому вище «Нафтогазі», «Магістральних трубопроводах України», «Укрзалізниці», «Укренерго», «Укрпошті», «Укргідроенерго», «Адміністрації морських портів України» та «Міжнародному аеропорту «Бориспіль». При цьому розмір зарплати – базової винагороди – членів наглядової ради державних підприємств визначається постановою Кабміну і залежить від розміру річного доходу підприємства.

Хоча і це не все. Є ще і додаткова винагорода, яку отримують члени наглядових рад. Так, приміром, голова наглядової ради має право на додаткові виплати у розмірі 20%. Крім того, члени наглядової ради мають право на додаткову винагороду в розмірі 10% від суми винагороди за участь у роботі комітету наглядової ради і право на відшкодування витрат, пов'язаних з виконанням ними своїх повноважень.

Всі члени наглядових рад повинні декларувати майно і всі свої доходи, отримані в Україні та за її межами, включаючи доходи і майно членів сім'ї, хоча іноземців у складі наглядових рад ця норма не стосується.

А от іще з цікавого: людина може бути членом максимум п'яти наглядових рад, хоча оптимальним є членство не більш ніж у двох наглядових радах. У 2020-му колишній директор Європейського банку реконструкції та розвитку в Україні Шевкі Аджунер очолював наглядові ради «Укрзалізниці» та «Укренерго». А Оксана Волчко, яка тривалий час працювала в  Raiffeisen Bank Aval, колись була членом наглядових рад «Укрпошти» та Укргазбанку.

Власне, це така синекура, побувши на якій певний час, можна забезпечити не лише себе, але й дітей та онуків. Особливо якщо примудритися отримати крісло у двох або більше наглядових радах…

Іще перед «великою війною» йшлося про те, що для членів наглядових рад варто встановити певні зарплатні «стелі», стрибнути вище яких не вдасться. Мінекономіки почало працювати над такими «стелями», визнаючи з боку членів наглядових рад випадки зловживань своїми повноваженнями і завищення річних виплат. Можливість для такого завищення існує при розподілі прибутку за результатами року – керівники знаходять юридичні підстави і зараховують собі частину прибутку як бонуси чи винагороди, роз’яснювали в Мінекономіки.

Тішить, що зараз до питання обмежень повернулися. 13 грудня Верховна Рада зареєструвала законопроєкт № 12316 про внесення змін до статті 28-мої Закону «Про правовий режим воєнного стану» щодо обмеження розмірів заробітної плати деяким категоріям осіб під час війни. Йдеться про те, що їхня грошова винагорода не може перевищувати граничний розмір виплат військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях (100 тисяч грн на місяць).

І це цілком справедливо, адже винагорода суто номінального члена наглядової ради, від присутності якого у цій раді аж ніяк не покращуються справи ані на підприємстві, ані у країні загалом, не може перевищувати ціну ризику, з яким щодня стикаються наші бійці на передовій.

Власне, дія норм, викладених у законопроєкті № 12316, поширюється не тільки на членів наглядових рад, але й на суддів, членів Вищої ради правосуддя та ВККС, членів уряду та депутатів.

При цьому, за даними міністерства фінансів, середня зарплата керівництва за жовтень 2024 року склала у Нацкомісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг – 330,7 тисяч грн, Державній митній службі – 276,7 тисяч грн, Державній службі фінансового моніторингу – 234,7 тисяч грн, Національному агентстві з питань запобігання корупції – 232 тисячі грн, Пенсійному фонді України – 194,8 тисяч грн, Національній соціальній сервісній службі – 144,6 тисяч грн тощо.

Неспівмірність таких виплат із зарплатою військовослужбовців є очевидною. Але до всього сказаного я б хотіла додати, що неспівмірними з реальністю є і ті надії, які влада покладала на іноземців у складах різного роду органів. Сюди можна віднести і наглядові ради, і ради доброчесності при деяких установах.

Вочевидь, сумлінність спеціалістів на цих посадах не залежить від їхнього громадянства, але у нас чомусь вбачали свого роду панацею у закордонних експертах. Поки ми усвідомили свою помилку, останні добряче нагріли руки на мільйонах, до яких їх з доброго дива допустили українці. І хоча тепер мільйони вже не повернути, є шанс бодай не повторювати такі промахи у майбутньому...