Ілюзії енергетики. Або коли немає що підсумовувати

Ситуація із транзитом газу через Україну є значною мірою зовнішнім питанням.

І від суб’єктного рішення «Нафтогазу», «Оператора ГТС» чи уряду воно не залежить. То інші питання енергоринку поки що мають умовно більшу незалежність.

1.     Ілюзія потужного та неймовірного «Укренерго». Насправді багатостраждального «Укренерго». По суті компанія є банкрутом. І навіть іще більші підвищення тарифів на передачу чи диспетчеризацію не допоможуть «Укренерго». Тому підсумки року для «Укренерго» сумні. Борги перевалили вже за 70 млрд. грн. Нових кредитів для погашення боргів перед сонячними та вітровими станціями як це було у 2021 році уже не передбачається. Компанія стоїть за крок до аудиту і розслідування використання міжнародних коштів для будівництва так званого «захисту енергосистеми». І якщо це не зроблять свої, то європейці за зручних умов самі здадуть всіх, хто був у схемі використання 16 млрд. грн на мішки, сітки і бетоні блоки. Тому екс-голову Кудрицького не змогли втиснути у «евакуаційний список» послів. Іще доведеться відповідати на питання як Коболеву.

2.     Ілюзія безвідмовних АЕС. Стан АЕС – по суті це сьогодні закрита інформація, яка доступна лише МАГАТЕ. АЕС як і «Укренерго» також багатостраждальні. Заради справедливості і АЕС, «Укренрего», і всі інші учасники енергоринку страждають насамперед від наслідків війни. І вже в другу чергу від бажаючих поживитись на проблемах під час кризи. Проблема АЕС, яку можна вважати також підсумком 2024 року, – це недоремонтованість блоків. Пониження і підвищення потужності блоків АЕС у листопаді-грудні 2024 року – це не лиш про ракетні удари, а і про неможливість силами АЕС замінити пошкоджені ТЕС і ТЕЦ. Стосовно проектів будівництва блоків АЕС по технології «Росатома» і Westinghouse – це і залишиться фантазіями.

3.     Ілюзія рятівного імпорту електроенергії, який так і не став панацеєю для енергосистеми. Адже приєднання до європейського ринку електроенергії ENTSO-E планувалося для інших цілей – експорту електроенергії не «в», а «із» України до ЄС. Тому навіть умовний «успіх» у липні 2024 року, коли імпорт досягнув рекорду (1 млрд квт-год) у місяць, не варто вважати підсумками чи досягненнями енергосистеми.

4.     Ілюзія можливості відновити ТЕС, ТЕЦ і ГЕС. Тут все, на жаль, погано. ДТЕК та їх власник Ахметов стоїть на роздоріжжі (а коли він не стояв?) – віддати це все добро державі (націоналізація) або вибивати із держави дотації на повноцінний ремонт та подальшу експлуатацію ТЕС. Елементом «вибивання дотацій» є також і постійне вимагання підвищення прайс-кепів, граничних цін на електроенергію, які відіграють визначальну роль для економіки держави. Їх підвищення і далі буде заганяти бізнес в боргову яму і майбутній колапс. Усе, на що можна розраховувати власникам ТЕС і ТЕЦ, - це по суті безкоштовна передача таких об’єктів новим власникам із інших країн, які будуть вирішувати подальшу долю теплової генерації країни.

5.     Ілюзія розподіленої генерації. Це стосується і «гігавату Зеленського», великих генераторів і сонячних батарей. Створення міфу про рятівну розподілені генерацію – це бізнес-проект. І не для порятунку бізнесу, а для того, щоб продати побільше «генераторів». Адже назва «міні-ТЕС» для блоків по 1 МВт, 2 МВт чи навіть 5 МВт – це все одно просто великі генератори і вони ніколи не стануть частиною енергосистеми, а будуть завжди автономним джерелом живлення. Особливо вражають цинічні спроби «продати» ідеї розподіленої генерації у вигляді джерел відновлювальної енергетики на основі біомаси, біогазу. Мовляв, ось він – вихід із ситуації, не обридливе «сонце і вітер», а надійна біомаса. І сміх, і гріх. Тому на сьогодні можна стверджувати, що ідея розподіленої генерації не буде реалізована в Україні, для цього немає економічних підстав. Побудовані бізнесом станції не будуть здатні конкурувати із традиційними великими об’єктами генерації. Якщо це визнає керівництво найбільшої компанії країни «Метінвест», то які іще аргументи вам потрібні? Але коли енергосистема буде зруйнована і деградована, тоді звичайно подібні «генератори» будуть єдиним джерелом стабільної електроенергії.

6.     Ілюзія відновлюваних джерел енергії (сонячна і вітрова генерація). Що із ним робити ніхто не знає. Дійсно ніхто. Власники СЕС і ВЕС хочуть далі отримати усі свої зароблені на «зеленому тарифі» гроші, а грошей немає. Борг держави перед «зеленими» - 40 млрд. грн. Глухий кут. Виходити на ринок торгівлі електроенергією і жити без «зеленого тарифу» ніхто особливо не хоче. Окремі спроби поки що не є показовими. Як кажуть, це ні про що. Тому майбутнє може бути доволі жорстоким по відношенню до СЕС і ВЕС. Зелений тариф їм платити не будуть, але і місця в енергосистемі для них також не знайдеться (більшій частині).

7.     Ілюзія відсутності боргів. Наша енергетика не була би нашою енергетикою якби підсумками не були борги. Особливо в комунальній сфері. Сьогодні там вже цифра перевищує позначку у 200 млрд. грн. А якщо сюди додати борги «Укренерго» (70 млрд. грн), теплокомуненерго перед «Нафтогазом» (100 млрд. грн), то іще трохи і сума буде півтрильйона гривень. Пора випускати купюру 5000 грн і намалювати на ній боксера Усика. А після ймовірного підвищення тарифів на тепло, воду і газ ця цифра буде зростати у 2026-2027 рр іще швидше. Найгірше те, що єдиним виходом для будь-якої влади стане масове відключення боржників. Це загрожує катастрофічними соціальними наслідками. Але поки все стабільно, нікого особливо масово не відключають, то створюється ілюзія, що так буде завжди. Це як ілюзія відсутності відключень електроенергії як потужного захисту і ремонту енергосистеми. А насправді – просто тепла зима. Як ілюзія наявності у бюджеті грошей для соціальних виплат, розвитку економіки та фінансування армії. А насправді – виділення грошей з боку США і ЄС.

Проте, жити в ілюзії небезпечно. Рано чи пізно доведеться розплющити очі і прокинутись.