Аудит НАБУ – не минуло й десяти років…

Навіщо перевірка, яка охоплює лише 2023-2024 рр. і залишає поза увагою усі скандали?

Роберт Вестбрукс, голова комісії з проведення зовнішньої незалежної оцінки ефективності НАБУ, опублікував днями колонку на «Українській правді».

«Разом із моїми колегами – членами комісії з аудиту Мартіном Арпо та Герміоною Кроньє – ми розпочали зовнішній аудит НАБУ. Це перша така оцінка з моменту створення НАБУ у 2015 році. У зв’язку з цим я хотів би поділитися нашим баченням цілей, процесу, викликів, підходу, поточного статусу та подальших кроків у межах цього важливого завдання», – пише Вестбрукс.

Цікаво, що далі він – не відчуваючи жодного дисонансу – додає, що «ми оцінюватимемо ефективність діяльності НАБУ в період з 6 березня 2023 року (дати призначення чинного директора НАБУ) до 18 листопада 2024 року (дати затвердження Комісією методики проведення аудиту)».

Йдеться, таким чином, про період у півтора роки з «прожитих» НАБУ десяти. Бо робота Бюро стартувала 16 квітня 2015 року. Зовсім скоро ця структура відзначатиме свій перший круглий ювілей. Можливо, до цієї дати шановна комісія встигне нарешті дописати свій звіт. Не знаю, чи буде комусь цікаво читати навесні 2025-го про те, що відбувалося за два роки перед тим: події в країні відбуваються з калейдоскопічною швидкістю плюс свою специфіку додає війна. Але суть навіть не в цьому.

Вестбрукс пише, що комісія бачить своє завдання у тому, щоб дослідити, як НАБУ справляється з «виявленням та розслідуванням високопосадової корупції», наскільки відповідає критеріям «доброчесності, підзвітності та прозорості» тощо. Якщо чесно, не зовсім розумію, як можна фахово відповісти на подібні засадничі питання, якщо обмежити себе коротким періодом часу і свідомо відкинути довший період? Як винести за дужки усі ті скандали, які супроводжували діяльність НАБУ з 2015 року?

Але давайте про все з початку.

Хто і як мав перевіряти НАБУ?

На момент створення Національного антикорупційного бюро передбачалося, що контроль за його діяльністю здійснюватиме комітет ВРУ з питань антикорупційної політики. Також щороку не пізніше 10 лютого та 10 серпня НАБУ подає президенту, Верховній Раді та Кабінету міністрів України письмовий звіт про діяльність Національного бюро протягом попередніх шести місяців.

Окрім того, щороку проводиться незалежна оцінка (аудит) ефективності діяльності НАБУ комісією зовнішнього контролю у складі трьох членів, «які призначаються Кабінетом Міністрів України на підставі пропозицій міжнародних та іноземних організацій, які відповідно до міжнародних або міждержавних угод протягом останніх трьох років до проведення оцінки надавали Україні міжнародну технічну допомогу у сфері запобігання і протидії корупції».

Нарешті, «з метою забезпечення прозорості та цивільного контролю за діяльністю при Національному бюро утворюється Рада громадського контролю у складі 15 осіб, яка формується на засадах відкритого та прозорого конкурсу». Все це – положення з чинного по цей час (хоча і не раз редагованого) закону про НАБУ.

Здавалось би, при такій потужній – трискладовій (звіти українським державним органам, зовнішній аудит та нагляд з боку громадських активістів) системі контролю – питання про якісь порушення з боку керівництва НАБУ взагалі не повинні виникати. Але вони є.

У яких скандалах, попри усі перевірки, помічене Нацбюро?

Навіть за останній час, тобто за період, яким прагне обмежитися міжнародна комісія, є про що згадати у контексті НАБУ. Наприклад, влітку 2024-го директор НАБУ Семен Кривонос мав прийти на засідання Антикорупційного комітету ВР та пояснити, що це за історія з витоком інформації щодо розслідування справи «Великого будівництва». Йдеться про злив даних консультанту офісу президента Юрію Голику.

У Раді Кривонос так і не з’явився, написавши у Фейсбуці, що такі походи – не на часі. Дивно, що у парламентсько-президентській республіці очільник антикорупційного органу сам вирішує, іти йому чи ні звітувати в парламент.

Але повернемося до витоків інформації. За версією Центру протидії корупції та його очільника Віталія Шабуніна, вони пов’язані із заступником Кривоноса Гізо Углавою. Той нібито зливав цікаві дані з розслідувань НАБУ, і не лише Голику. Під тиском громадських активістів Кривонос розпочав службове розслідування щодо Углави. Але розслідування було за фактами неетичної поведінки Углави, а не «зливів» з НАБУ. Сам фігурант заявляє, що пройшов поліграф, а до витоків інформації непричетний.

Далі – ще цікавіше. У справу втрутилося Національне агентство з питань запобігання корупції, яке почало досліджувати можливе порушення директором НАБУ Кривоносом антикорупційного законодавства. На Кривоноса у НАЗК нажалівся Углава, котрий повідомив про «особистий тиск з вимогами звільнитися» з боку очільника Нацбюро. Отримавши статус викривача корупції, Углава підкреслив, що директор НАБУ не має права звільняти його з посади, доки діє такий статус. Нагадаю, що звільнений Углава був у вересні поточного року.

Вирішивши боротися і за відновлення на посаді, і за захист поруганої репутації, Углава звернувся до ради громадського контролю НАБУ та ряду міжнародних організацій. А на додачу подав позов проти Віталія Шабуніна і ЦПК, який, до речі, виграв – суд зобов’язав Шабуніна спростувати надану ним інформацію про витоки з НАБУ. Антикорупційний експерт Драго Кос вилаяв активістів за те, що ті думають передусім про власний піар, не цінуючи зробленого Національного антикорбюро.

«Безперечно, останні події в НАБУ свідчать про початок кінця справжньої боротьби з корупцією в Україні. Можливо, громадянське суспільство поки що не хоче цього бачити, тому що йому важливіше підтримувати потік інформації та власну видимість непогрішності та всезнання», – зазначив він.

Але весь цей галас довкола Углави так і не дав можливість зрозуміти звʼязки Углави з «консультантом» «Великого будівництва» Юрієм Голиком. У Голика були проведені обшуки в рамках кримінального провадженнями за кримінальним статтями щодо зловживання владою і розголошення даних оперативно-розшукової діяльності.

Це, до речі, не завадило йому виїхати влітку 2024-го з України за допомогою системи «Шлях». Дозвіл на виїзд Голику надала Дніпропетровська обласна військова адміністрація, де він раніше працював. При цьому підозра йому оголошена так і не була.

З усім цим і доведеться невдовзі мати справу міжнародній комісії, тобто містеру Вестбруксу та його колегами. Можливо, вони саме тому й вирішили обмежитися періодом, пов’язаним із Кривоносом, бо тут дай бог розібратися з 2023-2024 роками?...

Але якщо копнути глибше?

А якщо копнути глибше, ми наштовхнемося на таку монументальну фігуру, як Артем Ситник. Він був першим очільником НАБУ, згодом встиг попрацювати у НАЗК, а наразі є заступником голови Агенції оборонних закупівель. У 2017 році Ситника також підозрювали у зливі інформації – він нібито розголосив журналістам дані досудових розслідувань. Генпрокуратура навіть порушила кримінальну справу за фактом можливого розголошення таємниці слідства посадовою особою правоохоронного органу, яка, втім, нічим не завершилася.

Через рік – новий скандал, пов'язаний із тим, що НАБУ та Офіс генпрокурора прослуховували керівника САП Назара Холодницького і буцімто виявили дуже багато порушень з боку Холодницького, після чого генпрокурор Юрій Луценко почав вимагати його відставки. «Прослушку» Холодницький несподівано знайшов у… акваріумі, куди її заклала людина, яка прикидалася фахівцем із цим самих акваріумів. Цей інцидент заклав основи тривалої війни між НАБУ та САП.

Минув ще рік, і у 2019-му на Ситника був складений адмінпротокол про правопорушення, пов'язане із корупцією у вигляді отримання подарунку – оплаченого третіми особами відпочинку на мисливській базі в Рівненській області. Так головний борець із корупцією сам потрапив до списку корупціонерів.

Але це дрібниці порівняно із діями Ситника, які можуть бути прирівняні до державної зради. У 2020-му він не задекларував 1 млн рублів від продажу нерухомості в окупованому Криму. Якби йшлося тільки про недостовірне декларування, це загрожувало би директорові НАБУ позбавленням волі на строк до двох років з позбавленням права обіймати певні посади. Але Ситник переоформив земельну ділянку за російським законодавством і продав її за рублі.

Нарешті, вже у 2024-му стало відомо про те, що Україна виплатить адвокату екс-нардепа Онищенка 15 000 євро компенсації за порушення прав з боку НАБУ. Суд визнав численні помилки та порушення прав адвокатів з боку Національного антикорупційного бюро України на етапі досудового розслідування, повідомив адвокат, який веде справу Онищенка в ЄСПЛ.

Неймовірно, але факт: жоден з цих скандалів не призвів до звільнення Ситника. У відставку він пішов у 2022-му, благополучно досидівши до кінця свій семирічний термін і тимчасово передавши управління НАБУ згадуваному Гізо Углаві, якого згодом змінив Семен Кривонос. Спроби звільнення були, але як наголошував сам Ситник, єдиний законний шлях до цього пролягає через проведення аудиту НАБУ. А на нього тоді так і не спромоглися.

«Є дуже проста відповідь на це все – реальних приводів для того, щоб мене притягнути до відповідальності, немає, тобто немає реальних приводів для того, щоб провести аудит. А це єдиний законний спосіб на сьогодні, щоб звільнити керівника Антикорупційного бюро, якщо цей аудит буде негативним. І це можливість ініціювати питання в парламенті», – заявляв Ситник.

Отож, я б на місці міжнародної комісії передусім поцікавилася би тим, чому з 2015 року НАБУ так ніхто й не перевірив, а директор Бюро не тільки уникнув будь-якого покарання за скоєне правопорушення, але й залишався на посаді, компрометуючи її.  

Як вже було зазначено, Ситника намагалися звільнити, але справа дійсно впиралася в аудит. Ставши у 2023 році головою НАБУ, Семен Кривонос вирішив взятися за аудит Бюро ретельніше. Ще у лютому поточного року Кривонос анонсував таку перевірку, зазначаючи, що вона має завершитися до кінця вересня 2024 року. От тільки аудит не завершився і до кінця листопада, хоча провини Кривоноса у цьому нема.

Склад комісії надто довго формували, хоча український МЗС і закликав партнерів якнайскорше надати кандидатури її представників. А коли нарешті комісія була сформована, вона стала розробляти «критерії та методику оцінювання НАБУ». І, по суті, розпочала роботу лише кілька днів тому.

Це – важлива справа, бо Міжнародний валютний фонд, один з наших головних кредиторів, від рішень якого залежатиме подальше надходження коштів й з інших джерел, чекає від України деяких звітів.

Зокрема, й аудиту діяльності Національного антикорупційного бюро. От тільки затягування із цим аудитом особисто я не можу пояснити ніяк. Тут є певне протиріччя між вимогою партнерів прискоритися та поблажливим ставленням до зволікання з аудитом НАБУ. Але навіть це не інтригує так сильно, як відповідь на питання, якими ж будуть висновки міжнародних експертів.

Все-таки перший аудит НАБУ, як не крути. Не пройшло і десяти років…