Виборам – бути?

Звісно, що так, питання лише в тому – коли та яким спочатку?

В одній зі своїх статей, опублікованих у січні 2023-го, тобто майже два роки тому, я розмірковувала про те, яку дату слід вважати датою парламентських виборів – 2023 рік чи 2024-й? Коливання між двома варіантами було зумовлено певною правовою колізією, переповідати яку нині немає сенсу. Бо і 2023 рік минув, і 2024-й також добігає кінця.

Коли два роки тому ми чекали на переможний український контрнаступ, вибори – як парламентські, так і президентські – видавалися справою вирішеною. Ось-ось ми переможемо, скасуємо воєнний стан, а відтак зорганізуємо народне волевиявлення, щоб перезапустити і законодавчу, і виконавчу владу. Але не так сталося, як гадалося. І нині, у листопаді 2024-го, ми не ближче до такого перезапуску, аніж у січні 2023-го. Чи все таки ближче? Про це далі – у моїй публікації.

А чи хочуть українці вибори?

Питання це прозвучало би дивно, якби не війна. Соціологи заміряли ставлення українців до волевиявлення під час війни. І з’ясували, що переважна більшість – проти.

Отже, 67% респондентів не підтримують ідею виборів президента під час воєнного стану (49% «однозначно не підтримують», а 18% – «скоріше не підтримують»). При цьому підтримують ідею президентських виборів під час воєнного стану 30% опитаних (17% – однозначно, 13% – скоріше так). Це – дані групи «Рейтинг».

А ось дані Центру Разумкова. На запитання «як ви ставитися до ідеї проведення загальнонаціональних виборів (президентських чи парламентських) ще до завершення війни?» 28,2% опитаних зазначили, що ставляться позитивно, 55,6% – негативно, а 16,3% респондентів на це питання важко відповісти.

Як бачимо, за вибори виступає менше третини громадян, які брали участь у опитуванні. Втім, і для тих, хто «за», і для тих, хто «проти», є погана новина: ухвалюючи рішення щодо доцільності проведення виборів, влада в останню чергу орієнтуватиметься на соціологічні опитування.

На проведення (або непроведення) виборів під час війни впливатимуть зовсім інші чинники, про які буде сказано нижче. Але хто і чому взагалі актуалізує питання виборів, якщо стаття 19 закону «Про правовий режим воєнний стан» та стаття 83 Конституції забороняють проводити вибори до скасування воєнного стану?

Тут я зроблю відступ та зауважу, що закон про правовий стан забороняє проведення як парламентських, так і президентських виборів, а от Конституція говорить лише про те, що повноваження обраної Верховної Ради продовжуються до скасування дії воєнного стану і до виборів, проведених після такого скасування. З приводу ж повноважень президента Основний закон не каже нічого, і це також є певною колізією, на яку неодноразово звертали увагу правники. Але мова зараз не про це. Мова про інше:

То хто «качає» тему виборів?

Ставлення влади до можливості проведення виборів іще до того, як війна буде завершена, варіює. Візьмемо 2022 рік: тоді керівники держави неодноразово наголошували, що вибори під час війни неможливі. Проте вже влітку 2023-го риторика змінилася. Зокрема, голова ВР Руслан Стефанчук заявив, що Конституція не забороняє проводити вибори.

«Такої заборони в Конституції немає. Така заборона міститься в Законі України «Про правовий режим воєнного стану». І тому конституційної заборони проводити вибори під час воєнного стану немає. Але є друга важлива річ... треба обрати баланс», — сказав Стефанчук, маючи на увазі президентські вибори.

А наприкінці листопада 2023 року парламентські фракції підписали меморандум у рамках «діалогу Жана Моне», згідно з яким під час війни не буде ані парламентських, ані президентських виборів, а виборчий процес можливий лише через пів року після скасування воєнного стану.

Нагадаю, що «діалоги Жана Мане» – це формат, розроблений Європарламентом. Він поєднує парламентську медіацію та діалог між політичними силами для досягнення консенсусу щодо важливих для національної політики питань. Перша зустріч у такому форматі відбулася у жовтні 2016 року, а остання, десята – у 2024-му.

Але нас цікавлять діалоги «номер дев’ять», які відбулися восени 2023-му. Напередодні тодішньої зустрічі президент Парламентської асамблеї Ради Європи Тіні Кокс сказав свою вікопомну фразу: «Демократія – це звичайно, не тільки вибори. Але без виборів демократія неможлива».

Він пояснив, що в Україні слід провести парламентські і президентські вибори навіть за умови воєнного стану. Про це він розповів в інтерв'ю «Європейській правді». І додав, що так – в Україні триває режим воєнного стану і Конституція не дозволяє проводити вибори за цих умов, але… довго зволікати з виборами все ж не варто.

Звісно, слова Кокса усіх збаламутили, але 10-12 листопада 2023 року керівництво парламенту та представники депутатських фракцій та груп зібралися в селищі Тур’я Пасіка Закарпатської області, де й оформили свою позицію у вигляді вище згадуваного меморандуму. Вони домовилися, що до завершення війни питання виборів – закрите, і нібито поставили на цьому крапку, але…

Але питання було актуалізоване в лютому 2024-го, коли президент Володимир Зеленський в інтервʼю Fox News заявив, що якби вибори відбулися, він виграв би їх. Пізніше, вже навесні, в розмові з BBC президент зазначив інше: якщо війна затягуватиметься, сказав він, «потрібно буде шукати інструменти» (дотримання традицій демократії).

При цьому, однак, на уточнююче запитання, чи готовий він передати повноваження, Зеленський зазначив, що це станеться вже після війни. Паралельно із цим російська пропаганда розгорнула широку кампанію про начебто нелегітимність президента України після березня 2024 року.

Однак у липні 2024-го спікер Руслан Стефанчук в ефірі телемарафону назвав «ідею проведення виборів під час воєнного стану малоймовірною». А 26 вересня з посиланнями на власні джерела в українській владі The Economist написав про начебто готовність самого президента Володимира Зеленського провести вибори навесні 2025 року.

І якщо воєнний стан скасують навесні 2025 року, то вибори можуть відбутися вже восени наступного року.

При цьому після Тіні Кокса ніхто з партнерів не наполягав і навіть не натякав на те, що вибори варто проводити просто зараз або вже за півроку. Ба навіть навпаки – на Заході, схоже, дотримуються думки, що ідея з виборами до завершення війни – сумнівна.

Зовсім нещодавно – в листопаді 2024 року – високий представник Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки Жозеп Боррель зазначив в одному з інтерв’ю, що вибори під час війни – «не найкраща ідея».

За його словами, це справа українців, коли проводити вибори. При цьому жодних спонукань Києва щодо проведення виборів з боку ЄС немає. «Я не пам'ятаю, щоби хтось підштовхував Україну до проведення виборів зараз. Принаймні, в Європейському Союзі я не чув заперечень проти того, що війна – це не найкращий час для виборів», – сказав Боррель.

І хоча відповідь на наступне питання лежить на поверхні, я все ж таки винесу його в окремий параграф. Отож,

Чому проведення виборів під час війни – не найкраща ідея?

Тому що все, по-перше, впирається у безпеку. Як проводити вибори під обстрілами? Як проводити їх у Києві (не кажучи вже про інші регіони), коли у місті раз-у-раз звучить сигнал повітряної тривоги? Продовжувати, не дивлячись на повідомлення про те, що наближаються «шахеди» чи балістичні ракети? Чи все кинути – тобто кинути неопломбовані скриньки, бюлетені, списки виборців – та бігти у бомбосховище?

Власне, неможливість забезпечити як безпеку виборців, членів виборчих комісій, спостерігачів та журналістів, так і цілісність бюлетенів, вже є тією більш ніж достатньою причиною, аби припинити будь-які дискусії про вибори під час війни. Але якщо її все таки замало, ось інші аргументи проти виборів.

Сьогодні величезна кількість виборців перебуває за кордоном – додамо до них і внутрішньо переміщених осіб, які рятувалися від війни. Те, що держава достеменно не знає, де її виборці, не може уточнити та скласти їхні коректні реєстри, також є суттєвою перепоною на шляху до проведення виборів.

За даними управління Верховного комісара ООН у справах біженців, близько 6 мільйонів українців виїхали за кордон, а ще 5 мільйонів переїхали до безпечніших громад та регіонів України. Нагадаю, що саме на підставі реєстру виборців формуються їхні списки на виборчих дільницях, а робота з ведення такого реєстру припинена іще у 2022-му.

Щоправда, недавно було повідомлення про те, що ЦВК поновила облік виборчих дільниць, але це не можна вважати серйозною підготовкою до виборів.

До речі, про дільниці. Теоретична організація виборів ускладнена масштабними руйнуваннями інфраструктури по всій країні. Тобто просте на перший погляд питання «де проводити вибори?» – навіть якби війна завершилася і з неба більше не сипалися КАБи та ракети – вимагає складних рішень. Зруйновано школи, бібліотеки, поліклініки та ЖЕКи, у приміщеннях яких облаштовували ситуативні дільниці, то де проводити вибори – просто неба?

Окремим викликом для України є й організація виборів за кордоном. Сьогоднішня система виборчих закордонних дільниць не спроможна забезпечити усім виборцям, що знаходяться за межами України, можливість проголосувати. Для Державного реєстру виборців вони залишаються «невідомими», адже до списків виборців включаються тільки громадяни, які перебувають на консульському обліку.

Усі можливі нововведення, наприклад створення додаткових тимчасових дільниць, дочасне голосування абощо потребують перемовин з представниками іноземних держав. Такі перемовини помалу ведуться, але ухвалення результативних рішень вимагають часу. І це також те питання, яке поки залишається відкритим.

Неясно і те, як забезпечити виборчі права військових, котрі зараз беруть безпосередню участь у військових діях. Проігнорувати їх? Сказати «вибачте, дякуємо вам за все, але ці вибори – без вас?». А чи буде це справедливо по відношенню до людей, завдяки яким ми все ще живі і завдяки яким держава з усіма її інституціями існує і по цей день?

Скажу більше: проблема із забезпеченням прав військових нікуди не зникне і після завершення бойових дій, адже вони і тоді будуть перебувати на лінії розмежування для попередження можливих агресивних дій з боку Росії.

Рік тому у пресі активно обговорювали можливість проведення виборів на більшості території України, але без ряду регіонів, котрі перебувають у безпосередній близькості до боєвого зіткнення або де існує значна мінна небезпека. Наскільки мені відомо, ця ідея померла, не встигнувши народитись.

Нікому так і не вдалося прописати чіткі критерії областей, де проведення виборів неможливо. Ба власне сам подібний підхід є неконституційним – як і закон, котрий тимчасово розширював би повноваження Верховної Ради для проведення подібних «неповних» виборів. 

Таким чином, ідея проведення виборів до скасування воєнного стану залишається далекою навіть від приблизної реалізації. При цьому думати та планувати слід не лише президентські вибори, але й парламентські. Останні мали б відбутися першими, або ж – як мінімум – пройти одночасно з виборами глави держави. І це важливий момент. Бо так ми забезпечимо справжнє перезавантаження двох ключових гілок влади та дезавуюємо будь-які домисли російської пропаганди про її начебто нелегітимність.