Боротьба з корупцією: у нас точно все гаразд?

Наші громадські активісти вважають, що так, і Єврокомісія поділяє їхню думку. А насправді?

Нещодавно Єврокомісія презентувала «Звіт в межах Пакету розширення ЄС 2024 року, який містить оцінку річного прогресу України у реформах та трансформаціях на шляху до членства в ЄС по всіх переговорних розділах».

Заздалегідь приношу вибачення за цю довгу казенну фразу. Можна й простіше: Єврокомісія відмоніторила наш поступ до Євросоюзу і сказала, що все гуд. Але це вже спойлер.

Нас дійсно похвалили. Наприклад, відзначили відкриті умови для роботи журналістів. Зокрема, безперешкодний доступ медійників до лінії зіткнення, що дозволяє оперативно висвітлювати ситуацію безпосередньо з місця подій. Це те, що стосується свободи слова.

А що стосується демократії, то партнери відзначили, що «законодавча база України залишається сприятливою для організації демократичних виборів». Іншими словами, можна перезавантажувати владу, питання тільки – як і коли?

Похвалили нас і за реформу державного управління (а вона була?), відзначивши що тут особливу роль відіграла «диджиталізація послуг».

Ну і вишенька на торті – особливі досягнення України у боротьбі з корупцією. Ви їх не бачите, шановні читачі? А вони є! І щоб розібрати на молекули цей неймовірний фокус-покус, я напишу спочатку, що пишуть про наші зусилля партнери, а потім прокоментую їх спостереження тим, що бачу я.

Отож, про корупцію. Ми молодці?

«У боротьбі з корупцією досягнуто певного прогресу, зокрема, завдяки зміцненню антикорупційної інституційної бази та поступовому накопиченню досвіду розслідування, судового переслідування та винесення судових рішень у справах про корупцію на найвищому рівні. Україна посилила незалежність та інституційну спроможність САП, НАБУ та НАЗК», – йдеться у звіті.

Також відповідно до цього документу, Україна має певний рівень підготовки у сфері юстиції, свободи та безпеки. Прогрес досягнуто, зокрема, завдяки ухваленню законодавства, що криміналізує великомасштабну контрабанду товарів, оновленню законів, що посилюють фінансові розслідування та заходи з протидії відмиванню грошей, а також ухваленню плану дій з імплементації Загальнодержавного стратегічного плану реформування правоохоронних органів.

А у контексті боротьби з організованою злочинністю наша держава має певний рівень підготовки до імплементації законодавства Європейського Союзу і досягла певного прогресу, зокрема, у сфері вогнепальної та іншої стрілецької зброї й легких озброєнь, фінансових розслідувань та перегляду законодавства про БЕБ.

Все це був офіціоз.

А тепер – про те, як перестати гладити САП, НАБУ чи НАЗК по шерсті і подивитися, чи є вони ефективними.

Суха статистика

Проведене нещодавно групою «Рейтинг» опитування показало, що 74% респондентів вважають боротьбу з корупцією найбільш важливою реформою. Від неї значно відстають інші реформи – навіть реформа у сфері оборони набирає лише 36%, що вдвічі менше за підтримку антикорупційних змін. Реформування ж поліції чи митниці взагалі мало кого цікавить – цей напрям вважають пріоритетними 10% респондентів.

Але при цьому антикорупційним органам громадяни не надто довіряють.

Очолюють рейтинг довіри – вже традиційно – структури, дотичні до оборони країни. Так, Національна гвардія України має найвищий рівень довіри: 86% респондентів висловили їй довіру, порівняно з 72% опитаних у 2023 році. За нею йде Служба безпеки України – 73%, що на 14% більше, ніж у минулому році. 

При цьому Державній прикордонній службі довіряють 54 опитаних. Національна поліція та міністерство внутрішніх справ мають по 48% довіри, не довіряє їм 51% та 38% відповідно. Рівень довіри до Національної поліції дещо знизився: у 2023 частка тих, хто довіряє цій структурі, становила 56%.

А далі йдуть наші герої: Державному бюро розслідувань довіряють 45%, а 50% висловлюють недовіру. Національне антикорупційне бюро, Генеральна прокуратура та Державна митна служба мають приблизно однаковий рівень довіри (близько 33%), тоді як понад 60% не довіряють цим інституціям.

Нарешті, найнижчий рівень довіри до судової влади: лише 25% висловлюють довіру, а 72% – недовіру. 

Зазначу, що подібної розгалуженої системи антикорупційних органів немає ніде у світі,  Україна є рекордсменом з їх кількості. Кількості, але не якості. Тож не дивно, що рівень довіри до антикорупційних органів залишається досить низьким, і це при тому, що для них сформовані безпрецедентні умови – маю на увазі рівень фінансування, гарантії захисту тощо.

Можливо, такі безпрецедентні умови є тим чинником «розбещення», який якраз і дозволяє низці антикорупційних структур ігнорувати певні вимоги та правила гри. Мені вже доводилося писати про те, що аудит НАБУ не проведений досі – жодної перевірки з моменту заснування цього органу у 2015 році так і не відбулося.

Щоправда, у вересні цього року стали нарешті відомими імена трьох міжнародних експертів, які увійшли до складу урядової комісії, що проводитиме аудит НАБУ. Але комісія ця, поспілкувавшись з усіма причетними, відбула у невідомому напрямку, так і не провівши перевірку. А аудит НАБУ, між іншим, є вимогою Міжнародного валютного фонду.

Так само й з Національним агентством з питань запобігання корупції – там попри те, що комісія сформована, аудит НАЗК проводили лише за 2020-2021 роки. Хоча за законом перевірка має здійснюватися кожні два роки – тим паче, при вже сформованій комісії. Не перевіряли і АРМА – Агентство з розшуку та менеджменту активів – а мусили б…

То звідки ж захоплення партнерів нашими успіхами? Тут все просто. Партнери люблять спиратися (і посилатися) на дані, які їм постачає корпус громадських активістів. І якщо ті свідчать, що в Україні все гаразд, так і буде відображено у офіційних звітах.

Ще б пак! З окремими представниками українського громадянського суспільства зустрічається президент країни, та ще й обговорює з ними План перемоги. І це не зустріч у форматі оф-рекорд, а цілком офіційний захід, звіт про який публікує потім сайт глави держави.

А з цього звіту, зокрема, можна виснувати, що деякі з них – наприклад, Дар'я Каленюк, співзасновниця ГО Центру протидії корупції, змінила «гнів на милість» та почала казати Володимиру Зеленському компліментарні речі. Хоча, можливо, це пов’язано із тим, що, за даними ЗМІ, ДБР відкрило проти її колеги із ЦПК пана Шабуніна декілька кримінальних проваджень.

Звісно, я далека від того, аби повністю руйнувати довіру як до громадських активістів, так і до антикорупційних структур. Користь буває як від перших, так і від других. Але зараз мова навіть не про користь, а про те, як упереджені дані викривлюють загальну картину.

Рахункова палата: ще один кейс

30 жовтня Верховна Рада ухвалила законопроєкт N10044-Д про Рахункову палату. Тоді ж і громадські активісти – так звані «лідери громадської думки», і значна частина медійників написали про цю подію як про значну перемогу. А вона, між іншим, перемогою не є.

Ухвалення цього закону вимагав МВФ, і свого зрештою добився. Але група послів G7 перед тим написала дуже різкого листа на адресу голови ВР Стефанчука з вимогою ухвалити новий закон із новими конкурсними процедурами, а тоді вже обирати нових членів Палати. Але їх обирали за старою процедурою і ДО ухвалення закону.

Тоді група послів G7 написала ще одного листа і зажадала, аби члени Палати пройшли перевірку на доброчесність, яку б провела Дорадча група експертів. Але і цей другий лист Верховна Рада знову проігнорувала.

І в цій ситуації «прекрасно» все. І те, що на догоду одному партнерові – МВФ – ухвалюють закон, який суперечить вимогам інших партнерів – в даному разі, групи G7.

І те, що ці самі партнери продовжують молитися на доброчесність і на групи, сформовані з міжнародних експертів, які насправді ні від чого не рятують. 

І те, що парламент біжить виконувати побажання, які лунають з-за кордону, за першою ж вимогою.

При цьому приємним бонусом для членів Рахункової палати стане те, що зарплати її членів зростуть утричі й коливатимуться від 300 тисяч гривень до 500 тисяч гривень на місяць! Бо і це було вимогою партнерів, адже саме так вони бачать антикорупційні запобіжники. Дарма, що Україна, аби наскребти грошей на ЗСУ та на війну, нещодавно радикально збільшила податки…

Отак і працюють у нас різномасті «реформи» та контроль за ними з боку міжнародних інституцій. У цій схемі, як на мене, щось явно не гаразд. Бо й справді: про жодне верховенство європейського права не може йтися у ситуації, коли спостерігається такий розрив у зарплаті, скажімо, підприємця чи найманого працівника та члена якої-небудь наглядової ради чи Рахункової палати.

Так само не відповідає європейським цінностям те, що ухвалюють закони, які суперечать Конституції країни. Цей хибний шлях не може бути шляхом до євроінтеграції, бо ми програємо країну, ще не вигравши членство у ЄС.